- •Розділ 1. Історія озеленення
- •1.1. Озеленення як мистецтво творення культурного ландшафту
- •1.2. Сади Стародавнього світу
- •1.2.1. Стародавній Єгипет
- •1.2.2. Месопотамія
- •1.2.3. Висячі сади Вавилону
- •1.2.4. Ассірійські сади
- •1.2.5. Персія
- •1.2.6. Стародавня Греція
- •1.2.7. Стародавній Рим
- •1.2.8. Садово-паркове мистецтво Китаю
- •1.2.9. Японські сади
- •1.3. Сади Середньовіччя
- •1.3.1. Монастирські сади
- •1.3.3. Придомові сади
- •1.3.4. Публічні сади
- •1.3.5. Літні резиденції
- •1.4. Сади ісламу
- •1.4.1. Арабські сади
- •1.4.2. Мавританські сади Іспанії
1.4.2. Мавританські сади Іспанії
Унікальну памятку садово-паркового мистецтва залишили по собі араби (в Європі їх називали маврами), які майже сім століть (VIII-XIII) панували на Піренейському півострові. Запозичивши досвід створення іригаційних споруд у стародавніх Єгипту і Риму, араби вміло використали сніготанення на гірських вершинах і створили потужну гідротехнічну систему. Колись безводний і пустельний край зайшлі народи перетворили на багатий і квітучий куточок землі. Нагадаємо, що заснована ними Кордова стала найцивілізованішим містом тогочасної Європи, а Толедо - центром освіти. На жаль, після вигнання маврів іспанські релігійні фанатики зруйнували всі споруди і сади, зробивши знову свій край безводним і пустельним.
Навіть скупі матеріали, які дійшли до наших днів, дають підставу стверджувати, що в історії садово-паркового мистецтва похмурого середньовіччя спостерігався надзвичайно світлий проміжок, який можна назвати іспано-мавританським стилем.
В основу садово-паркових комплексів резиденцій халіфів у Гренаді – Альгамбра (рис. 1.21) та Генераліф (ХІІІ ст.) – покладено невеликий дворик (200х1200 м) атріумно-перистильного типу (патіо), який являв собою продовження парадних і житлових покоїв під відкритим небом.
В Альгамбрі (площа 650х200 м) приміщення групувалися довкола Двору мирт (площа 47х33 м) та Двору левів (28-19 м). Двір мирт був оточений стінами будинків з легкою аркадою, прикрашеною багатим орнаментом. У центрі, вздовж усієї осі двору, простягнувся прямокутний басейн, обсаджений акуратно підстриженим миртом. Головним зоровим ефектом було відображення аркади башти у воді басейну.
Двір левів також був оточений стінами і аркадою, його майже квадратна територія пересічена двома взаємно перпендикулярними каналами. В центрі, в місці перетину каналів, влаштований фонтан з двох алебастрових ваз, які тримають на собі 12 чорних мармурових левів.
У Дворі королеви, прикрашеному фонтаном, по кутах стоять чотири кипариси. Найцікавішим є те, що і басейн, і кипариси вписані в надзвичайно складний орнамент покриття двору.
Ансамбль Генераліф (в перекладі означає “архітектурний сад”) - літня резиденція халіфів, розташований вище на 100 м від комплексу Альгамбри і являє собою низку ізольованих садів-патіо на терасах. Особливо виділяється двір з каналом завдовжки 40 м, прикрашений двома рядами фонтанів, тонкі струмені яких утворюють аркову ажурну алею. В саду вільно висаджені невеликі дерева і чагарники.
Основним мотивом садів є вода, яка мала підсилити пустельність місцевого клімату і розкрити художнє багатство створених з участю води - стоячої, текучої і струмуючої з-під землі - архітектурних композицій. Рослинність відіграє в цих композиціях підпорядковану роль, але у кожному конкретному випадку демонструється індивідуальне достоїнство кожної рослини. Кипариси, апельсинові і мандаринові дерева, жасмин, мигдаль, олеандр, троянди висаджуються вільно. Стрижка як архітектурний елемент використовується рідко.
Звязок між внутрішнім замкнутим простором саду і відкритими зовнішніми видами досягався шляхом влаштування видових точок, оформлених аркадами. Цей прийом взаємозвязку зовнішніх і внутрішніх елементів композиції широко використовується і нині в ландшафтній архітектурі.
Оскільки спекотливий клімат не давав можливості використати газон, більша частина території була замощена, утворюючи з різнобарвного каменю найпримхливіші візерунки. Широко в оздобленні підпірних стін і лав використовується майоліка. Домінуючі барви – голубий, жовтий, зелений.
Основними рисами іспано-мавританського саду були:
простота планування та індивідуальність вирішення;
регулярне планування, зумовлене геометричним планом патіо;
композиційний центр, роль якого часто виконує басейн;
вхід у сад часто розташовувався не по центру, а збоку, що порушує симетрію, зате збагачує загальну картину саду.
