Тема 2.2.1 Виробнича інфраструктура підприємства, організація технічного обслуговування

План

1 Поняття, види та значення інфраструктури

2 Система технічного обслуговування

3 Організація ремонтного, інструментального, транспортного, енергетичного та складського господарств

1 Поняття, види та значення інфраструктури

Інфраструктура – це сукупність складових частин будь-якого об’єкта, що мають підпорядкований (допоміжний) характер і забезпечують умови для нормальної роботи об’єкта в цілому.

Інфраструктура підприємства - це комплекс цехів, господарств і служб, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому. Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури.

До виробничої належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів: допоміжні та обслуговуючі господарства, цехи; комунікаційні мережі; засоби збирання та обробки інформації; природоохоронні споруди.

Соціальна – забезпечує задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства: заклади громадського харчування; установи охорони здоров’я; спортивні споруди; дитячі дошкільні заклади; заклади освіти; заклади культури і відпочинку; житлово-комунальне господарство.

2 Система технічного обслуговування

Система технічного обслуговування повинна постійно підтримувати в робочому стані машини та устаткування; своєчасно забезпечувати робочі місця сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконувати транспортні операції та інші роботи.

До цієї системи входять господарства: ремонтне, інструментальне, транспортне, енергетичне, складське.

3 Організація ремонтного, інструментального, транспортного, енергетичного та складського господарств

Ремонтне господарство

Ремонт – це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яке було втрачено в результаті виробничого використання. Підрозділи цього господарства здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.

Три форми організації ремонтно-профілактичних робіт: централізована – ремонтний персонал підпорядкований головному механіку;децентралізована – всі види робіт виконуються ремонтним персоналом цехів, який підпорядковується начальникам цехів; змішана – технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал цехів, а капремонт, модернізацію та інше – персонал ремонтно-механічного цеху.

Залежно від того, як визначаються потреби в ремонтних роботах, розрізняють систему планово-запобіжного ремонту (систему ПЗР) і систему ремонту за результатами технічної діагностики.

Суть системи ПЗР – всі ремонти здійснюють відповідно до встановлених заздалегідь нормативів (наприклад, відпрацювання кожною одиницею устаткування певної кількості годин проводять його огляди і планові ремонти, черговість і послідовність яких залежить від призначення засобу праці, його особливостей, умов експлуатації).

Ремонт за результатами технічної діагностики здійснюють залежно від фактичної потреби в них після об’єктивного контролю технічного стану.

Перша з наведених систем забезпечує більшу надійність, друга – значно дешевша.

На вітчизняних підприємствах більш поширена система ПЗР. Вона передбачає проведення технічного обслуговування, поточних планових ремонтів і модернізації.

Технічне обслуговування – усувають дрібні несправності, проводять огляд окремих вузлів, здійснюють заміну масла та регулювання певних механізмів.

Поточний ремонт - замінюють або відновлюють окремі вузли, проводять регулювальні операції.

Капремонт – повне розбирання, ремонт спрацьованих деталей, заміна тих, що підлягають ремонту, регулюють і випробовують під навантаженням.

Модернізація – для підвищення технічного рівня засобів праці способом часткових змін конструкції.

Система нормативів ПЗР:

1) ремонтний цикл – час між 2 капремонтами, або між початком експлуатації і першим капремонтом, за його час здійснюються в певній послідовності усі види робіт по технічному обслуговування і ремонту;

2) міжремонтний період – час роботи устаткування між двома суміжними (черговими) ремонтами, розраховується за формулою:

3) структура ремонтного циклу – перелік і послідовність планових ремонтів, процес техобслуговування в межах одного ремонтного циклу;

4) категорія складності ремонту – показник, що визначає трудомісткість планового ремонту того чи іншого устаткування проти трудомісткості ремонту еталонної фізичної одиниці. За еталон прийнято токарно-вінтронарізний верстат 1К62, якому присвоєна 11-та категорія складності. Тобто трудомісткість одиниці ремонтної складності дорівнює 1/11 трудомісткості верстату 1К62.

Встановлюються також норми трудомісткості одиниці ремонтної складності за всіма видами ремонтних робіт і технічного обслуговування ( слюсарні, верстатні та інші роботи). Також визначають потребу в матеріалах для всіх видів ремонту.

Інструментальне господарство

Це сукупність внутрішньовиробничих підрозділів підприємства, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням і ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням і видачею на робочі місця (всі види різального, вимірювального та складального інструменту, штампи, пресформи та інші пристрої).

Інструментальний відділ займається постачанням інструментів, що виготовляються на спеціалізованих підприємствах та проектуванням оснастки для власних потреб. Особливе значення набуває інструментальне господарство під час підготовки до освоєння нових виробів. Витрати на технологічну оснастку складають приблизно від 3-12% собівартості.

Інструментальний цех виготовляє, ремонтує та відновлює спеціальну оснастку (інструмент). Цехові інструментально-роздавальні комори отримують оснастку від центрального складу. Керує господарством головний технолог, а цехові комори підпорядковані начальнику відповідного цеху.

Завдання інструментального господарства: визначення потреби в інструменті; організація власного виробництва оснастки; придбання необхідного інструменту; організація належної експлуатації Річна потреба розраховується виходячи із запланованих обсягів виробництва, номенклатури потрібної оснастки і норм витрат інструменту.

Транспортне господарство

Це комплекс підрозділів, що займається вантажно-розвантажувальними роботами та переміщенням вантажів. В залежності від характеру продукції, типу та обсягів виробництва, деякі підприємства мають спеціальні цехи залізничного, автомобільного та інших видів транспорту; деякі – єдиний транспортний цех. Очолює це господарство начальник транспортно-технологічного відділу, до складу якого входять технічне бюро, бюро організації перевезень, диспетчерська служба, бюро тари.

Діє система трьох взаємопов’язаних видів транспорту:

1) зовнішній транспорт – забезпечує зв’язок з приймальними пунктами транспорту загального користування (наприклад, залізничною станцією), а також зі складами місцевих контрагентів;

2) міжцеховий – для перевезень вантажів на території підприємства;

3. внутрішньоцеховий – транспортні операції в межах окремого цеху.

У процесі управління транспортним господарством визначаються потоки вантажів та обсяги перевезень, встановлюється необхідна кількість транспортних засобів, складаються плани перевезень. В основу планування беруть визначення вантажопотоків, тобто кількості вантажів (у тоннах, кубометрах, штуках), що переміщується в заданому напрямку на певну відстань за конкретний проміжок часу. Вибір видів вантажів залежить від обсягів перевезень, габаритів і фізично-хімічних властивостей, відстані та напрямків переміщення. Розрахунок необхідної кількості транспортних засобів кожного виду здійснюються з урахуванням добового обсягу перевезень, вантажопідйомності і кількості рейсів за добу.

Розробляють річні (квартальні) і календарні ( місячні, добові) плани, а також оперативне регулювання перевезень.

Енергетичне господарство

Частка витрат на енергію в структурі собівартості має тенденцію до зростання. Оскільки енергія не може накопичуватися, будь-які порушення енергопостачання завдають підприємству значних збитків. Усе це підвищує значення енергетичного господарства, до складу якого входять:

1) електросилове – знижувальні підстанції, генераторні та трансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторні господарство;

2) теплосилове – котельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація;

3) газове – газогенераторні станції, газові мережі, холодильні установки;

3. пічне – нагрівальні й термічні печі;

4. слабкострумове – власна телефонна станція, різні види зв’язку;

6) енергоремонтне - техобслуговування, ремонт і модернізація енергообладнання.

Керівництво здійснює головний енергетик, під керівництвом якого працюють відділ головного енергетика, енергоцех і відповідні лабораторії. На невеликих підприємствах керує головний механік.

В основу організації енергогосподарства покладаються розрахунки планового і звітного енергетичного балансу. У витратній частині відображається потреба в енергії для здійснення виробничої, господарсько-побутової та невиробничої діяльності підприємства, а у прибутковій – джерела покриття цих потреб.

Необхідність економії енергоресурсів вимагає встановлення науково обгрунтованих норм та нормативів витрати електроенергії, пара, газу, води.

Розраховують показники виконання плану з виробництва енергії усіх видів, собівартість виробництва енергії, енергоозброєність, використання палива та інших витратних матеріалів для виробництва електроенергії, газу, пари. На кожному робочому місці необхідно шукати найбільш ефективні шляхи покращення використання енергії.

Складське господарство

Умовою безперервного перебігу виробничих процесів є створення певних запасів сировини, матеріалів, палива, комплектувальних виробів, а також напівфабрикатів власного виробництва. Усі ці запаси зберігаються на різних складах підприємства, сукупність яких утворює його складське господарство. Його структура залежить від номенклатури матеріалів, типу, рівня спеціалізації та обсягів виробництва.

Види складів: матеріальні – для запасів, що надходять ззовні; виробничі – для зберігання напівфабрикатів власного виготовлення, цехові інструментальні комори, склади запчастин; збутові – для зберігання готової продукції.

Організація складського господарства передбачає приймання, розміщення, зберігання, підготовку до виробничого використання, видачу та облік руху матеріальних ресурсів.

Завезення матеріалів на склади здійснюється відповідно до оперативних планів відділу матеріально-технічного постачання. Матеріали підлягають кількісному та якісному прийманню.

Розміщення і зберігання матеріалів на складах може здійснюватися трьома способами:

1. сортове розміщення – закріплення за кожним видом матеріалів постійного місця його зберігання;

2. партіонного – кожна партія, що надійшла, зберігається окремо;

3. комплектне – розміщення матеріалів комплектами, що відпускаються у виробництво.

Важливою функцією є також підготовка матеріалів до виробничого використання, тобто комплектування, нарізування, розкрій.

Видача матеріалів здійснюється в межах ліміту, що його розраховує відділ постачання, виходячи з виробничої програми та відповідних витрат матеріальних ресурсів.

Облік руху ведеться за допомогою картотеки як на складах підприємства, так і в бухгалтерії. В окремій картці зазначають номенклатурний номер матеріалу, його найменування, марка, сорт, одиниця виміру і ціна, а також фіксуються всі надходження та видачі матеріалів. За картотекою розраховуються залишки матеріалів, які порівнюються з нормами запасу зберігання та лімітами.

Контрольні питання

1 Поняття інфраструктури підприємства та її значення.

2 Що входить до виробничої інфраструктури підприємства.

3 Які підрозділи входять до системи технічного обслуговування виробництва.

4 Чим викликана необхідність проведення різних видів ремонту?

5 Завдання інструментального господарства.

6 Що покладено в основу організації енергогосподарства?

7 З якою метою створюються певні запаси товарно-матеріальних цінностей?