1.2.9. Японські сади

Буддійський храмовий сад знайшов у Китаї і Японії благотворний грунт. В Японії він трансформувався в новий тип саду - японський ландшафтний парк.

Центром садівництва в Японії став Хейян, або Кіото (з 794 по 1867 рр. - столиця Японії). Перші сади тут були закладені знаттю і являли собою щось подібне до парків для проведення ігор, святкових гулянь, музичних концертів під відкритим небом.

У надзвичайно декоративних садах Кіото висаджувались багато красивоквітучих дерев і кущів, зокрема слива, вишня, азалія, керрія, а також в’юнкі рослини, такі, як гліцинія. Живі огорожі формували з дейції, керрії, рожевого вереску, азалії, півонії. Ці яскравоквітучі рослини висаджували на темному фоні бамбукових чи соснових заростей.

Починаючи з початку XIV і до XVI ст. все мистецтво Японії, включаючи і садово-паркове, перебувало під впливом природолюбної філософії джайнізму, яка проповідувала простоту і моральне очищення.

У цей період були закладені найзначніші сади Кіото: Тенріці, Сайхой, Гінкакуй, Кінкакуй, Ріоані та Дайтокуй.

Моховий сад храму Сайхой серед джайн-буддійських садів є найвідомішим. Спланований священиком Мусо Кокусі в середині XIV ст. В якості ґрунтопокривних рослин використано мох різних видів і відтінків. Під наметом сосен і кленів цей різнобарвний килим здається казковим.

Сад із каменю у Ріоані. В Японії можна зустріти сади, в яких зовсім немає зелені. Вони влаштовані виключно з каміння і піску. Таким є храмовий сад Ріоані. Він має вигляд прямокутника, покритого крупнозернистим білим піском, на якому групами розташовано 15 каменів, що символізують острови в океані. Цей сад можна назвати садом настрою (рис. 1.14).

Сад храму Дайтокуй. Священику Соамі належить ідея створення подібного саду у храмі Дайтокуй у Токіо. Якщо в Ріонані пісок зображає безмежні води океану, то тут за допомогою білого піску і розкиданих груп каміння зображається потічок.

Сад "Золотий павільйон". У дусі старовини витриманий сад Кінкакуй, який в народі називають "Золотий павільйон" (1397). Композиційним центром саду є легка триповерхова споруда шатрового типу, покрита золотою фольгою. Павільйон розташований на схилі гори, що підступає до озера, на якому розкидано декілька порослих соснами островів.

Сад храму Ніші. В кінці XVI – на початку XVII ст. стиль японських садів змінився. Зразком саду нового типу є сад при храмі Ніші Хонганьї. Тут використані величезні камені та рослини з різкими характерними обрисами.

Сад палацу Кацура. Закладений у 1642 р. відомим майстром чайних церемоній Коборі Енсу. Характерним для цього саду є поєднання рослин з валунами різної величини і форми. Раціонально сплановані прогулянкові доріжки дають можливість оглянути мальовничі гірки, ставки, острівки і водні потоки.

Придомові сади. Впродовж XVII-XVIII ст. великої популярності в Японії набули маленькі сади, якими можна було милуватися прямо з вікна. Садівники виявляли велику винахідливість, щоб на невеликій території створити надзвичайно мистецькі композиції. Ці сади моделювалися як чайні.

Чайні сади. Чайний ритуал, до речі, прийшов у Японію з Китаю. В 1171 р. японський буддійський святий ввіз чай до Японії, де цей тонізуючий напій використовували під час релігійних обрядів. Згодом, у XV ст., церемонія чаєпиття втратила релігійний зміст і набула світського характеру. У XVI ст. церемонія чаєпиття була доведена до досконалості.

Щоб природа була, в буквальному розумінні слова, відразу за порогом, чайний будинок оточували садом. Зовнішня частина його називалась "сотородзі", а внутрішня - "укіродзі". В першій частині влаштовувався махі-ай - щось на зразок вітальні, де гості очікували появу господаря. Тут стояла посудина для обмивання рук. Освітлювався цей покій кам’яними лампами.

До внутрішньої частини саду вела доріжка, вимощена кам’яними плитами. В чайний будиночок часто заходили через хвіртку. За нею, віддавши поклін і знявши взуття та залишивши зброю, гості проходили безпосередньо у внутрішнє приміщення, де їм в обстановці спокою подавали чай. Цю мирну атмосферу спокою не можна було порушувати ні голосними розмовами, ні суперечками.

Крім чайних садів, у сучасній Японії зустрічаються ще два типи садів: горбистий і рівний.

Горбистий сад. Цей тип саду японською мовою звучить "цукіяма сансюн", що буквально означає "горбок і вода" (рис. 1.15). Сад являє собою насипний горбок (буває досить високий), який доповнюють ставок і потік, що збігає схилом, пробиваючи собі дорогу серед каміння. Влаштування такого саду є справою дороговартісною, оскільки вимагає об’ємної підсипки землі.

Рівний сад (по-японськи "хораніва"). Такий сад влаштовують на плоскій місцевості, уникаючи найменших ритвин. Просторову неповторну красу створюють завдяки гармонійному поєднанню каменю, дерев, чагарників, трав’яних рослин, водойм, потоків та кам’яних ламп.

Японський ландшафтний сад склався впродовж більше як тисячолітньої співпраці служителів культу і любителів-садівників, які своїм завданням вважали створення в умовах обмежених територій мініатюрної моделі ландшафту з його горами, водними каскадами, потоками, острівками, місточками, оригінальним розміщенням дерев, каменю і ліхтарів. Продумана організація прогулянкових стежок поступово розкриває всі елементи садово-паркових композицій. Прямі лінії тут недоцільні, а перевага надається кривим лініям з мякими непомітними згинами. Фонтани, якими були переповнені європейські регулярні сади, тут замінені потоками з водоспадами. Велику увагу приділяють місткам, які мають не лише декоративне, але й практичне значення. Часто використовують кладки – дерев’яні і особливо кам’яні - ланцюжки каменів для переходу через потік. Доріжки вимощують каменем і черепицею.

У 80-х роках ХХ ст. з ініціативи посольства Японії у Радянському Союзі було створено японський сад (рис. 1.16) на території Головного ботанічного саду АН СРСР у Москві (проект відомого японського архітектора Кена Накадзіми, організатор робіт – член-кореспондент АН СРСР П.І.Лапін). У його будівництві активну участь брали викладачі і студенти Львівського лісотехнічного інституту ім. П.С.Погрібняка (нині Українського державного лісотехнічного університету). Гонт для чайного будиночка та деревину для містків і кладок, а також велетенські камені було доставлено до Москви із Закарпаття.

Улюбленим елементом саду є острів чи група острівців у водоймі. Для влаштування острівця використовують крупний камінь, на який наносять грунт. Часто острівець зєднується із сушею містком.

З-поміж дерев в японських садах віддають перевагу хвойним і широколистяним деревам: червоній і чорній сосні, кипарисам. Надзвичайно декоративним є клен японський, або пальмолистий, з його дрібнолапчатим листям, яке восени стає багряно-червоним.

Особливу увагу приділяють добору каменів, з яких найбільшою популярністю користуються граніт, андезіт, різні стланці і шпати. Рідко в садах можна побачити поставлені поодинокі камені. В композиції використовують два і більше камені, вміло поєднуючи їхню форму і колір.