4. Психологія міжособистісної взаємодії і судової мови в цивільному процесі

Залежність виникнення та подальшого руху цивільного процесу від волевиявлення осіб, що вдаються до судового захисту, утворює особливий принцип цивільного процесу - принцип диспозитивності. Цей принцип в цивільному процесі передбачає і активність суду, його право втручатися в сферу розпорядчих дій сторін. Але це втручання може бути спрямовано лише на сприяння особам, бере участі у справі, в повній закричу належних їм прав, охоронюваних законом інтересів. Активність суду тут незмінно поєднується з ініціативою сторін як основною рушійною силою цивільного судочинства. Така природа цивільного процесу, яка значно відрізняється від природи кримінального процесу, визначальна специфіку міжособистісної взаємодії у цьому процесі.

Найбільш психологізованою частиною судового засідання є дебати сторін. Протиборство інтересів тут досягає граничної напруги. Кожна сторона вільно чи мимоволі прагне нав'язати суду свою точку зору, підвести його до бажаних для себе висновків. У ході дебатів можуть усуватися раніше виниклі сумніви і виникати нові питання. Учасники дебатів не обмежуються в часі, вони мають право на повторні виступи. Проте суд зобов'язаний припиняти відхилення від суті справи, образи на адресу іншої сторони, вторгнення в інтимні сторони життя. Поряд з професійним контролем з боку суду відкрите судове засідання схильне і широкому соціальному контролю з боку публіки. Її присутність підвищує соціальну відповідальність поведінки учасників процесу, висуває підвищені вимоги до культури судочинства. Проте поведінка публіки не завжди об'єктивно-нейтрально. Вона звичайно складається з осіб, які симпатизують позивачу або відповідачу. Підтримка публіки робить поведінку боку більш претензійною, пригнічує активність поведінки іншої сторони. Активність поведінки сторін залежить від їх ставлення до вимог іншого боку, їх здатності обговорювати зібрані по справі докази, ставити запитання, заявляти клопотання. Суд покликаний координувати дії сторін, врівноважувати їхні зусилля, сприяти сторонам у зборі доказів, надавати сторонам рівні можливості по доведенню. Принцип змагальності означає надання сторонам можливості найбільш повно обґрунтувати свої вимоги, надати всі необхідні докази та запобігання можливості зловживання своїми правами. Для самого суду принцип змагальності означає можливість повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи. Активність сторін надсилається судом. Сторони не тільки мають право, але й зобов'язані повідомляти суду факти в обґрунтування своїх вимог і приводити відповідні докази. Іноді психологічна дієвість одних фактів може замаскувати значення інших, не менш істотних фактів. Відмежувати спірне від безспірного, визначити коло необхідних доказів – ось задача суду при розгляді спору сторін.

Кожна сторона, як й інші особи, причетні до справи, має право на участь у дослідженні та перевірці допущених судом доказів. Сторона має право брати участь і в допиті свідків. Кожна сторона має право висловити свою думку щодо достовірності та доказової сили показань свідків. За участю сторін обговорюється і висновок експерта. Сторони мають право брати участь у місцевому огляді, наполягати на протокольній фіксації окремих обставин, вимагати залучення до справи різних матеріалів, брати участь у всіх перевірочних діях. Принцип змагальності пов'язаний з взаємоконтролем поведінки сторін. Якщо сторона визнає існування фактів, з яких виходить інша сторона, то взаємодія сторін набуває безконфліктний характер. У разі невизнання цих фактів протиборство сторін набуває характеру конфліктної взаємодії. При цьому кошти і прийоми, використовувані сторонами, мають не тільки інформаційне, а й вселяє вплив. Воно залежить від соціального статусу впливає особи, його суспільного престижу, популярності, значущості в даному регіоні. Підвищений вселяє вплив мають висновки органів державної влади, висновки експертів, фахівців, їх посади і звання, думку прокурора, репліки судді.

У силу владних повноважень суду відносини сторін з судом набувають характеру обмеженого співробітництва. Суд отримує від сторін осведомительну, доказову і спонукальну інформацію. Сторони ж отримують лише спонукальну інформацію - накази, пропозиції. Можливі також поради, прохання, осуд. Найважливіша умова взаємодії учасників цивільного судочинства – розуміння використаної термінології, юридичного значення наявних доказів.

Представник сторони (адвокат), аналізуючи весь обсяг доказів, виокремлює найбільш інформативні, надійні, допустимі і доступні докази. Інформативність докази - його інформаційний об'єм. Надійність докази - його контрольованість. Доступність - можливість оперативного використання. Допустимість - моральна та правова можливість його використання. Докази з психологічної точки зору мають певну силу впливу в залежності від логічної структури і емоціогенного потенціалу. На внутрішнє переконання суддів суттєво впливають систематизованість доказів і переконливість їх оцінки. У разі конфліктної взаємодії сторін дебати набувають характеру полеміки, розсудливого протиборства - загострюється соціальне дистанціювання (ступінь чуттєвої відмінності своєї соціальної групи від тієї, до якої належать інші учасники взаємодії), міжособистісної та міжгрупової дискримінації. Інформація концентрується навколо домінуючих в даних групах цінностей. Групі "ми" приписуються усілякі чесноти, групі "вони" - недоліки і пороки. Недостатність доказового матеріалу заповнюється емоційними оцінками, виливом почуттів, апелюванням до співчуття з боку суддів. Докази, що підтверджують позицію сторони, переоцінюються, небажані докази недооцінюються і ігноруються. Вся доказова та інша інформація сприймається судом та іншими учасниками процесу в усній формі, в умовах безпосередності та безперервності. Речові докази, першоджерела переводяться на суді під другосигнальну сферу - усно відзначаються їх суттєві особливості. Безпосередність контакту між судом і учасниками процесу пов'язана і з паравербальними засобами впливу - тут істотну роль відіграють міміка, жестикуляція, пантоміміка, емоційно-експресивні особливості мови. Паузи, інтонація, вербальні труднощі, зовнішні прояви невпевненості - впевненості, розгубленості - зібраності, нервозності - спокою можуть впливати на спрямованість процесу. Представлена в суді доказова інформація піддається зацікавленій аналізу і узагальнення, використовуються різні прийоми психічного впливу. Суду адресується різна спонукальна інформація - заявляються вимоги, клопотання, розпорядчі акти. Суд покликаний оперативно реагувати на цю інформацію у формі ухвал і рішень. Судовий процес розвивається як взаємодія не тільки окремих особистостей, але і малих соціальних груп. При цьому істотне значення набувають процеси внутрішньогрупової і міжгруповий динаміки, внутрішньогрупової згуртованості і міжгрупового антагонізму. Крім суду, найбільш соціально згуртованої групою є сторона і її представник. Представник як повірений клієнта всіляко відстоює інтереси останнього, надає йому юридичну допомогу, створює фон соціального захисту. Маючи єдину мету, сторона та її представник діяльнісно об'єднані, вони активно взаємодіють - сторона інформує свого представника про всі нюанси справи, можливе поведінці зацікавлених у результаті справи осіб, резервному обсязі доказів. Судовий процес розвивається як тактична взаємодія сторін, взаємодія груп. Однак це взаємодія обмежена владними повноваженнями суду. Суд вживає заходів для перекладу взаємодії сторін і третіх осіб у русло судового спілкування. Керівна функція суду зростає в конфліктних ситуаціях. Суд повинен розпізнати рівень конфлікту, його сутність (справжність або уявність), чітко визначити предмет конфлікту, сутність протиборчих інтересів. У деяких випадках виникає необхідність розпізнання удаваного конфлікту (коли формальне волевиявлення позивача не виражає по суті його волі).

Психологія судової промови в цивільному процесі.

Мова, сказана в суді, – засіб судочинства, знаряддя професійної діяльності юриста. І це знаряддя повинно бути професійно ефективним. Розгорнуті промови вимовляються в суді прокурором і адвокатом. Всі учасники судочинства реалізують своє комунікативну взаємодію допомогою мови. Мова включає процес породження і сприйняття повідомлень. Структура мовної діяльності складається з стадії орієнтування, цілепокладання, програмування, реалізації, поточної коригування та контролю. Загальні вимоги, які пред'являються промови, поділяються на логічні, культурологічні та психологічні. Всі ці вимоги мають істотне значення стосовно до судової промови. Як доказова, судова мова повинна відрізнятися суворої логічністю, відповідністю вимогам формальної логіки, достатності та несуперечності. Неприпустимо змішання понять, їх багатозначне тлумачення. Значний порок судової промови - надмірність, велеречивість.

Культура мовлення юриста має бути бездоганною. У психологічному відношенні мова юриста повинна бути простою, зрозумілою присутнім і досить експресивній, переконливою. Окремі фрази повинні бути не надто складними та довгими (5-7 слів), легко сприймаються на слух, термінологічно розкритими. Судова мова повинна бути структурно організованою. Вступна частина повинна викликати підвищену орієнтовну реакцію слухачів. В основній частині повинні бути чітко сформульовані основні тези, наведені аргументи. У заключній частині - зроблені чіткі висновки. Речі великих судових ораторів відрізняються чіткою структурою, лексичним розмаїттям, переконливістю аргументів і неспростовністю висновків. Манірність, химерність, штучна красивість і затягування судової промови різко знижують її професійну якість. Категорично протипоказані вульгаризми, невиправдані неологізми. Різко знижує якість судової промови вживання мовних штампів, казенних виразів. Мова юриста повинна бути етично стриманою. Труднощі і нещастя людей не повинні посилюватися вульгарним публічним осміянням. У цивільному процесі промова прокурора (його висновок) і мова адвокатів (представника позивача та представника відповідача) мають ряд особливостей, обумовлених предметною спрямованістю: на дозвіл цивільного спору. Прокурор не звинувачує, а дає висновок у справі, адвокати не захищають, а в якості представників сторін надають юридичну допомогу цим сторонам. На відміну від промов у кримінальному процесі, промови юриста в цивільному суді більш лаконічні, в них, як правило, відсутні розгорнуті особистісні характеристики, детальний аналіз причин і умов виникнення делікту. Буденність аналізованих явищ зобов'язує ораторів в цивільному суді до використання мовних прийомів, спрямованих на підтримку стійкої уваги аудиторії. Однак ці мовні прийоми не можуть бути штучними - вони повинні органічно випливати з мети судової промови. До промовам, що їх вимовляють у судових дебатах цивільного процесу, пред'являються наступні основні вимоги: виклад фактів має бути об'єктивним і відповідати істині; закон повинен тлумачитися у точній відповідності з його змістом і сенсом; промови судових ораторів повинні відрізнятися простотою , ясністю, діловитістю, відсутністю зайвих ораторських прийомів; характеристики позивача і відповідача повинні бути зведені до мінімуму.

Оскільки в цивільному процесі предмет доказування у кожній справі визначається по-різному, в мові кожного оратора з самого початку мають бути визначені факти, що утворюють предмет доказування.

За цивільних справах позовного характеру предмет доказування формується з двох джерел: підстави позову або заперечення проти позову і норми матеріального права, що підлягає застосуванню в даному випадку. Усі докази досліджуються з позиції їх належності та допустимості. (За деякими справах не допускається використання показань свідків.) Особлива увага звертається на правильність оформлення письмових доказів (документи повинні виходити з компетентного органу, мати необхідними реквізитами). Прийняте судом визнання стороною певних фактів звільняє супротивну сторону від доказування цих фактів. Але кожна сторона зобов'язана доводити обставини, на які посилається. Судові оратори в цивільному процесі повинні володіти великим полемічним майстерністю при обговоренні спірних правовідносин, вміло використовувати аналогію закону і аналогію права, враховувати доказові презумпції.

У психологічному відношенні в цивільному судочинстві превалює протиборство інтересів і основне завдання судді – врегулювання цього протиборства на законній підставі.

Ефективність судового розгляду цивільних справ залежить від старанності та компетентності їх попередньої підготовки. У судовому засіданні так чи інакше функціонує та модель досліджуваної події, яка формується при підготовці справи до судового розгляду. Вже в процесі підготовки справи до судового розгляду суддя визначає силу і достовірність можливих доказів, необхідність призначення експертизи, визначає достатність доказів для вирішення справи. Поряд з цим суддя повинен враховувати і можливість виникнення нових доказів у судовому засіданні і спростування раніше поданих матеріалів. психологічний цивільний судовий правової

Культура судового процесу – фактор формування правової свідомості, виховання шанобливого ставлення до правозастосовні органам. У психологічному відношенні істотна сама атмосфера ритуальної урочистості, соціальної значущості судового засідання. Ефективність цивільного процесу значною мірою залежить від встановлення між його учасниками комунікативного контакту, елементарного взаєморозуміння, про що на жаль нерідко забувають і учасники процесу, і самі судді. Найбільш психологізованою частиною судового засідання є дебати сторін. Протиборство інтересів тут досягає граничного напруження. Кожна сторона вільно чи мимоволі прагне нав'язати суду свою точку зору, підвести його до бажаним для себе висновків. У ході дебатів можуть усуватися раніше виниклі сумніви і виникати нові питання. Мова, сказана в суді, - засіб судочинства, знаряддя професійної діяльності юриста. І це знаряддя повинно бути професійно ефективним. Розгорнуті промови вимовляються в суді прокурором і адвокатом. Всі учасники судочинства реалізують своє комунікативну взаємодію допомогою мови. Загалом потрібно зробити висновок про те, що в нашій країні необхідно послідовно і терпляче працювати на підвищення процесуальної культури як професійних учасників процесу, так і населення в цілому.

Питання для самоконтролю

1. Психологія цивільного судочинства.

2. Психологічні аспекти підготовки цивільних справ до судового розгляду

3. Психологічні аспекти організації судового засідання

4. Психологія міжособистісної взаємодії в цивільному процесі

5. Психологія судової промови в цивільному процесі

Література: 1-4, 6-7, 10-11, 22, 42, 49, 69, 77, 79, 81, 88, 93, 96, 101-103, 108-110.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Васильев В.Л. Юридическая психология: Учебник.  СПб.: Питер, 2007.

2. Волков В.Н. Юридическая психология: Учебник. – М.: Юнити-Дана, 2006.

3. Еникеев М.И. Юридическая психология: Учебник для вузов.  СПб.: Питер, 2006.

4. Кобликов А.С. Юридическая этика: Учебник для вузов. – М.: Инфра-М, 2002.

5. Ковалев О.Г., Ушатиков А.И., Деев В.Г. Криминальная психология. Курс лекций. – Рязань, 1997.

6. Коновалова В. О., Шепітько В. Ю. Юридична психологія: Академічний курс: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004.

7. Романов В.В. Юридическая психология. Учебник.  М.: Юристъ, 2007.

8. Пирожков В.Ф. Криминальная психология. – М., 2001.

9. Прикладная юридическая психология /Под ред. А. М. Столяренко. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.

10. Чуфаровский Ю.В. Юридическая психология: Учебник. – М., 2009.

11. Шиханцов Г.Г. Юридическая психология. – М., 1998.

Нормативна

12. Кримінальний Кодекс України // Верховна Рада України, Закон від 05.04.2001 № 2341-III. Редакція від 01.01.2014.

13. Кримінально-процесуальний Кодекс України // Верховна Рада України; Закон від 13.04.2012 № 4651-VI. Редакція від 01.01.2014.

14. Сімейний Кодекс України // Верховна Рада України; Закон від 10.01.2002 № 2947-III. Редакція станом на 04.08.2013.

15. Цивільний Кодекс України // Верховна Рада України; Закон від 16.01.2003 № 435- IV. Редакція станом на 01.01.2014.

16. Цивільно-процесуальний Кодекс України // Верховна Рада України; Закон від 18.03.2004 № 1618-IV. Редакція станом на 11.08.2013.

Додаткова

17. Аврутин Ю.Е. и др. Оперативно-розыскная психология: Учеб. пособ. – М.: ЦОКР МВД России, 2010.

18. Актуальные проблемы юридической психологии и медико-экспертных исследований. – Волгоград, 2000.

19. Ананьев А. М. Эмоционально-волевая регуляция оперативно-служебной деятельности / Ананьев А. М., Мельничук А. В. // Вісник Університету внутрішніх справ. – Харків, 1999. – № 8.

20. Андреев Н. В. Психологическое обеспечение деятельности сотрудников ОВД в экстремальных условиях / Андреев Н. В. – М.: Изд-во Академии МВД России, 1997.

21. Андреев Н. В. Социально-психологические особенности личности и коллектива отряда милиции особого назначения // Проблемы профилактики дезадаптации и профессиональной деформации у сотрудников органов внутренних дел: Сборник научных трудов / Андреев Н. В. – М.: Изд-во НИИ МВД России, 1993.

22. Андросюк В.Г. Психологія слідчої діяльності: Навч. пос. – К.: НАВСУ, 1994.

23. Антонян Ю.М. Преступность среди женщин. – М., 1992.

24. Антонян  Ю.М., Еникеев М.И., Эминов В.Е. Психология преступника и расследования преступлений. – М., 1996.

25. Антонян Ю.М., Гульдан В.В. Криминальная патопсихология. М., 1991.

26. Анцыферова Л. И. Личность в трудных жизненных условиях: переосмысливание, преобразование ситуаций и психологическая защита / Л. И. Анцыферова // Психологический журнал. – 1994. – Т. 15. – № 1.

27. Афиногенов А.И. Психологический портрет преступника, его разработка в процессе расследования преступления: Дис. ... канд. психол. н. – М., 1997.

28. Баранов П.П., Курбатов В.И. Юридическая психология. – Ростов-на-Дону, 2004.

29. Баранов М., Витрук Н. Правосознание работников милиции: мифы, деформация, стереотипы // Право и жизнь. – 1992. – № 1.

30. Баранов М, Витрук Н. Правосознание работников милиции: мифы, деформация, стереотипы // Право и жизнь. – 1992. – № 2.

31. Баранов М., Витрук Н. Правосознание работников милиции: мифы, деформация, стереотипы // Право и жизнь. – 1992. – № 3.

32. Бачериков Н. Е. Эмоциональный стресс в этимологии и патогенезе психических и психосоматических заболеваний / Бачериков Н. Е., Воронцов М. П., Петрюк П. Т., Цыганенко А. Я. – Х.: Основа, 1995.

33. Башкатов И.П. Психология групп несовершеннолетних правонарушителей. – М.: Прометей, 1993.

34. Безносов С.П. Профессиональные деформации личности (Подходы, концепции, метод): Дис... д-ра психол. н.: 19.00.03: СПб., 1997.

35. Беличева С.А. Основы превентивной психологии. – М., 1993.

36. Берден О. "Драчуны" в полицейской форме: результаты исследования национального института правосудия США // Вопросы борьбы с преступностью за рубежом: Реферативный сборник. – ГИЦ МВД РФ, 1996. – Вып. 35.

37. Березин Ф. Б. Методика многостороннего исследования личности (структура, основы интерпретации, некоторые области применения) / Ф. Б. Березин, М. П. Мирошников, Е. Д. Соколова. – М.: Фолиум, 1994.

38. Боброва И.А., Устюжанин В.Н. Психология в деятельности ОВД. – СПб.: Изд-во СПб ун-та МВД России, 2011.

39. Богославский В.М. Словарь оценок внешности человека. – М., 1994.

40. Васильев В.Л. Этика в юриспруденции и предпринимательской деятельности. – СПб., 1995.

41. Веретехин Е.Г., Виноградова Т.Ю., Якушкин С.Ю. Практикум по юридической психологии. – Казань, 1991.

42. Глазырин Ф.В. Психология следственных действий. – Волгоград, 2003.

43. Глоточкин А.Д., Пирожков В.Ф. Исправительно-трудовая психология. – М., 1992.

44. Горшков А.А., Соколов В.И. Организация и тактика розыска и задержания особоопасных вооруженных преступников. – М., 1990.

45. Гранат Н. Л. Деформация профессионального сознания личности работников правоохранительных органов и возможности ее профилактики / Гранат Н. Л. // Проблемы действия права в новых исторических условиях: Труды Академии МВД РФ. – М.: Академия МВД РФ, 1993.

46. Емельянов Б.М. Подготовка работников милиции к обеспечению охраны общественного порядка и общественной безопасности при проведении массовых мероприятий. – М., 1992.

47. Еникеев М.И., Черных Е.А. Психология осмотра места происшествия. – М., 1994.

48. Еникеев М.И., Черных Е.А. Психология следователя. Практикум по юридической психологии: Учебное пособие. – М., 2004.

49. Еникеев М.И., Черных Е.А. Психология допроса. –2004.

50. Ионова И. В. Психолого-акмеологическая модель преодоления профессиональной деформации сотрудников ОВД: Дис... канд. психол. н.: 19.00.13 – психология развития, акмеология. / Ирина Владимировна Ионова. – Тамбов, 2009.

51. Илларионов В.П. Переговоры с преступниками. – М., 1993.

52. Кабаченко Т.С. Методы психологического воздействия. – М.: Роспедагенство, 2000.

53. Карпец И.И. Преступность: иллюзии и реальность. – М., 1992.

54. Ковалев О.Г., Амелин Э.Ю. Диагностика лжи. – Рязань, 1996.

55. Козаченко І. П. Участь працівників практичних підрозділів у навчальному процесі / Козаченко І. П. // Проблеми підвищення рівня підготовки кадрів для органів внутрішніх справ. – К.: Вид-во Української академії внутрішніх справ, 1993.

56. Козловская Е. А. Психолого-педагогические основы деятельности участкового инспектора милиции / Козловская Е. А. – М.: Изд-во Акад. МВД СССР, 1990.

57. Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. – Вища школа, 1990.

58. Кречмер Э. Строение тела и характера: Монография. – М.: Науч. фонд Мельникова, 2000.

59. Ласкин А.А. Профессиональная деформация руководителя, методы преодоления //Журнал Вестник Московского университета МВД России. – М.: Изд-во МУ МВД России, 2008. - №10.

60. Легенький М. І. Організація виховної роботи з особовим складом органів внутрішніх справ України: Навч. посіб. / Легенький М. І. – К.: ВПЦ МВС України, 2006.

61. Личность преступника / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М., 2005.

62. Ломброзо Ч. Преступление / Пер. Г.К. Гордона. – М., 1992.

63. Мариновская И.Д., Тихомиров С.Н. Юридическая психология: Учеб. пособ. – М.: Дело, 2006.

64. Матюхіна Н. П. Деякі особливості управління стресами в органах внутрішніх справ / Матюхіна Н. П. // Вісник Університету внутрішніх справ. – Харків, 2000. – № 11.

65. Мельник П. В. Концептуальні передумови формування професіоналізму працівників міліції / П. В. Мельник, Л. В. Терещенко. – Ірпінь: Вид-во УФЕІ, 1998.

66. Москаленко В.Ф. Практикум по юридической психологии. – Ставрополь, 2001.

67. Нагаев В.В. Основы судебно-психологической экспертизы: Учеб. пособ. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000.

68. Новиков Б. Д. Психологические особенности возникновения профессиональных деформаций сотрудников исправительно-трудовых учреждений / Новиков Б. Д. – Тверь, 1993.

69. Носков В.А. Психотехника общения. – Н. Новгород, 1997.

70. Основы профессионального становления специалистов – сотрудников органов внутренних дел. Монография / Караваев А.Ф. – Омск: Изд-во ОА МВД России, 2003.

71. Папкин А. И. Личная безопасность сотрудников ОВД: Тактика и психология безопасной деятельности /Папкин А. И. – М.: Изд-во Академии МВД России, 1996.

72. Папкин А. И. Совершенствование организационных отношений в управлении ОВД / Папкин А. И. – М.: Изд-во Академии МВД России, 1998.

73. Петелин Б.Я. Судебная психология. – Волгоград, 1990.

74. Пєтков С. В. Можливість використання алгоритмів реалізації стратегій ефективного менеджменту в ОВС України / Пєтков С. В. // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 7.

75. Пирожков В.Ф. Криминальная субкультура учащихся – подростков и юношей. – М., 1992.

76. Пирожков В.Ф. Криминальная психология. Психология подростковой преступности в 2-х кн. – М.: Ось-89, 1998.

77. Попов П.Г. Использование элементов актёрской психотехники в деятельности сотрудников ОВД. – М., 1992.

78. Прозоров А.В. Криминальная психология: Курс лекций: в 2 ч. – Калининград: КЮИ МВД России, 2000.

79. Пронников В.А., Ладанов И.Д. Язык мимики и жестов. – М.: Транслесиздат, 1998.

80. Профессиональная деформация личности сотрудников органов внутренних дел и ее профилактика / Митюрина Н.Ю. – Саратов: Изд-во СЮИ МВД России, 2006.

81. Профессиональная этика сотрудников правоохранительных органов: Учеб. пос. / Под ред. А.В. Опалева, Г.В. Дубова. – М.,1998.

82. Пряхина М.В., Кобозев И.Ю. Профессиональный стресс руководителей ОВД и его психопрофилактика. – Монография. – СПб.: Политехника-Сервис, 2011.

83. Психогигиена и психопрофилактика кризисных состояний сотрудников органов внутренних дел: Учеб. пособ. / Караваев А.Ф., Кильмашкина Т.Н., Медведев И.Г. – Кемерово: Кузбассвузиздат, 2003.

84. Психология и этика делового общения: Учебник. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.

85. Ратинов А.Р. Судебная психология для следователей. – М.: Юрлитинформ, 2001.

86. Ривман Д.В. Криминальная виктимология. – СПб.: Питер, 2006.

87. Сафуанов Ф.С. Судебно-психологическая экспертиза в уголовном процессе. – М.: Смысл; Гардарика, 1998.

88. Сахнова Т.В. Зачем суду психолог? – М., 1990.

89. Сапарин О.Е. Профессионально-психологическая устойчивость сотрудников ОВД и пути ее совершенствования. – М., 1990.

90. Ситковская О.Д. Аффект: криминально-психологическое исследование. – М.: Юрлитинформ, 2005.

91. Скворцова Е.В. Психолого-педагогические особенности помощи сотрудникам милиции по преодолению профессионально-личностной деформации / Е. В. Скворцова // Вестник МГОУ. Серия «Психологические науки». – 2007. – №3.

92. Собчик Л. Н. Характер и судьба. Введение в психологию индивидуальности / Собчик Л. Н. – М.: Институт прикладной психологии, 1995.

93. Социальная психология и этика делового общения: Учебное пособие для вузов / В.Ю. Дорошенко, Л.И. Зотова, Н.А. Нартов и др.  М.: ЮНИТИ, 1995.

94. Статный В.М. Юридическая психология. Альбом схем. СПб.: Санкт-Петербургский университет МВД России, 2011.

95. Степанова А.Л. Нравственно-профессиональная деформация сотрудников ОВД и пути ее преодоления /А.Л. Степанов // Новое в законодательстве России: проблемы теории и практики применения: Сб-к науч. ст. – Саратов: МВД России, 2005.

96. Столяренко А.М. Психологические приёмы в работе юриста: Практ. пособ. – М.: Юрайт, 2006.

97. Сухов А.Н. Криминогенное общение в среде осуждённых. – Рязань, 1993.

98. Тригубенко Г. Термін “нігілізм”: історія та сучасність / Тригубенко Г. // Право України. – 2002. – № 9.

99. Ушаков А. А. Адаптация кадров к службе в системе исправительно-трудовых учреждений / Ушаков А. А. – М. : Изд-во Академии МВД России, 1998.

100. Ушатиков А.И., Шаламов О.И., Ковалев О.Г., Борисов В.Н. Аудио-визуальная психодиагностика осужденных. – Рязань, 1997.

101. Фаст Д. Язык тела. Серия "1000 секретов успеха".  Ростов-на-Дону: Феникс, 1997.

102. Филонов Л.Б. Психологические способы изучения личности обвиняемого. – М., 1983.

103. Филонов Л.Б. Тренинги делового общения сотрудников органов внутренних дел с различными категориями граждан. – М., 1992.

104. Цільмак О. М. Психологічні детермінанти проявів агресії у працівників ОВС: Дис... канд. психол. н.: 19.00.06 / О. М. Цільмак; КЮІ МВС України. – К., 2004.

105. Цимбалюк М. Формування правосвідомості громадян у процесі реформування інституту власності / Цимбалюк М. // Право України. – 2003. – № 9.

106. Чалдини Р. Психология влияния. – СПб.: Питер, 1999.

107. Чуфаровский Ю.В. Психология в оперативно-розыскной деятельности. – М., 1995.

108. Шекин Г.В. Визуальная психодиагностика: познание людей по внешнему их облику. – М., 1992.

109. Шепель В.М. Имиджелогия. Секреты личного обаяния.  М.: Культура и спорт, 1994.

110. Юнг К.Г. Психологические типы. – М.: Эксмо, 2001.

111. Юхновець Г. О. Проблеми психолого-педагогічного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ / Юхновець Г. О. // Наукові розробки Академії по вдосконаленню практичної діяльності та підготовки кадрів органів внутрішніх справ: Матеріали наук.-практ. конф. Академії внутрішніх справ України. – К. : Вид-во Української академії внутрішніх справ, 1994.

Інформаційні ресурси

Офіційний сайт Верховної Ради України: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/main

Офіційний сайт Президента України: http://www.president.gov.ua

Офіційний сайт Кабінету Міністрів України: http://www.kmu.gov.ua/control

Офіційний сайт Конституційного Суду України: http://www.ccu.gov.ua

Офіційний сайт Верховного Суду України: http://www.scourt.gov.ua

Офіційний сайт Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ: http://sc.gov.ua

ЗМІСТ

Лекція 1. Предмет, методи і система юридичної психології.
Предмет і завдання юридичної психології.
Система юридичної психології.
Методологічні основи. Класифікація методів юридичної психології.
Лекція 2. Історія розвитку юридичної психології.
Рання історія юридичної психології.
Формування юридичної психології як науки.
Історія юридичної психології в ХХ сторіччі.
Лекція 3. Правова психологія.
Право як фактор соціальної ре­гуляції поведінки.
Соціальна адаптація і соціалізація особистості.
Пра­вова соціалізація особистості. Дефекти правової соціалізації. Криміногенність дефектів правової соціалізації в родині.
Правосвідомість і правовиконавська по­ведінка особистості.
Психологічні передумови (умови) ефективності правових норм.
Лекція 4. Психологія особистості злочинця.
Підходи до вивчення психології особистості злочинця.
Психологічна структура особистості злочинця.
Типи криміногенної особистості.
Лекція 5. Психологія кримінального середовища.
Кримінальна субкультура, її елементи.
Стратифікація.
Кримінальне спілкування.
Загальна характеристика злочинної групи, її структура.
Характеристика злочинних груп залежно від їх криміналізації та організованості.
Лекція 6. Психологія особистості юриста.
Основи психології особистості юриста.
Професійна майстерність юриста і її структура.
Поняття професійно-психологічна підготовленість юриста.
Лекція 7. Психологія цивільного судочинства.
Психологія цивільного судочинства.
Психологічні аспекти підготовки цивільних справ до судового розгляду
Психологічні аспекти організації судового засідання
Психологія міжособистісної взаємодії і судової мови в цивільному процесі