2. Формування юридичної психології як науки.

Розвиток психології, психіатрії і права наприкінці XІX - початку XX століття привело до необхідності оформлення юридичної психології як самостійної наукової дисципліни. Вперше було поставлене питання про поділ психопатології і правової психології, введення цих наук у курс юридичної освіти. В цей час активно ведеться боротьба між двома школами юридичної психології: антропологічною і соціологічною.

Родоначальником антропологічної школи був Ч. Ломброзо, який в монографії "Злочинна людина, вивчена на основі антропології, судової медицини і в’язницеведення" (1876) представив концепцію "природженого злочинця". Автор вважав, що злочинцю властиві атавістичні риси, що ріднять його з предками-дикунами. На думку Ч. Ломброзо, типовий "природжений злочинець" може бути розпізнаний за певними фізіономічними ознаками: скошене чоло, подовжені чи нерозвинені мочки вух, опуклі вилиці, великі щелепи, ямочки на потиличній частині голови та ін.

Представники соціологічної школи вирішальне значення в поясненні причин злочинів додавали соціальним факторам. Габріель Гард (1843-1904 рр.) у працях "Закони наслідування" і "Філософія покарання" доводив, що злочинній поведінці, як і всякому іншому, люди можуть навчатися в реальному суспільстві на основі психологічних механізмів "наслідування" і "научіння".

Значна кількість робіт цього періоду присвячена психології показання свідків, серед них: "Мрійлива неправда" І. Холчєва, "Про показання свідків" Г. Португалова, "Психологія показання свідків і судовий наслідок" Є. Кулішера. Питаннями судової психології займалися О. Ліппман, А. Крамер, В. Ліст, С. Яффа, Е. Клапаред, Д. Мейерс.

Найбільш ґрунтовна робота з судової психології належала Гансу Гроссу. В його роботі "Кримінальна психологія" (1898 р.) використані результати загальнопатологічних експериментальних досліджень психологів того часу.

Розробкою проблеми показань свідків (XІ в.) займалися в Німеччині (Штерн, Ліппман, Ліст), у Франції (Бінне, Клапаред). Вчені застосували експериментальний метод психології для вивчення питання впливу вселяння на дитячі показання.

Психологи займалися розробкою методів психологічної діагностики ("причетності") – встановлення винності підозрюваного, обвинувачуваного. Як діагностичний метод використовувався асоціативний експеримент, що став праобразом сучасного гавкоту-детектора (поліграфа). Так, А. Лурія (Росія) сформулював принципи роботи приладу, що використовувався при розслідуванні злочинів і в наступному був названий "викривач неправди".

В. Бехтєрєв і А. Коні досліджували проблему вірогідності показань свідків.

А. Брусиловський, судовий психолог, вивчав можливість використання судово-психологічної експертизи в карному судочинстві.

Психологічні дослідження показань свідків поклали основу застосуванню в XX в. у судовому процесі психологічної експертизи, особливо у справах про злочини неповнолітніх; питання психологічної експертизи вивчалися в межах як карних, так і цивільних справ.

Наприкінці XІ - початку XX ст. з'явилися роботи в галузі юридичної психології таких учених-соціологів, як: Ж. Кетле, Е. Дюркгейм, П. Дюпоті, М. Вебер, Е. Глюк й ін. Застосовуючи метод соціологічної статистики, вчені виявили залежність поведінки, що відхиляється, від соціальних умов існування суспільства. Статистичний аналіз показав, що число аномалій у поведінці людей всякий раз неминуче зростає в періоди війн, економічних криз, соціальних потрясінь, що переконливо спростовувало теорію "вродженого" злочину, вказуючи на соціальні корені цього явища.