3 Поняття та предмет екологічного права.

Свою найбільш вживану нині назву «екологічне право» ці нор­ми отримали починаючи з 80-х років минулого століття. Вважається, що назва тієї чи іншої галузі права повинна відоб­ражати специфіку певних суспільних відносин, що є предметом правового регулювання відповідних норм, а також враховувати історичний досвід формування зарубіжної та вітчизняної систем права. І саме з огляду на ці критерії назва «екологічне право» нав­ряд чи може вважатися достатньо коректною. Адже якщо про­аналізувати етимологію слова «екологія», то у перекладі з грецької (оіход - оселя, середовище й Ябуод- поняття, вчення) воно озна­чає «вчення про середовище»2.

Застосувавши цей термін до назви галузі права, матимемо бук­вально - право науки про середовище. Очевидно, така назва навряд чи може вважатися прийнятною і задовольняти вимоги правничої думки та юридичної практики. Адже об'єктом регулювання не мо­же виступати система знань про взаємодію суспільства й природи ним може бути саме довкілля.

Річ у тім, що в англомовних країнах відповідна галузь права має назву Environmental law, а у Франції й Німеччині вона звучить відповідно як: droit de I'environnment та Umweltrecht. Дослівно на російську мову усі ці назви перекладаються як — «право окружаю- щей средьі». І чимало науковців саме так і пропонують називати теперішнє екологічне право. Та саме тут і вбачається та друга недо­речність зазначеної назви.

Отже, право довкілля як галузь вітчизняного права в такому своєму найменуванні цілком адекватно відображатиме сутність тих відносин, які постають предметом правового регулювання у сфері охорони навколишнього середовища, раціонального вико­ристання ресурсів природи та забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини.

Як система норм право довкілля є предметом вивчення його юридичного наукового, а також системою об'єктивованих знань про поняття, становлення, закономірності розвитку та принципи галузі права. Здобутки і досягнення науки права довкілля можуть отримати своє безпосереднє втілення як у сфері правотворення, так і у сфері правозастосування. їх успішно можна застосувати й у навчальному процесі для вивчення права довкілля як навчальної дисципліни. І хоч у навчальних планах та програмах вона все ще має назву екологічне право, проте є надія, що з часом об'єктивні чинни­ки все ж візьмуть гору над суб'єктивними підходами, які мали вплив на формулювання назви цієї важливої галузі права. І в Ук­раїні студенти вивчатимуть не екологічне право, а право довкілля як це відбувається в багатьох зарубіжних державах.

Основними критеріями виділення та відокремлення галузі права в теорії права традиційно вважається предмет і метод правового регулювання. Предметом правового регулювання є сукупність суспільних відносин, які регулюються правом1. Предметом правового регулювання екологічного права е екологічні відносини, тобто відносини, які складаються у сфері взаємодії людини (суспільства) і природи з приводу використання, охорони природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Слід зауважити, що в науковій літературі немає єдності поглядів щодо визначення різновидів суспільних відносин, які складають предмет правового регулювання екологічного права та їх диференціації.

Ю. А. Вовк в структуру екологічних відносин включав: при-родоресурсові відносини (земельні, лісові, надрові, водні); від носини з приводу охорони і використання тваринного світу; відносини з приводу охорони атмосферного повітря; природоохоронні відносини (охорона заповідних, ландшафтних, курортних територій)1. Щоправда цей підхід був характерний для початку 80-х років XX ст. і зараз він дуже вузький і спрощений.

Ю. С. Шемшученко в одному з останніх підручників з екологічного права України обґрунтовує, що визначальними для предмета екологічного права як комплексної галузі є такі групи суспільних відносин: а) відносини щодо охорони навколишнього природного середовища; б) відносини щодо використання природних ресурсів; в) відносини щодо забезпечення екологічної безпеки; г) відносини щодо формування, збереження та раціонального використання екомережі2.

На нашу думку, найбільш структурованою є класифікація предмета, запропонована В. І. Андрейцевим, який включає до предмета екологічного права:

1) природноресурсові відносини — з приводу використанняокремих природних ресурсів, які в свою чергу поділяються на:

а) земельні, б) водні, в) лісові, г) гірничі, д) фауністичні, е) повикористанню атмосферного повітря;

2) охоронні відносини, що в свою чергу охоплюють: а) природоохоронні — по охороні довкілля в цілому, в галузі охорони окремих природних ресурсів і ландшафтів, в галузі охорони об'єктів і територій природно-заповідного фонду, в галузі охорони екосистем і комплексів, в галузі охорони природно-антропогенних ландшафтів, в галузі охорони оздоровчих і рекреаційних зон і територій; б) антропоохоронні — з приводу охорони життя і здоров'я людини від небезпечних антропогенних впливів, негативного впливу стихійних лих природи та природних явищ3.

Відмінність підходів до аналізу предмета екологічного права визначається складністю відносин, що ним охоплюються, і, по-суті, включають декілька видів відносно самостійних і одночасно взаємопов'язаних суспільних відносин у галузі взаємодії суспільства і природи. При цьому слід пам'ятати, що незважаючи на можливість класифікації екологічних відносин вони, як зазначає Ю. С. Шемшученко, є різноманітні за змістом, але наділені органічною єдністю, цілісністю, вони єдині1.