3. Методологічні основи. Класифікація методів юридичної психології.

Методологія – це вчення про принципи побудови, форми і способи пізнання. Методологія, як сукупність способів досягнення і побудови процесу пізнання предмету дослідження, розширює й поглиблює його. Від якості методу, правильності його застосування залежить достовірність отриманих даних і побудова наукових теорій.

Слід зазначити, що поняття „метод” дослідження походить від грецьк.  мethodos  прийом, спосіб дослідження. За С.Л. Рубінштейном, „метод – це шлях пізнання, це спосіб, завдяки якому пізнається предмет науки”.

Метод юридичної психології – це спосіб і порядок дослідження предмету юридичної психології.

Методи юридичної психології: основні (загальнонаукові), специфічні та допоміжні.

Основні (загальнонаукові) методи юридичної психології: спостереження (відкрите, лонгитюдне, вибіркове, суцільне, увімкнене та ін.), опитування, бесіда, анкетування, експеримент, методи обробки даних: кількісні (статистичні, ранжування, шкалування та ін.) та якісні (аналіз, синтез, класифікація, узагальнення, типологізація та ін.), методи інтерпретації та оцінки даних (факторний, системний, структурний, порівняльно-оцінний та ін.), тестування.

Специфічні методи юридичної психології: психологічний аналіз кримінальної справи, судово-психологічна експертиза.

Допоміжні методи юридичної психології: метод вивчення окремого випадку, метод узагальнення незалежних характеристик, біографічний метод та ін.

За метою дослідження методи юридичної психології поділяються на три групи: 1) метод наукового дослідження ( вивчення психічних закономірностей людських відносин, регульованих нормами права); 2) метод психологічного впливу на особистість (попередження злочинної діяльності, розкриття злочину і виявлення його причин); 3) метод судово-психологічної експертизи (повне й об'єктивне дослідження, проведене експертом-психологом за постановою слідчих чи судових органів).

Зокрема, метод структурного аналізу – спрямований на виявлення структурно-функціональних залежностей у досліджуваному явищі; біографічний метод – вивчення автобіографії обстежуваної особи, документів, що належать їй, кореспонденції, повідомлень навчально-виховних і лікувальних установ, знайомих, родичів і т.д.; метод вивчення окремого випадку (монографічний метод) – поглиблене дослідження соціально-психологічного явища на одному конкретному об'єкті, що надає уявлення про клас (представнику класу об'єктів), виділення в ньому типологічних особливостей.

Предметом спостереження є суб'єктивні психічні переживання, що знайшли прояв у вчинках, поведінці, мові й діяльності людини. Залежно від цілей спостереження може вивчатися будь-яка сторона особистості: риси характеру, відносини, якості особистості, загальні й спеціальні здібності, навички, звички поведінки. Метод спостереження дозволяє вивчати людину в її розвитку, її особливості в реальних обставинах діяльності (незалежно від бажання), а також особливості даної особистості, що звичайно не згадуються. Результати спостереження повинні фіксуватися, але бути конфіденційними.

Безпосереднє спостереження – це спостереження, яке здійснює слідчий або суддя при проведенні слідчих чи судових дій, або вихователь виправної установи.

Опосередковане спостереження – це відомості, які одержують від осіб, які його провели. Особливість опосередкованого спостереження полягає в тому, що воно завжди закріплюється в результатах справи - у протоколах допитів інших осіб, у висновках експертів (судово-психологічній, судово-психіатричній експертизі).

Увімкнене спостереження - дослідник входить у соціальну ситуацію в якості її учасника, не розкриваючи при цьому дійсні мотиви своєї поведінки (дослідження).

Опитування - безпосереднє спілкування юриста з людиною з метою вивчення індивідуальних особливостей.

У ході бесіди приймаються до уваги характер інтонації і реакція на запитання; вміння співрозмовника встановлювати взаємозв'язки між обговорюваними питаннями; формувати висновки і способи аргументації; ерудиція, словниковий запас, розвиток мови, грамотність. Типові реакції досліджуваної особи на питання можна з'ясувати за типами психологічного захисту: заміщення (емоції агресії (гніву)); заперечення (нерозуміння важливості того, що відбувається); регресія (повернення до ранніх типів поведінки); компенсація (прагнення заповнити власну неповноцінність); проекція (приписування своїх думок і почуттів іншим людям); інтелектуалізація (пояснення самому собі того, що відбувається); витиснення (виключення зі своєї свідомості неприємної події, ідеї, досвіду).

Фіксації підлягають також наступні поведінкові ознаки:

– особливості рухів (міміка, погляд, жестикуляція),

– емоційні стани (спокій, дратівливість, сором'язливість, упертість),

– зміст і форма мови (словниковий запас, інтонація, темп мови, аргументація),

– логіка викладу думки.

Аналіз результатів діяльності і вчинків – цей метод передбачає з’ясування дійсних мотивів людини. Методологічним обґрунтуванням цього методу є взаємозв'язок образу поведінки, результатів діяльності з мотивами і цілями особистості. За зовнішніми ознаками поведінки і її результатами можна надати оцінку основним властивостям особистості, її спрямованості, характеру. При вивченні результатів діяльності дослідник має справу не з самою людиною, а з матеріальними продуктами її діяльності: трудова, навчальна, ігрова, злочинна - за якою відтворюються процес діяльності й особливості особистості.

Інтерв'ю - людина висловлює свої судження щодо певних явищ, обставин, дій. Інтерв'ю повинно проводитися за чітко визначеною програмою. Інтерв'ювання слідчих, оперативних працівників, нотаріусів дозволяє довідатися про їх професіоналізм, труднощі, з якими вони зіштовхуються, їх думку про причини злочинності й шляхи її зниження. Інтерв'ювання суддів надало можливість одержати інформацію про шляхи формування їх внутрішнього переконання, критерії оцінки документів, прийоми встановлення психологічного контакту з підсудним, недоліки і переваги судової процедури тощо. Узагальнення результатів інтерв'ю дозволяє отримати досить репрезентативний матеріал для теоретичних висновків і рекомендацій з ефективного здійснення правозастосовної діяльності.

Біографічний метод - збір і аналіз матеріалів біографічного характеру. Мета: встановлення конкретних біографічних даних, аналіз щоденників, збирання і зіставлення спогадів інших осіб. У слідчо-судовій і пенітенціарній практиці окремі аспекти біографічного методу є засобом одержання інформації, що може бути використана в тактичних цілях.

Метод узагальнення незалежних характеристик - збір даних про особистість з різних джерел, незалежних один від одного.

Офіційними документами, що можуть бути використані для узагальнення незалежних характеристик, є: 1) характеристики з роботи, навчання, проживання; 2) старі кримінальні справи; аналіз протоколу судового засідання (спосіб захисту, відношення до співучасників і т.д.); 3) особова справа засудженого (поведінка даної особи в колонії, її відношення до близьких); 4) медичні картки, історії хвороби; 5) акти судово-психологічної і судово-психіатричної експертиз.

Законодавчий експеримент - це пропозиції з удосконалення законодавства. Експеримент проводиться протягом визначеного терміну на обмеженій території чи навіть території всієї країни з метою уникнення поспішних і недостатньо зрілих рішень. Наприклад, в Англії в 1965 р. в експериментальному порядку було припинено (до 1970 р.) застосування страти. Після закінчення цього терміну парламент повинен був остаточно або скасувати страту (що і було зроблено), або повернутися до раніше існуючого положення, коли страта передбачалася як вища міра покарання у справах про вбивства.

Тести: 1) об'єктивні, 2) стандартизовані самозвіти (тести-самоопитувальники - набір питань чи тверджень, відповідь на які можлива з 2 чи 3 запропонованих варіантів; відкриті опитувальники - набір питань, що не передбачають стандартних відповідей; шкали-тести - оцінка проходить за шкалою, на якій відзначена ступінь виразності якості); 3) проективні методики – стимульний матеріал, що породжує процеси уяви, в яких розкриваються характеристики особистості; 4) діалогічні методики - бесіда, за допомогою якої виявляються особливості особистості досліджуваного.

Метод психологічного аналізу документів. Аналіз судових практик багатий психологічним змістом, тобто судові казуси (випадки), за якими було винесено судове рішення. Якщо юриста цікавить, передусім, правильність (неправильність) застосування норми права при винесені судового рішення, то психолога - прагнення побачити життєву ситуацію, сполучення в ній міжособистісного (соціально-психологічного) й індивідуального (психологічного) явищ, що показало судове рішення. Рішення з розлучення та рішення у справах про відповідальність батьків за здійснення їх дітьми правопорушень скупі в правовому плані (показують дефекти правової соціалізації) і є матеріалом для соціологічного, соціально-психологічного і психологічного вивчення сімейного життя. У процесі вивчення правових норм, що регулюють карно-процесуальну діяльність, психологічний аналіз допомагає зрозуміти вимоги, що висуваються до професії слідчого, судді, знайти в цих нормах відображення психічних закономірностей, які беруть до уваги при провадженні низки слідчих дій (пред'явлення для впізнання, допит неповнолітнього тощо).

Питання для самоконтролю

1. Предмет юридичної психології .

2. Завдання юридичної психології.

3. Система юридичної психології.

4. Методологічний розділ юридичної психології.

5. Правова психологія, її завдання.

6. Кримінальна психологія, її завдання.

7. Пенітенціарна психологія, її завдання.

8. Психологія карного судочинства.

9. Психологія цивільного правового регулювання.

10. Методи юридичної психології.

Література: 3-9, 17, 25, 28, 37, 48-49, 52, 54, 57, 73, 76, 78, 85.

Лекція 2. Історія розвитку юридичної психології

1. Рання історія юридичної психології.

2. Формування юридичної психології як науки.

3. Історія юридичної психології в ХХ сторіччі.

1. Рання історія юридичної психології.

Початковий етап розвитку юридичної психології пов'язаний з необхідністю звернення правових наук до психології при вирішенні особливих специфічних задач, що не могли бути вирішені традиційними методами правознавства.

Перші роботи з застосування психології в карному судочинстві з'явилися в Німеччині наприкінці XVІІІ в. У них розглядалася можливість використання психологічних знань при вивченні особистості злочинця, деяких кримінально-правових понять. Монографічні публікації німецьких вчених К.Еккартенгаузена "Про необхідність психологічних пізнань під час обговорення злочинів" (1792 р.) і І.Х.Шауманна "Думки про кримінальну психологію" (1792 р.) вважаються першими роботами з юридичної психології.

Одним з перших російських авторів, що вивчав питання юридичної психології, був М. Щербатов (1733-1790 рр.). Він показав значимість індивідуальних особливостей особистості і необхідність розробки законів із урахуванням цих особливостей. У XVІІІ в. з'являються роботи І. Посошкова (1652-1726 рр.), в яких висвітлюється актуальність розробки класифікації злочинців за "ступенем зіпсованості", а також обґрунтовуються психологічно ефективні способи допиту свідків і обвинувачуваних.

У першій половині XІX в. з’явилось чимало публікацій про злочинців і особистість злочинця, які спиралися на досягнення природничих наук (анатомії, біології, фізіології, психіатрії й ін.) Це роботи німецьких вчених І. Гофбауера, І. Фрідріха, а також праці А. Куніцина, А. Галича, К. Елпатьєвського, Г. Гордієнко, П. Лодій з психологічного обґрунтування міри покарання, методів виправлення і перевиховання злочинців. У роботах І. Гофбауера (1808 р.) "Психологія в її основних застосуваннях у судовому житті" і І. Фрідріха (1835 р.) "Систематичний посібник із судової психології" вперше була зроблена спроба використовувати дані психології в розслідуванні злочинів.

В другій половині XІX в. з'являються роботи І. Баршева "Погляд на науку карного законознавства", К. Яновича-Яневського "Думки про карну юстицію з погляду психології і фізіології" (1862 р.), А. Фрезі "Нарис судової психології" (1871 р.), в яких висловлювалися ідеї використання психологічних знань у конкретній діяльності судових і слідчих органів.

В кінці 80-х років ХIX сторіччя одну з найбільш теоретично глибоких типологій злочинців (неосудні, випадкові, професійні) розробив професор Санкт-Петербурзького університету І. Фойницький та його послідовники (Д. Дриль, А. Лазурський, С. Познишев та ін.).

Висвітлення психологічних закономірностей діяльності суду присяжних знайшло в працях Л. Владимирова, А. Коні, А. Бобрищева-Пушкіна та ін. Серед активних прихильників застосування в судочинстві психологічних експертиз були юристи Л. Владимиров, С. Гогель, психіатри В. Бехтєрєв, С. Корсаков і В. Сербський.