1. Психологія цивільного судочинства.

2. Психологічні аспекти підготовки цивільних справ до судового розгляду

3. Психологічні аспекти організації судового засідання

4. Психологія міжособистісної взаємодії і судової мови в цивільному процесі

1. Психологія цивільного судочинства.

Норми цивільного права, регулюючи майнові та особисті немайнові відносини громадян, одночасно з цим визначають форми поведінки учасників цих відносин. Норми права передбачають можливу і обов’язкову поведінку між майбутніми учасниками цивільно-правових відносин, які можуть виникнути за певних обставин, визначених у законі. Норми права – це модель майбутніх правовідносин, які стають фактичними майновими та особистими відносинами через інтереси і потреби їх учасників за обставин, визначених у нормах права. При цьому правовими ці відносини стають лише у випадку відповідності їх нормам законодавства.

Соціально-рольова поведінка сторін (позивач і відповідач) в цивільному процесі в значній мірі визначається їх процесуальним статусом.

Позивач – це особа, яка звернулася до суду, арбітражу або третейського суду за захистом свого порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Зазначимо, що позивач може ознайомитися з матеріалами справи, заявляти відводи, представляти докази і брати участь у дослідженні доказів, ставити запитання учасникам процесу, давати пояснення суду, пояснення з усіх виникаючих у ході судового розгляду питань, оскаржувати рішення і ухвали суду, вимагати примусового виконання рішення суду, бути присутнім при діях судового виконавця та вчиняти інші процесуальні дії, передбачені законом. За звичай, цивільна справа порушується в суде шляхом подання зацікавленою особовою позовної заяви, скарги чи заяви. Цивільна справа порушується за заявою прокурора, за заявою органів державної влади або громадських організацій. Вид позиву визначається характером вимог, які висуваються позивачем до відповідача. Основою для позову є фактичні обставини, з наявністю або відсутністю яких цивільне законодавство пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин між сторонами. Цивільні справи можуть бути трьох видів:

· справи позовного провадження (по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових і земельних правовідносин);

· справи, що виникають з адміністративно-правових відносин (при неправильному накладення штрафу або справлянні податку);

· справи окремого провадження (встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання громадянина безвісно відсутнім, оголошення її померлою, визнання громадянина обмежено дієздатним і недієздатним та ін.).

Відповідач – це одна з сторін цивільної справи, що розглядається в суді, залучена до справи через пред’явлення до неї позову, позовної вимоги. Статус відповідача пов'язаний з цивільно-правовою відповідальністю, юридичними наслідками невиконання або неналежного виконання особою обов’язків, передбачених цивільним правом, з порушенням суб’єктивних цивільних прав іншої особи.

Цивільна відповідальність передбачає застосування до правопорушника встановлених законом заходів впливу в інтересах, що тягнуть для нього економічно невигідні наслідки майнового характеру – відшкодування збитків, сплату неустойки, відшкодування шкоди (компенсація майнового збитку, що виник в результаті заподіяння шкоди). Цивільна відповідальність виникає за наявності вини особи, що не виконала обов’язок або виконала його неналежним чином. Умова відповідальності за правопорушення – це вина.

Для звільнення від відповідальності правопорушник повинен довести відсутність своєї провини. Форми вини в цивільному праві (як і в кримінальному) - умисел і необережність. Умисел – це, коли особа передбачає протиправність своєї поведінки і можливість настання негативних наслідків (збитків у контрагента, заподіяння шкоди майну), але свідомо, навмисно не вживає заходів до їх запобігання. Необережність – це, коли особа не передбачала, не бажала несприятливих наслідків своєї протиправної поведінки, але могла їх передбачити і запобігти, проте не проявила необхідної пильності, сумлінності, дбайливості і передбачливості.

Цивільний процес – це форма конфліктної взаємодії. До участі в якій сторони повинні бути психологічно готові і вміли проявити здатність аргументовано захищати свої права і законні інтереси. Як правило, при загостренні конфлікту кожен із конфліктантів прагне у будь-який спосіб відстояти свою точку зору. До сить часто конфліктуючі вдаються до використання аморальних методів боротьби. І тоді, на основу первісного конфлікту надбудовується моральний конфлікт і відбувається посилення психотравмуючих засобів взаємодії. Виникає ситуація неадекватного морального вибору – дії, які обираються на виконання однієї соціальної норми, ведуть до порушення інших соціальних норм.

Зауважимо, що одним із психологічних аспектів цивільного судочинства є проблема відповідності норм закону нормам моральності. Учасники процесу повинні знати й бути психологічно готовими до того, що мораль і право – це два різних соціальних регулятора. Вони схожі (націлені на регулювання поведінки людей та ін.), але не тотожні. Не будь-яка моральна норма є одночасно і правовою нормою. При цьому деякі правові норми можуть суб’єктивно сприйматися одним із учасників цивільного процесу як неморальні. В цьому випадку може виникнути парадоксальна ситуація, коли дії для підтримки однієї моральної норми приводять до порушення інших. Вирішення таких конфліктів відбувається при усвідомленні конфліктуючими сторонами суті проблеми, залучених у конфлікт моральних цінностей і знаходженні взаємоприйнятного компромісного рішення (як правило, за посередництва третьої нейтральної сторони).

В цивільному судочинстві для винесення обґрунтованого рішення або визначення суду необхідна свобода спору. Різні дії кожної сторони, яка приймає участь у справі, може мати самі різні мотиви. Для суду важливо з’ясувати соціальне значення цих мотивів. Суд зобов’язаний застерегти сторони від різних необдуманих дій. Зберігаючи за особистістю свободу її волевиявлення, суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій. Відповідно право реалізація в цивільному процесі в багатьох випадках залежить від психічного стану сторін.

У цивільному процесі сторона є суб'єктом і джерелом доказування. Як суб'єкт доказування вона характеризується активністю або пасивністю доказування. Як джерело доказування пояснення сторони оцінюються з точки зору правдивості чи хибності. Впевненість відповідача у доказової недостатності позову зміцнює його позицію протиборства.

У психологічному відношенні в цивільному судочинстві превалює протиборство інтересів і основне завдання судді - врегулювання цього протиборства на законній підставі. Проте суддя повинен володіти і майстерністю організації переговорів.

Переговори - цивілізований засіб вирішення конфліктів. Більшість конфліктів, які дійшли до суду, можуть бути вирішені вже на стадії досудового розгляду. Силова протидія не веде до вирішення конфлікту, а посилює його. Посередництво ще один із методів врегулювання міжособистісних і міжгрупових конфліктів. Переговори здебільшого необхідні у випадках, які не мають суворої регламентації. Практика судочинства показує, що більшість цивільно-правових проблем успішно вирішуються в досудовому порядку – за допомогою переговорів.