3. Пра­вова соціалізація особистості. Дефекти правової соціалізації. Криміногенність дефектів правової соціалізації в родині.

Правова психологія – розділ юридичної психології, що вивчає психологічні аспекти правовідносин у системі "людина і закон".

Життя людини в суспільстві підкорене безлічі писаних і неписаних законів. Засвоєння цих законів, правових знань і вимог, що визначають міру можливої й належної поведінки, поступове оволодіння необхідними соціальними навичками, усвідомлення своїх прав і способів їх реалізації, розуміння складних взаємин між різними людьми й соціальними інститутами – це процес правової соціалізації. Людина не народжується громадянином, вона ним стає в результаті тривалої взаємодії з навколишнім середовищем.

Процес правової соціалізації включає в себе: 1) засвоєння критеріїв оцінок юридично значимих ситуацій; 2) вивчення законів і правил як таких, безвідносно до самого себе; 3) навчання тому, як користуватися цими правилами. Людина повинна не лише усвідомити, що в суспільстві діють конкретні закони, їй необхідно ще й віднести їх до самої себе, тобто усвідомити, що вони означають для неї, що їй дозволено, а що не дозволено, які покарання вона може понести за порушення законів, які способи захисту своїх законних прав тощо.

Людина повинна не тільки усвідомити, що в суспільстві діють конкретні закони, їй необхідно ще й віднести їх до самої себе, тобто усвідомити, що вони означають для неї, що їй дозволене, а що не дозволено, які покарання вона може понести за порушення законів, які способи захисту своїх законних прав і т.д. Існує 3 шляхи засвоєння правової культури (норм права правових цінностей) у процесі соціалізації:

– предметний спосіб, коли людина в процесі тієї чи іншої діяльності, взаємодіючи з іншими людьми, засвоює відповідний образ дій, шаблон поведінки;

• традиційний спосіб, коли людина, спостерігаючи дії людей в різних ситуаціях, засвоює відповідний спосіб поведінки;

• раціональний спосіб, коли людині стають відомими правові цінності, стандарти правової поведінки з бесід із іншими людьми, з читання книжок, з каналів засобів масової інформації.

Необхідно зазначити, що процес засвоєння правових норм, стандартів правової поведінки протікає послідовно, відповідно до життєвих циклів, етапів (стадій) соціалізації особистості.

Мета правової соціалізації – забезпечення правомірної поведінки, що передбачає формування в особистості такого інтегрального правового утворення, як правосвідомість.

У процесі правової соціалізації в людини під впливом різних соціальних факторів і особистісних особливостей може сформуватися правосвідомість тільки на пізнавальному рівні (як сума правових знань). Це далеко не завжди забезпечує правомірну поведінку, тому що людина може прекрасно знати, що не можна порушувати закон, і проте його порушувати.

Якщо в людини сформована правосвідомість на оцінному рівні (вона не тільки знає закон, але й позитивно його оцінює), то й це не завжди гарантує правомірну поведінку, тому що людина може виявитися в ситуації спокуси, спокуси порушити закон, щоб отримати яку-небудь вигоду, або ж виявитися в ситуації тиску на неї членів асоціальної групи. Щоб правові знання були стимулом і регулятором правомірної поведінки, вони повинні перейти в ціннісні установки, отримати емоційне забарвлення, стати внутрішнім переконанням, закріпитися у звичну форму поведінки.

Основи правосвідомості, як і в цілому свідомості, особистості закладаються в дитячі, шкільні роки. Найважливішими агентами правової соціалізації є родина й школа. Основним психологічним механізмом формування правосвідомості у дітей є так звана персоніфікація.

Для дитини морально-правові ціннісні орієнтації, закон персоніфіковані у фігурах батьків. Саме від них вона довідається, як слід поводитися в різних ситуаціях, копіює з них моделі соціальної поведінки. Але ступінь і глибина засвоєння зразків поведінки, морально-правових установок значною мірою залежить від відношення дитини до конкретних осіб (батьків) – носіїв певних ціннісних орієнтацій.

При позитивному емоційному відношенні до батьків, а пізніше й до вчителів дитина засвоює (відповідно до механізму емоційного перенесення) не тільки конкретний зміст процесу спілкування, але й їх відношення до предметів, явищ, їхнього способу мислення, світогляду, а також звички, смаки й навіть ходу. При цьому, природно, засвоюються, переймають і ті морально-правові цінності, носіями яких є та або інша людина (мати, батько, вчитель). Так формуються основні морально-правові категорії, поняття про добро й зло, уява про справедливість.

При негативному відношенні дитини до батьків, вчителів відкидаються не тільки вони самі, але й та система морально-правових цінностей, носіями яких вони є. Надалі відбувається переорієнтація на інших людей з іншою, часто протилежною, системою цінностей.

Процес правової соціалізації не зводиться до формування уявлень про належну, нормативну поведінку. Паралельно цьому в дитині відбувається формування уявлень про її власні права. Причому в процесі спілкування з батьками, однолітками, дорослими вона спочатку апелює до якихось моральних норм, до почуття справедливості, які відчуває, але ще не може чітко сформулювати.

У найбільш концентрованому виді сфера морально-правових відносин у дитини асоціюється з поняттям справедливості в ситуації зіткнення належного й бажаного. Поведінка дорослих у таких ситуаціях досить повчальна. Відомо, що деякі вихователі дитячих садків, батьки, вчителі молодших класів не завжди вважають потрібним або просто не бажають "розбиратися" у конфліктах дітей: несправедливо суворо ставляться до одних і незаслужено ласкаво до інших. В очах дітей це не що інше, як яскраві уроки, що запам'ятовуються, беззаконня, свавілля, що боляче ранять й кривдять дитину. При повторенні подібної фруструючої ситуації, дратівливість, що накопичується у дитини, провокує нові конфлікти, а згодом може знайти вихід у правопорушенні.

У більш старшому віці приходить розуміння того, що права дитини зафіксовані певними законами й традиціями суспільства, яким дорослі (батьки, вчителі) зобов'язані підкорятися незалежно від того, подобається це їм чи ні. Винятково важливим тут є поступове включення дитини в різні соціальні інститути, насамперед, вступ у школу. Якщо, наприклад, до школи покупка кольорових олівців і альбому для малювання визначалася бажанням батьків, то з вступом дитини до школи вона починає розуміти, що й альбом, й олівці, й зошити батьки зобов'язані придбати не тому, що про це сказала вчителька, а тому, що такі загальні правила для всіх. Дитина починає усвідомлювати права як щось властиве людині незалежно від її відносин із батьками, вчителями, іншими дорослими.

Швидкість правової соціалізації, тобто як швидко діти опановують відповідними нормами й навичками поведінки, визначається різними факторами. Діти, більш розвинені інтелектуально, соціалізуються швидше своїх менш здатних однолітків, у них раніше відбувається відхід від персоніфікації правових інститутів. І, звичайно, визначається тим, в якому мікросередовищі росте дитина, який освітній, культурний рівень батьків. Безсумнівно, значну роль відіграє і їх професійна діяльність. У родині юриста правова соціалізація дитини буде здійснюватися й швидше, і плодотворніше.

Важливим агентом правової соціалізації також є школа. Правова соціалізація в ній здійснюється за двома напрямками. По-перше, це пряма правова соціалізація на спеціальних уроках, на яких школярам розповідають про принципи державного устрою, про роль і функції права в житті суспільства, пояснюють права й обов'язки громадян і т.д.

По-друге, цілям правової соціалізації служать зустрічі школярів із представниками правоохоронних органів, на яких роз'ясняється необхідність дотримання правових норм, переконливо показується на прикладах із судово-слідчої практики, до яких сумних наслідків приводить їх недотримання.

Необхідно відзначити, що пряма правова соціалізація в нашій країні не завершується школою. Вона триває практично у всіх вузах країни, де студенти вивчають основи права й більш глибоко й докладно засвоюють систему правових знань.

Дефекти правової соціалізації. До найбільш криміногенно-небезпечних елементів процесу соціалізації відносяться дефекти в структурі спілкування, у соціальному контролі, у виконанні соціальних ролей, що й приводить до формування в особистості перекрученої (деформованої) структури потреб.

Загальну схему процесу деморалізації з наступною криміналізацією (дефекти соціалізації) дітей можна представити у такий спосіб: а) конфлікти з батьками (дефекти сімейної соціалізації); б) труднощі, невдачі в школі (дефекти соціалізації в школі); в) контакти, зближення з деморалізованими однолітками (дефекти соціалізації в групах однолітків). Втрата позитивного впливу родини, невдачі в школі й зближення з негативною групою однолітків можуть мати різну послідовність, але майже у всіх випадках, що передують антисоціальній поведінці неповнолітніх, спостерігається взаємодія цих трьох моментів. Родина, школа, група однолітків – природне середовище для всіх дітей. Вони є найважливішими факторами, що соціалізують особистість неповнолітніх.

Криміногенність дефектів правової соціалізації в родині. Із всіх дефектів правової соціалізації особистості найбільше соціально небезпечних дефектів соціалізації в родині. Дефекти, порушення в засвоєнні морально-правових норм, прийнятих у даному суспільстві, спостерігаються "з вини" родини в наступних випадках:

– батьки словесно й на ділі (своїми вчинками) затверджують аморальні або навіть антисоціальні зразки поведінки. У цьому випадку може відбутися пряме засвоєння дитиною (підлітком) норм асоціальної поведінки; 

– батьки словесно дотримуються загальноприйнятих моральних норм поведінки, але роблять дії, вчинки, їм суперечливі. У цьому випадку в дітей виховується лицемірство, святенництво, аморальні установки; 

– батьки вербально (словесно) і на ділі дотримуються загальноприйнятих норм, але при цьому не задовольняють емоційних потреб дитини. Відсутність же міцних емоційних, дружніх контактів батьків із дітьми значно ускладнює нормальний процес соціалізації; 

– батьки застосовують неправильні методи виховання (методи, засновані на примусі, насильстві, приниженні особистості дитини.

Родини, для яких характерні найбільш глибокі дефекти правової соціалізації, що провокують дітей на здійснення правопорушень і злочинів, кримінологи називають неблагополучними. Існує наступна класифікація неблагополучних родин: криміногенна родина; аморальна родина (характеризується алкогольною й сексуальною деморалізацією); проблемна родина (характеризується постійною конфліктною атмосферою); неповна родина (відрізняється дефектами в структурі); псевдоблагополучна родина (застосовує неправильні методи виховання).

Криміногенна родина – це родина, члени якої скоюють злочини. Судимість одного зі членів родини (найчастіше це батьки або старші брати) збільшує ймовірність здійснення злочину іншими членами родини, насамперед неповнолітніми, в 4-5 разів. Кожний четвертий із засуджених неповнолітніх проживав із судженими братами й сестрами. Злочинна поведінка дорослих членів родини демонструє дітям зразок антигромадської поведінки, породжує або поглиблює внутрішньосімейні конфлікти, підсилює її (родини) криміногенний потенціал.

Аморальна родина – це родина, члени якої здійснюють правопорушення, пиячать, систематично конфліктують, що виявляється в скандалах і бійках, розпусній поведінці батьків. Алкоголізм батьків викликає зубожіння родини, погіршення побуту й повне перекручування норм поведінки. Діти виявляються занедбаними, у них пропадає прихильність і повага до батьків, розвивається похмурий, озлоблений характер. Кожен із перерахованих негативних факторів сам по собі вже здатний завдати значної шкоди належному формуванню особистості дитини. Всі разом вони виключають можливість морального виховання неповнолітнього в такій родині.

Серед засуджених неповнолітніх батьки, яких пиячать, зустрічаються в 6-7 разів частіше, ніж серед законослухняних дітей.

У виховній колонії для дівчат було проведене анкетування засуджених за грабіж, розбій, хуліганство. Серед питань було й таке: "Що Ви можете розповісти про свою родину, про умови, у яких росли й виховувалися?" Були отримані наступні відповіді: "Батькові я не довіряла. Він пив, скандалив. Я звикла не приходити додому"; "Батько увесь час приходив п'яним. Мати плакала. Розмова вдома була лише про це. Батько нас із братом не помічав, він навіть не знав, у якому класі я вчуся".

Шкідливий вплив на дітей в аморальних родинах роблять батьки, які не тільки не припиняють небезпечне захоплення дітей спиртним, але часто самі прилучають їх до алкоголю. Більшість засуджених з "дівочої" виховної колонії пишуть, що вперше випили в колі родини, з відома, а то й за прямою пропозицією батьків: "Дорослі змусили випити, тому що було свято", "Випила вперше, коли мені було років п'ять. Батько налив, а мама не заперечувала", "Дивилася, як батько п'є й теж стала. Спочатку йому на зло. А потім втяглася".

Батьки або знайомі прилучали до випивки. Важливо те, що в родинах знали про це, але зупинити дівчину вже ніхто із близьких не міг. Або не вважали потрібним. Недарма початок свого падіння вихованки найчастіше пов'язують саме із цим: "А потім я почала пити, курити".

Аморальні родини характеризуються систематичним порушенням моральних норм, дезорганізацією сімейного мікроклімату, сварками, а то й бійками між батьками на очах у дітей, що наносить дітям сильну психічну травму. Такі родини калічать дітей не тільки морально, але й фізично. Вони не забезпечують їм належного інтелектуального й емоційного розвитку, формують психопатичні риси характеру, вчасно не виявляють різного роду захворювання, заподіюють дітям травми в результаті побоїв, виганяють їх з будинку. Підлітки змушені скитатися на вулиці, по під'їздах і вокзалам. У школу вони приходять не підготовленими, на відміну від їх ровесників із благополучних родин. У них часто відсутні нормальні умови для готування домашніх завдань через скандали, що влаштовуються п'яними батьками. Вони різко відстають у навчанні. Болісно переживаючи своє положення, вони озлоблюються, вступають у конфлікт із учителями, однокласниками. Виявившись у позиції ізольованих або знехтуваних, не знаходячи розуміння й підтримки в родині, у школі, серед однокласників і педагогів, вони починають шукати товаришів на стороні, у вуличних компаніях, де збираються точно такі ж однолітки.

У криміногенних і аморальних родинах дефекти правової соціалізації в найбільш концентрованому виді виражені й у структурі спілкування (між батьками й дітьми відсутні або різко ослаблені емоційні зв'язки), практично відсутній належний соціальний контроль, спотворюється процес засвоєння соціальних ролей, що й приводить до формування в дітей деформованої структури потреб, її примітивізації. Вже в цьому віці формується асоціальна особистість, для якої характерні такі установки, ціннісні орієнтації, які неприйнятні для суспільства й засуджуються в ньому. Формування такої особистості відбувається, як правило, у вигляді реакції протесту проти батьків, учителів, проти школи й навіть проти суспільства, коли по механізму емоційного перенесення відношення до частини, у цьому випадку до батьків, учителів, поширюється на ціле, тобто на всю морально-правову систему, що представляється цією частиною. Ця реакція протесту й пов'язане з нею заперечення загальноприйнятих морально-правових норм приводять дитину до неправильного вибору референтної групи, що є носієм інших, часто протилежних морально-правових норм.

Різновидом неблагополучної родини є проблемна родина. Вона характеризується суперництвом між батьками за чільне положення в родині, відсутністю розуміння між членами родини, роз'єднаністю, ізоляцією між батьками й дітьми. Пануюча в родині конфліктна ситуація створює постійну атмосферу напруги, що є нестерпною для дітей, які прагнуть якнайменше перебувати вдома, "ушити" під будь-яким приводом на вулицю, де й проводять більшу частину часу. Проблемні родини здебільшого створюють умови для криміногенного формування неповнолітніх, оскільки в них порушується процес соціального контролю, відсутні емоційні зв'язки між батьками й дітьми.

Певні складності в процесі правової соціалізації дітей можуть виникати і в неповних родинах. Негативним фактором неповної родини є явище емоційного дискомфорту, якого зазнає дитина у такій родині. Воно характеризується комплексом психологічних реакцій і переживань, які у дітей носять частіше негативний характер, породжуючи в них почуття власної неповноцінності, заздрості, емоційного голоду. Це породжує у дітей підвищений інтерес до своїх переживань, зневагу до переживань дорослих, недоброзичливість до батька або матері, які покинули родину. Дуже болісно відображається на вихованні дитини розлучення батьків. Зайняті своїми лихами, сварками, батьки фактично залишають дітей напризволяще. Почуваючи себе відчуженим, дитина намагається якнайбільше часу проводити поза будинком, витрачати його безцільно, впусту. Виникає криміногенно небезпечна ситуація, тому що роль вихователя в її житті бере на себе вулиця, де дитина спілкується з навкруги таких же однолітків. Загальні сімейні безладдя об’єднують їх, можуть підштовхнути на створення асоціальних груп. Як і в проблемних родинах, тут дефекти правової соціалізації проявляються в ослабленні або навіть відсутності належного соціального контролю, в ослабленні емоційних зв'язків дитини й батьків.

Псевдоблагополучна родина, або, як її визначають психотерапевти, псевдосолідарна родина, відрізняється яскраво вираженим деспотичним характером, беззастережним домінуванням одного з батьків, повним підпорядкуванням йому інших членів родини, наявністю твердих взаємин (тримати всіх в "їжакових рукавицях"), застосуванням фізичного покарання як основних коштів виховання.

Життя наочно підтверджує той факт, що якщо батьки жорстоко відносяться до дітей, вони навряд чи цим досягнуть гарного. Жорстоке поводження ніколи не привчить дітей до свідомої дисципліни. Особливу шкоду розвитку особистості дитини наносять часті фізичні покарання. Психологічно ця шкода проявляється в наступному: 

батьки (або батько, або мати), систематично караючи дитину, фізично виступають для неї як антиідеал. Вона ніколи не буде поважати такого батька, брати з нього приклад; 

часте фізичне покарання викликає у дитини стан фрустрації. Образу, що накопичується в неї, дратівливість, злостивість зганяє на доступні їй об'єкти, насамперед на однолітків. У результаті цього в неї розвивається агресивна поведінка у всіх фруструючих ситуаціях; 

часте фізичне покарання завдає шкоди самооцінці особистості дитини, внаслідок чого в неї розвивається болісно чутлива самосвідомість, легко раниме самолюбство.