1.2.4. Ассірійські сади

Археологічні дослідження виявили досить високий рівень розвитку ассірійського садівництва. З ХІ ст. до н.е. дійшли відомості, що володар Ассірії Тіглат Палассар І ввіз у свій край кедри та інші екзотичні рослини і висадив у своєму саду. Залишився такий запис: "Я взяв дерева ці, які при царях – батьках моїх ніхто не садив. Я взяв і посадив їх у садах землі рідної. Ще я привіз дорогоцінні лози садового винограду, яких у нас до того не було, і збагатив мої сади землі Ажурової”. Поряд із закладеним царем парком над Нінівою розташувався великий звіринець з дикими звірами та став з різними рибами.

У другій половині VII ст. до н.е. цар Саргон ІІ заклав сад у Хорсбаді поблизу Нініви, який був оточений муром. У ньому були висаджені всі рослини цього краю, а також завезені із Середземномор’я.

Наступник Саргона ІІ Санхерій побудував також поблизу Нініви палац, "який не мав собі рівних", і сад. Виділявся він досконалістю гідротехнічних споруд і різноманітністю плодово-овочевих та декоративних рослин.

Знайдені археологами плитки з різьбами дали можливість пізнати вигляд асірійських садів. Це були сади з регулярним плануванням і рядовою посадкою дерев. Але головною особливістю архітектури садів було створення штучного рельєфу - насипів, терас (рис. 1.7). На вершині таких насипів встановлювались декоративні павільйони. Із зовнішнього боку парку споруджувався портик з колонами, наближений до ставка з рибою або каналу, оточених рядами дерев.

Зустрічаємо в стародавній Ассірії і мотиви висячого саду, який був повязаний з якоюсь культовою святинею. Вершину пагорба, озелененого кількома рядами дерев, завершувала колонада.

Як бачимо, ассірійським садам притаманні виступаючі над рівнинною місцевістю тераси і пагорби, канали і басейни. Звичайно сад сполучався із звіринцем і давав можливість спостерігати за полюванням. Характерною була композиція, яка йшла від середини, що давало можливість оглядати як внутрішні елементи, так і оточення саду. Ця тенденція відрізняє ассірійські сади від єгипетських, для яких був характерний закритий простір. Цей підхід буде доведеним до високої досконалості в терасових садах епохи італійського Відродження.

1.2.5. Персія

Колискою перської цивілізації було Іранське нагір’я. Близько 673-672 рр. до н.е. внаслідок антиассірійського повстання в його північно-західній частині виникла держава Мідія. В 616-605 рр. до н.е. в коаліції з Вавилонією вона зруйнувала Асірію і, завоювавши також Ману, Урарту і більшу частину Іранського нагір’я, перетворилася в світову державу. В 550 р. до н.е. внаслідок війни (553-550) з підлеглим мідянам царством Персидою влада в країні перейшла до перської династій Ахеменідів (звідси і назва держави - Персія, нинішня - Іран (з 1935 р.), а старовинну цивілізацію називають Медо-Перською, розвиток якої відносять до 559-331 рр. до н.е. У цей період високого розвитку досягло мистецтво і повстали перші сади. Цей період тривав до часів Александра Македонського, який розбив війська царя Дарія ІІІ. Після його смерті внаслідок міжусобиць Персія занепала. Лише через п’ять століть вона воскресла як держава за часів династії Сасанідів (326-652 рр. н.е.). Нова імперія існувала до завоювання її арабами, які й завершили історію стародавньої Персії.

До надбань садово-паркового мистецтва персів, які мають світове значення, належать два типи садів - Чар Баг „Чотирисад” та "парадиз". Творцем цих садів називають засновника династії Ахеменідів Кіра І.

Чар Баг - типовий регулярний сад (рис. 1.8). Відмінною його ознакою був поділ території прямокутними каналами на чотири зони. Центром був палац царя – володаря природи. Чар Баг як внесок перської цивілізації в садівництво світу є ще й прикладом економного використання води, такої цінної в посушливому кліматі. Греки, перемігши персів, не могли не запозичити елементи перського регулярного саду, який відзначався своєю композиційною довершеністю. Водночас вони використали в своєму садівництві дерева (в основному плодові), які вирощувалися в саду Чар Баг - інжир, східний горіх, фінікові пальми, лимон, оливки, шовковицю (завезена з Китаю).

Перські "парадизи" (райські сади) - це не європейські середньовічні монастирські дворики-сади, а великі парки. Завдяки описам старогрецького історика Ксенофонта (430-355 рр. до н.е.), автора твору "Анабасис Кіра", в якому розповідається про похід сатрапа Малої Азії Кіра Молодшого проти його брата - царя Персії Артаксеркса ІІ, можна скласти уявлення про перські парадизи. Ксенофонт змальовує вигляд саду резиденції царя Кіра Молодшого в Сарді. Сад мав регулярне планування, досконалі гідротехнічні споруди та вирізнявся рослинним розмаїттям. Плодові і декоративні рослини висаджувалися в ньому рівними рядами. До парадизу належав також звіринець, що був місцем полювання на звірів, яких спочатку наперед виловлювали в дикій природі і випускали в час полювання. Сади-парадизи огороджували високими мурами. Багатство рослинного і тваринного світу мало утверджувати уяву про царський сад. У садах-парадизах влаштовували інколи військові ігри.

Царська резиденція в Персеполісі являла собою палацовий комплекс з численними садами, закладеними Дарієм і його наступниками – Ксерксом та Артаксерксом. Утворився він поступово, роботи розпочалися в 515 р. до н.е. з улаштування великої тераси, на якій побудовані нижні палаци з колонами та закладено сади, що займали значну частину території. Вздовж сходів, які вели до палацу, росли висаджені ряди кедра та фінікової пальми. Із старогрецьких джерел дізнаємося, що крім цих порід на території саду росли платани і цитрусові дерева.

До наших днів дійшло більше відомостей про сади-парадизи часів правління Сасанідів (IV-VII ст. н.е.), коли палацова архітектура знаходилася на високому мистецькому рівні. Археологічні розкопки виявили чудові палацові комплекси з садами в Нішапурі, Сарвістані і Фірусабаді, а також на території старовинного міста Кіч, розташованого східніше Вавилону.

Розкопані руїни замку в Кічі, який належав вірменській княжні Шірін, відкрили обширний сад, оточений високим муром, що одночасно слугував акведуком (від лат. аква - вода, дуко - міст) - мостом для водоводу.

Свідченням високого рівня садівництва за часів Сасанідів є розповіді візантійського історика Кедреноса про гідротехнічні споруди на території тогочасних садів, зокрема в резиденції Хосроеза ІІ Парвіза (590-628), які забезпечували не лише дощування, але й створювали звукові ефекти.

З кінця VI ст. н.е. в Персії стає звичаєм переносити мотиви садів на килимові композиції. Особливого розквіту декоративне килимове ткацтво досягає за часів царя Хосрова І (531-579), коли килими оздоблюють золотом, сріблом, перлами і рубінами. Кожний килим являв собою монументальну композицію саду в різні пори року. Багата рослинність – дерева, чагарники і квіти, зображені на килимах, свідчить про їх наявність в тодішніх садах. Це кедри (вважалися символом безсмертя), вишні, цитруси, гранати, лаври, троянди, півонії, мирти та ін. Особливо цінувалися гарно-квітучі і ароматні рослини. Обов’язковими елементами саду були також барвисті папуги та співучі птахи.

Водні канали, крім композиційного значення, сприяли обводненню садів, освіжали повітря, створювали звукові ефекти. Мури, якими огороджували сади, використовуючи цеглу, часто мали декоративний вигляд.