1.3.3. Придомові сади

Придомові сади, розташовані в містах “за мурами”, не могли бути великими. Це були або внутрідворові сади в щільнозабудованій частині міста (наприклад, у Львові) або палісадники в рідко забудованій ділянці міста вздовж петляючих міською територією річок (наприклад, у Парижі). Ці сади мали в основному утилітарний характер, тому окремі ділянки фруктового саду, овочевого городу та квітників і були винесені на вільні території (“за мурами”). Такими, наприклад, були сади в передмісті Лондона в середині ХІІІ ст.

1.3.4. Публічні сади

У ХІІ-ХІІІ ст. з’являються міські публічні сади. Відстань між римськими і середньовічними садами – понад тисячу років. “Були то, - пише Л.Майдецький (1978), - великі прогулянкові луки з тінистими алеями, часом оздоблені ставом, звані прато (pratum commune)”.

Першим таким прато (в нинішньому розумінні лугопарком) була велика добре облаштована в 1309 р. лука поряд із середньовічною торговою Сієною – містом у центральній Італії. Цей сад, за задумом міської влади, мав не лише прикрашати місто, але й стати місцем відпочинку і розваг як городян, так і гостей – приїжджих купців. Все це, як виявилося, дало добрий поштовх торгівлі. Чим не добрий приклад для наслідування сучасним містам, особливо туристським центрам...

Слідом за Сієною прато з’явилися в ХІІІ ст. у Флоренції та Падуї. Живим прикладом середньовікової традиції створення прогулянкових лук є до сьогоднішніх днів відомі Prater у Відні і Prado у Мадриді. Цей самий характер має Краківська оболонь (Майдецький, 1978).

1.3.5. Літні резиденції

У ХІІІ ст. в Європі з’являються перші заміські літні резиденції з розкішними садами. Це були передвісники садів італійського Відродження. Поштовхом до їх створення стало пожвавлення звязків з арабським світом, Візантією та іншими країнами. Прикладом саду Літньої резиденції може слугувати сад Тесдін в Артоісі (Італія), закладений у 1295-1302 рр. Робертом ІІ – регентом Сіцілії (1285-1289). Збережені фінансові документи свідчать про багатство цього парку, який займав кількасот гектарів. Були тут павільони, міст, каплиця, вольєр та інші споруди. Цей парк, розбудований в XIV i XV ст., став обєктом захоплень. Тут проводилися різні урочистості і дипломатичні прийоми.

На території Італії була також відома заміська резиденція Петрарки (1304-1374). З тих часів дійшли описи садів Боккаччо (в “Декамероні”), розташованих на узгірях з гарними краєвидами.

Пізнє середньовіччя характеризується відкриттям перших університетів (Болонья, Париж, Оксфорд). Садівництво і ботаніка, які успішно розвиваються, дають поштовх до створення перших ботанічних садів в Італії: Салерно (1309), Венеція (1333), а згодом і Німеччині, Англії, Франції.

Підсумовуючи досягнення садово-паркового мистецтва часів Середньовіччя, можна дійти таких висновків:

основними обєктами садово-паркового мистецтва були внутрімонастирські сади, примонастирські і призамкові утилітарні сади, замкові декоративні сади, квіткові луки та “сади утіх”;

планувальними особливостями були: регулярність, рядова посадка і стрижка дерев і кущів, лабіринт;

символіка (сад-рай).