4. Правосвідомість і правовиконавча по­ведінка особистості.

Правові уяви, оцінки й установки утворюють правосвідомість особистості. Правосвідомість – сфера свідомості людини, пов’язана з правозначущими явищами. Правосвідомість поділяється на суспільну, групову та індивідуальну.

Правосвідомість – сфера свідомості людини, пов’язана з відображенням правозначущих явищ і правовіднесеною регуляцією поведінки. Правосвідомість людини визначається її загальною ціннісною орієнтацією, загальною спрямованістю особистості відносно соціальних цінностей, які охороняються правом.

Індивідуальна правосвідомість проявляється в мотивах правозначущих поведінкових актів, в особливому структурно-особистісному утворенні – солідарності особистості з правом на основі її переконання в необхідності дотримання правових норм або в правовому негативізмі – у запереченні правових цінностей. Солідарність особистості з правом означає, що правовиконавча поведінка само по собі стає особистісно прийнятою цінністю, самодостатнім інтересом особистості.

Першопричиною протиправної поведінки є не «дефекти» правосвідомості, а ті реальні життєві умови, які ці дефекти породжують.

Правовиконавчу поведінку можна поділити на 3 рівня: об’єктивно правовиконавча поведінка (потреби особистості, цілі та засоби їх досягнення збігаються з суспільними вимогами); конформно-виконавська поведінка (цілі і засоби їх досягнення збігаються з суспільними вимогами не через внутрішнє переконання особистості, а через її конформність); змушена законослухняна поведінка (потреби, бажання, інтереси особистості) не збігаються з суспільними вимогами, але особистість через острах покарання підкоряється вимогам закону).

Правосвідомість як один із елементів свідомості особистості містить три компонента: інтелектуальний (пізнавальний), оціночний (емоційний), поведінковий (емоційно-вольовий). 

Пізнавальний компонент характеризується сумою правових знань і вмінь.

Емоційний – оцінними судженнями й відношенням до норм права (позитивне, байдужне, негативне).

Поведінковий компонент припускає наявність установки (готовності) на правомірну поведінку, звички до беззастережного виконання норм права й нетерпимому ставленню до їх порушення.

5. Психологічні передумови (умови) ефективності правових норм.

Однієї з найважливіших завдань правової науки є вивчення ефективності правових приписань, норм, що припускає розгляд соціального механізму дії права.

Під соціальним механізмом дії права розуміється механізм взаємодії правових і інших соціальних факторів, що приймають участь у функціонуванні права на всіх його етапах. При цьому необхідно розглянути соціальна дія як процес і як систему, виявити її елементи, показати існуючі між ними взаємозв'язку, характер їхньої взаємодії в соціальному середовищі.

Дія права - це процес руху від норми до соціального результату. Реалізація права - явище складне,, що зводиться не до видання актів по його застосуванню. Вихідними елементами правореалізації служать юридична норма й соціальна ситуація, до якої вона безпосередньо ставиться. Соціальна ситуація створює умови ефективної реалізації правових норм або перешкоджає цьому.

У цілому можна виділити наступні групи умов ефективності правових норм: 

макросоціальні (реальні соціально-економічні можливості суспільства, правова система, соціальні інститути, правова культура, суспільна думка, престиж права й т.д.); 

намагнітити (різні формальні й неформальні групи, трудові колективи);

особистісні умови суб'єкта, що реалізує право.

Нормативний акт, що відповідає об'єктивним потребам суспільства, інтересам народу, буде ефективним на практиці. Дієвість права залежить від соціальної й політичної стабільності суспільства, злагодженості в роботі державних і суспільних інститутів, високої правової культури населення в цілому.

Помітний вплив на законодавчий процес, на реалізацію правових норм робить суспільна думка, під яким розуміють сукупність подань, оцінок і суджень здорового глузду, поділюваних більшістю населення або його частиною. Вплив суспільної думки великий, і його необхідно враховувати законодавцеві при розробці того або іншого правового акту. Для цього повинні проводитися опитування суспільної думки, спрямовані на з'ясування відносини громадян до тих або інших ідей і положенням концепції правової норми. У процесі роботи над проектом нормативного акту необхідно виявити міру згоди з його основними положеннями тієї частини суспільства, інтереси якої він зачіпає. Момент згоди, пошуку консенсусу в суспільстві має принципове значення в реалізації закону. Адже закон - це загальна норма, що виражає загальний інтерес, що і слід з'ясувати законодавцеві в ході вивчення суспільної думки.

Дієвість правової норми залежить також і від престижу права в суспільстві. Варто розрізняти престиж права в цілому, престиж окремих галузей права, а також довіра, яким користується право в теорії й на практиці. Значна повага до права в суспільстві дає можливість реалізовувати різні нормативні акти без використання інструментів санкцій і контролю, а низький престиж права, навпаки, вимагає підвищення ефективності дії апарата примуса й контролю, заповнюючи тим самим витрати діяльності цього апарата.

Загальна повага до права, солідарність із правовими вимогами, внутрішня переконаність у необхідності дотримання правових норм, свідоме відношення до них говорить про досить високий рівень правосвідомості громадян. Необхідно відзначити також ту обставину, що повага до права починається з "верхів", а саме: чим більше особа, наділена високим соціальним статусом, поважає право й дотримує його, тим більше коштовним соціальним еталоном для громадян стає ця особа. Відповідно чим більшою повагою в суспільстві користується керівна особа, що представляє той або інший владний правовий орган, тим більше шановним стає даний орган, що персоніфікує право. Ріст поваги до керівництва приводить до росту поваги до права, у результаті виникає цілісна, глобальна повага права. Цей цілісний престиж права має більший потенціал і може поширювати свій вплив на ті області, де право ще не придбало свого престижу, або, навпаки, вже встигло його втратити.

Друга група умов ефективності правових норм – намагнітити умови (наявність різних соціальних груп) – виконує функцію соціально-психологічного забезпечення правореалізації.

Ефективність правової норми значно підвищується, якщо її дію доповнюють, розвивають і підкріплюють інші соціальні норми, що існують у різних соціальних верствах, групах. Як відомо, крім правової системи, що регулює загальну правову культуру даного суспільства, у ньому існують і правові підкультури, властиві тим або іншим соціальним верствам, групам. Ці групи можуть різнитися практикою виконання права, своєрідним розумінням його, але в цілому вони законослухняні. Якщо норми правової системи суспільства схвалюються, визнаються даною соціальною групою у високому ступені, то вона характеризується високою правосвідомістю. У цих випадках уже не потрібна обіцянка якої-небудь вигоди або погрози покарання для забезпечення поведінки, певним конкретним правовим приписам.

Інші групи можуть і не схвалювати офіційні правові приписання, випробовувати спокусу їх порушити, але погроза санкцій змушує їх цього не робити.

Треті групи поводяться в цілому законослухняно, але деяким її членам властиво відступати від яких-небудь процедурних моментів поведінки. Наприклад, у середовищі бізнесменів, де оборот товарів і грошей проходить швидко, дотримання всяких формальностей іноді сповільнює швидкість і інтенсивність торгово-фінансових операцій. Це приводить до створення своєрідної правової підкультури, що легалізує всякі відступи від формалізму при висновку й продовженні контрактів. У результаті значне число торговельних угод, пов'язаних з великим господарським ризиком, вкладається під "слово честі", складанням короткого запису, за телефоном тощо.

Третя група умов ефективності правових норм ставиться до особистісних особливостей індивіда, що приймає рішення про правильність поводження. Можна говорити про психологічне забезпечення реалізації правових норм.

Абстрактне правове приписання починає діяти тоді, коли воно у вигляді складного комплексу доходить до свого одержувача - конкретного громадянина.

Правомірна поведінка громадянина може мотивуватися як зовнішніми факторами, так і внутрішніми. При зовнішній мотивації людина дотримується норм права, бо вона враховує негативні наслідки, які можуть виникнути при відхиленні її поведінки від вимог норми. При внутрішній мотивації людина приймає дану норму, адаптує її, розглядає її як власну міру поведінки.

Дослідники в сфері соціології права виявили типологію нормативної поведінки індивідів. Першу групу становлять конформісти - особи, що підкоряються правовим нормам, другу - нонконформісти, чия поведінка відхиляється від правових норм (доброчесності поведінки).

У свою чергу конформістська поведінка має наступні різновиди:

• легалізована поведінка, що характеризується принциповою повагою до правових норм, це так звана сократівська позиція. Добре відомо, що Сократ шанобливо ставився до права навіть тоді, коли воно застосовувалося до нього самому й коли, з його погляду, воно було несправедливим. Він вважав, що, хоча право може бути поганим і помилково застосовуватися в окремих випадках, проте в цілому як система повинно користуватися повагою;

• опортуністська (або інструментальна) поведінка, що в цілому може бути оцінена як позитивна, але за умови наявності в неї мотивів доцільності, тобто мотивів, у чинність яких правова норма схвалюється заради якої-небудь особистої вигоди;

• примусова поведінка, що також характеризується як відповідним правовим нормам, однак у цьому випадку діє не особиста мотивація, а натиск груповою підкультури або тиск офіційної системи контролю, що стежить за реалізацією норм.

Правомірна поведінка індивіда характеризується соціальною значимістю, оскільки в цілому зміцнює суспільні відносини, правопорядок, є позитивним прикладом для інших осіб. Правомірна поведінка мотивується, як правило, свідомістю боргу, суспільної потреби або особистих моральних спонукань – дружньою турботою, співчутливістю, взаємодопомогою й т.д.

Правові інститути - це інститути, які здійснюють правову діяльність, реалізують правові акти. Правильна діяльність інститутів приводить до досягнення результатів, які намічені законодавцем. Неправильна їхня діяльність, супроводжувана затягуванням у дозволі справ, процедурними помилками й плутаниною, відсутністю відповідних технічних умов, труднощами в діяльності експертів, упередженістю в розгляді справ, що у значній мірі визначається корумпованістю виконавців, - все це в остаточному підсумку приводить до помилок у досягненні результатів, неефективності діяльності по правореалізації.

Таким чином, негативні макросоціальні умови, такі, як дисфункція соціальних і правових інститутів, війна законів, різке розшарування населення на багатих і бідних, важке матеріальне становище більшості населення, криміналізація всіх галузей влади, корумпованість правоохоронної системи народжують у громадян неповага до закону, правовий нігілізм. У підсумку різко знижується ефективність соціальної дії права.

Певне неприйняття закону, неповага до права зустрічається й у середовищі молодіжної, підліткової субкультури.

Аномія - це така ситуація, при якій певна особа проявляє неповагу до основних морально-правових норм даного суспільства або вважає ці норми необов'язковими для себе. Аномія не означає відсутність норм або відсутність ясності в розумінні цих норм. Вона означає, що особа, що знає про існування зобов'язуючих його норм, ставиться до них негативно або равнодушно. Іншими словами, стан аномії подібно зі станом правового нігілізму.

Таким чином, для осіб, які відрізняються правовим нігілізмом, неповагою до права, характерною є нонконформістська поведінка. Нонконформістом, або девіантом, індивід може стати як з принципових, так і з чисто прагматичних міркуваннях.

Питання для самоконтролю

1. Правова психологія. 

2. Схарактеризуйте правову соціалізацію і її основні агенти.

3. Назвіть дефекти правової соціалізації. 

4. Схарактеризуйте сутність дефектів правової соціалізації в родині. 

5. Типи неблагополучних родин. 

6. Асоціальна особистість.

7. Прояви криміногеності правової соціалізації в школі. 

8. Психологічна функція стихійних підліткових груп. 

9. Основні види конформістської правомірної поведінки. 

10. Психологічні передумови ефективності правових норм.

Література: 1-4, 6-7, 10-11, 29-31, 65, 105.