3. Стратегії єдиних та перемінних цін.

Стратегії єдиних та перемінних цін включають в себе такі групи цінових стратегій:

1. стратегія єдиних цін;

2. стратегія гнучких цін;

3. ціни встановленні за географічним принципом;

4. пільгові ціни;

5. дискримінаційні ціни.

При використанні стратегії єдиних цін, виробник встановлює однакову ціну для усіх споживачів, які хотіли б купити товар за аналогічних умов. При цьому ціна може змінюватись в залежності від рівня сервісу, кількості закупленого товару. Проте вона єдина для всіх споживачів при однаковому поєднанні цих параметрів. Цю єдину ціну часто позначають на упаковці чи на самому товарі, що зміцнює довіру споживачів. Різновидом стратегії єдиних цін є стратегія встановлення ціни з включенням у неї одинакової для всіх споживачів суми транспортних витрат та стратегія встановлення ціни прийняття виробником на себе витрат із доставки товару. Проте на практиці виробники, в основному, використовують перемінні ціни, які можуть мати різний характер. При цьому, якщо витрати на виробництво та реалізацію продукції змінюються під впливом певних факторів і ця зміна адекватно відображається у зміні ціни на продукцію даного виробника, то використовується стратегія гнучких цін. Проте інколи фірма при незмінних витратах продає товар за різними цінами, які носять дискримінаційний характер.

Дискримінаційні ціни можуть встановлюватися з урахуванням різних груп покупців, з урахуванням різних варіантів товару, з урахуванням місця знаходження товару, з урахуванням часу, а також з урахуванням географічного розташування ринку. Для того, щоб стратегія дискримінаційних цін була ефективною необхідні такі умови:

1. ринок повинен бути поділений на сегменти, які повинні відрізнятися рівнем попиту;

2. споживачі сегменту, для якого встановлена більш висока ціна не повинні мати можливості закуповувати товар у тих споживачів, яким він продається за нищою ціною;

3. конкуренти не повинні мати можливості продавати товар у певному сегменті дешевше;

4. встановлення дискримінаційних цін не повинно викликати опір та образу у споживачів;

5. такі ціни мають встановлюватися у межах діючого законодавства, адже інколи застосування дискримінаційних цін може заборонятися законодавчими актами.

У тих випадках, коли дискримінаційні ціни вводяться за пропозицією чи схвалюються державою, вони мають характер пільгових для деяких споживачів ринку.

Ціни, встановленні за географічним принципом використовуються у випадку, коли транспортні витрати коливаються залежно від розміщення клієнтів. При цьому можуть використовуватися так звані, зональні ціни, які передбачають виділення декількох територіальних зон, у межах яких ціна є незмінною; ціни встановленні стосовно базисного пункту від якого ведеться розрахунок транспортних витрат, а також система франкування цін. “Франко” – це умова продажу товару згідно із якою продавець за свій рахунок і на свій ризик зобов’язується доставити товар у відповідне місце, інколи з оплатою страхових та митних витрат. Виділяють такі системи франкування:

1. “франко-завод” – це фактична відпускна ціна виробника, при якій покупець оплачує всі витрати із доставки товарів;

2. ціна “франко-перевізник” - означає, що зобов’язання продавця щодо доставки товарів вважаються виконаними після передачі товару перевізникам;

3. ціна “франко-кордон” – означає, що виробник приймає на себе усі зобов’язання, які пов’язані із доставкою товару до кордону між державами, якщо товар експортують;

4. ціна “франко-склад споживача” – передбачає, що виробник зобов’язується доставити товар до споживача, приймаючи на себе усі витрати із цим пов’язані.