10. Мозковий штурм"

"Мозковий штурм" - це ефективна форма колективного обговорення, пошук рішення, в якому вільно висловлюються думки всіх учасників.

Принцип "мозкового штурму" простий. Група учасників дискусії отримує завдання, і всі учасники висловлюють свої думки з приводу рішення цього завдання: ніхто не має права висловити на цьому етапі свої думки про ідеї інших або давати їм оцінку.

За декілька хвилин можна отримати велику кількість ідей, які служитимуть основою для прийняття найбільш розумного рішення.

"Мозковий штурм" можна вважати вдалим, якщо висловлені під час І етапу 5 або 6 ідей служитимуть основою для рішення проблеми.

Методика проведення:

1. Ведучий ставить перед учасниками "мозкового штурму" задачу і розповідає про його мета "штурму":

• запропонувати найбільшу кількість варіантів рішення задачі;

примусити працювати свою уяву; не відкидати ніяку ідею лише тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;

розвивати ідеї інших учасників; не намагатися дати оцінку запропонованим ідеям – це буде пізніше.

2. Ведучий призначає секретаря, який буде записувати всі ідеї, що виникають, слідкувати за тим, щоб не порушувались правила, при необхідності втручатися. Перший етап триває до тих пір, доки з'являються нові ідеї.

3. Ведучий об'являє коротку перерву, щоб учасники налаштувались на критичний лад мислення. Починається ІІ етап. Тепер учасники "мозкового штурму" згруповують і розвивають ідеї, висловлені в ході І етапу (список ідей можна надрукувати і роздати або вивісити на дошці). Проаналізувати і вибрати ті ідеї, які допоможуть знайти відповіді на поставлені питання. Учасники приходять до рішення.

4. Ведучий підводить підсумок дискусії. Якщо "мозковий штурм" не приніс потрібного результату, слід обговорити причини невдачі.

11. Прес-конференція (спеціально організоване представлення, в ході якого відбувається обговорення певних питань у рольовій грі) - це пізнавальна творча справа-огляд, яка організується у формі рольової гри-бесіди членів певної делегації' з представниками преси: кореспондентами різних газет і журналів, радіо і телебачення, кіно-і фоторепортерами. Брати участь у цій грі можуть діти різного віку разом з дорослими.

Рада справи заздалегідь вивішує оголошення про майбутню прес-кон­ференцію, в якому визначається професійний склад делегації, щоб журна­лісти могли підготувати відповідні питання. Найбільш складні питання можна повідомити делегації заздалегідь.

Кожний із журналістів теж вибирає собі роль, стає представником реальної чи вигаданої газети (журналу, радіо, телебачення). Можна об'єднуватися в невеликі групи. Іноземна преса може мати своїх перекладачів. Кожний журналіст (чи прес-група) придумує заздалегідь кілька питань (серйозних чи жартівливих).

Після представлення членів делегації керівник оголошує, які пи­тання надійшли раніше, і дає своїм товаришам слово для відповіді. Якщо таких питань не було, ведучі пропонують представникам преси задавати питання з місця. Задаючи питання, кожний журналіст ого­лошує, який орган друку, радіо чи телебачення він представляє. Стави­ти питання можна всій делегації або окремим її членам (персонально).

Завдання делегатів і журналістів - не виходити з прийнятих на себе ролей у змісті і формі відповідей, навіть у стилі мовлення і в зовнішній поведінці.

12.Сінема-технологія (поєднання представлення-демонстрації і представлення-комунікації) – форма представлення інформації виховного змісту через використання кінематографу та демонстративного обговорення поданого матеріалу.

Організація та проведення.

При виборі кінематографічних творів для перегляду слід враховувати актуальність питань висвітлених у фільмі, їх відповідність віковим та індивідуальним потребам вихованців. Необхідно проаналізувати, що саме пропагують автори фільму (необхідність дотримання моральних норм чи «культ сили» або «самоствердження будь-якою ціною»), адже очікуваний виховний вплив має бути позитивним.

Реалізація сінема-технології включає в себе етапи: етюд, експлікація, рефлексія.

На етапі етюду ведучий анонсує фільм. Він може прочитати вірш, афоризм, пригадати відгук одного із кіноглядачів і т.п. Увага підлітків акцентується на соціальних проблемах, які висвітлює режисер. В словах повинна звучати деяка недомовленість.

Далі йде перегляд фільму.

На етап експлікації (з латинської «зусилля») передбачається актуалізація переживань засобом педагогічно сформульованих запитань про соціальну проблематику фільму.

На етапі рефлексії в групі іде пошук варіантів рішення проблеми не тільки в далекій дії (по відношенню до героїв фільму і їх прототипів), але й в близькій дії (по відношенню до конкретних людей, які живуть в місті, у дворі, у сусідній квартирі).

Сінема-технологія може бути реалізована в педагогічних формах:

Сінема-клуб.(Варіант для педагога, коли ініціативна група дітей організує перегляд фільмів, по тій чи іншій соціальній проблематиці).

Класний кінозал.(Варіант для класного керівника, коли перегляд фільму і його обговорення проводиться на класній годині).

Шкільна кіноакадемія.(Варіант для заступника директора по виховній роботі. Кожен клас обирає сам соціальну проблематику, яку потрібно обговорити протягом року. Класи презентують кінороботи по обраній темі. Обирається журі, яке оцінює роботу класів).

Підготовка включає вибір об'єкта відвідування, вивчення літератури з даного питання, зустріч з екскурсоводом, якому потрібно попередньо роз'яснити, скільки учнів відвідає даний об'єкт, які у них знання, яка мета ставиться при проведенні екскурсії, яку інформацію повинні отримати діти. До підготовки і проведення екскурсій можуть бути залучені вчителі-предметники і батьки учнів.

2. Школярам повідомлається мета екскурсії, дата, місце і час її проведення, їх знайомлять з маршрутом, з правилами поведінки під час відвідування об'єкта. Якщо потрібно, учнів ділять на групи для виконання відповідного завдання.

3. При проведенні екскурсій потрібно дотримуватися розробленого плану і маршруту, слідкувати за тим, щоб пояснення не затягувалися, учні вчасно фіксували їх; правильно розміщувати дітей перед об'єктом демонстрації, організовувати їх спостереження і самостійну роботу, повідомляти необхідні дані, відповідати на питання. Школярі можуть робити замальовки, фотографії, магнітофонний запис, вести кінозйомку.

4. При підведенні підсумків проведеної роботи вчитель з'ясовує, яке враження справила на учнів екскурсія, що нового вони дізналися. Школярі аналізують отримані дані, складають графіки, діаграми, готують доповіді, оформляють щоденники, альбоми, стінгазети, рукописні журнали, випускають аматорські фільми, поповнюють новими матеріалами експозиції виставок і шкільних музеїв.У підсумку вчитель узагальнює виступи дітей, дає оцінку їм, а також зібраним матеріалам.

13.Трудова акція (трудовий десант) – спеціально організована предметно-практична діяльність дітей. Може являти собою вихід або виїзд добровольців на допомогу іншим колективам, організаціям або особам в життєвоважливій справі. Допомога може й повинна бути надана в порівняно короткий час. Приклади життєво важливих завдань, які розв'язуються в трудових десантах: допомога лісництву в охороні природи, в боротьбі з лісовими пожежами і іншими стихійними лихами; допомога в будівництві, в створенні садів, парків, пам'ятників; допомога в підготовці і проведенні масового свята, шефська допомога людям похилого віку і т. д..

Організація та проведення:

Трудовий десант організовується за проханням тих, кому необхідно надати допомогу, за завданням керівних органів, за ініціативою самого колективу.

Рішення про відправку десанту приймає екстрений загальний збір або збір колективу. Беруть участь у десанті на добровільних засадах цілі колективи або збірна команда, командир якої вибирається загальними зборами і несе перед ним повну відповідальність.

В залежності від цілі десанту підготовка до нього триває декілька днів або годин. В окремих випадках десант проводиться за тривогою, а підготовка до виконання завдань іде під час проведення.

Доцільно закріпити за мікрогрупами конкретні завдання, це можна зробити на колективних зборах, якщо колектив чітко уявляє все поле діяльності, або ж безпосередньо на місці проведення акції, в цьому випадку розподіл доцільно проводити вихователю або ж раді справи.

На підсумковому зборі необхідно підвести підсумки, оцінити користь проведеної акції та внесок кожного в загальний результат.

14. Усний журнал (демонстрація-представлення) – своєрідна форма, яка дозволяє яскраво, емоційно, в художній формі донести до вихованців інформацію з різних галузей (історії, політики, науки, літератури, мистецтва і т.д.). Частину журналу, яка висвітлює будь-яке одне питання, умовно прийнято називати "сторінкою" журналу. Загальний обсяг його - 3-5 "сторінок".

Кожна "сторінка" являє собою коротке усне повідомлення учнів, яке, в залежності від змісту, може бути проілюстроване експонатами, діафільмами, короткими фільмами, використанням інтерактивної дошки, мультимедійного обладнання. "Сторінки" розміщують по ступеню їх значущості: перша висвітлює найбільш важливе питання, інші конкретизують його або висвітлюють якісь інші самостійні питання. Усний журнал може мати тематичний або оглядовий характер. Тематичні усні журнали можуть присвячуватись життю і діяльності громадських діячів, творчості письменників, композиторів, вчених, певним визначним подіям. На окремих сторінках усного журналу може бути представлена творчість самих учнів: зачитування власних віршів, виконання пісень, замальовки, карикатури та інше.

Організація та проведення.

На загальному зборі-старті колективу:

обговорюється зміст усного журналу;

створюються мікрогрупи по підготовці змісту сторінок, по підбору ілюстративно-художнього матеріалу для сторінок журналу, визначаються ведучі сторінок та художники-оформлювачі журналу (доцільно організувати роботу так, щоб кожна мікрогрупа відповідала за одну сторінку журналу);

обирається «редакція» (редколегія) в складі 5-6 осіб. Очолює її відповідальний редактор журналу. В обов’язки редколегії входить: координація роботи мікрогруп, певне рецензування та корегування матеріалу;

чітко визначається термін випуску журналу (підготовка зазвичай займає 2-3 тижні), місце його проведення.

Проводити журнал потрібно в темпі, відводячи на кожну сторінку 10-20 хвинлин, на весь журнал не більше години.

Після проведення журналу на загальному зборі-«вогнику» доцільно разом з учнями проаналізувати успіхи і недоліки в його підготовці і проведенні; обговорення доцільно проводити так, щоб підтримувати у дітей прагнення до творчості, виявленя ініціативи і активності.

Усний журнал - це спільна творча справа дітей і їх старших друзів на користь і радість своєму колективу і іншим людям. Тематика усних журналів може бути різноманітна, наприклад «Історія мого міста», «Пісня – душа народу», «Народні символи України» і т.і.

15. Фронтальна бесіда – спеціально організований діалог, в ході якого ведучий керує обміном думок з будь-якого питання (спеціально організована вистава, в ході якої відбувається демонстративне обговорення проблеми).

Організація та проведення:

Визначати тему і зміст бесіди слід враховуючи вікові та індивідуальні особливості учнів, а також рівень їх вихованості.

Підготовкою до бесіди може бути перегляд кінофільму чи відвідування театру, читання книг, зустріч з цікавими людьми.

Необхідно продумати і скласти план бесіди, який би відображав її основні етапи, а саме:

-обгрунтування теми, її актуальність та доцільність обговорення; результатом має бути актуалізація знань учнів з даного питання та активізація уваги до його обговорення;

-презентація учням матеріалу для обговорення (приклади з літератури, журналів та газет, телебачення, відеоматеріалу, приклади з життя);

-діалог з дітьми, при проведенні якого доцільно використовувати різні методи (розповідь, роз’яснення, демонстрація, ілюстрація тощо);

-підведення підсумків (узагальнення).

Зміст бесіди потрібно будувати так, щоб поступово переходити від предметної інформації до її оцінки, від загальних оцінок – до розгорнутих суджень.

Основна література.

1. Байкова Л.А.,ГребенкинаЛ.К. Еремкина О.В. Система деятельности педагога-воспитателя //Класный руководитель.-1998.- №4.

2. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Посібник,- К.:ІЗМН, 1998.-204с.

3. Болдырев Н.И. Методика воспитательной работы в школе: Учебн. Пособие. – М., 1981.

4. Васьков Ю.В. Педагогічні теорії, технології, досвід:Дидактичний аспект.- Харків: Скорпіон,2000.-120с.

5. Воспитание детей в школе: Новые подходы и новые технологи/Под ред. Н.Е Щурковой.- М.,1998

6. Гришина Т. Технологічний потенціал учителя в аспекті реформування освіти // Рідна школа. – 2001. - № 8.

7. Дербеньова А.Г. Педагогічна діагностика у класному керівництві.-Х. Вид. Група „Основа”,2007.-176с.-(Школа класного керівника).

8. Державна національна програма „Освіта.Україна ХХІ століття”.К.:Райдуга,1994.-61с.

9. Державна програма „Вчитель”-К.,1997-17с.

10. Довідник класного керівника. Збірник документів / Ред. кол.: П.М.Щербань (голова) та ін. – К., 1996.

11. Дубасенюк О.А. Основи теорії і практики професійної виховної діяльності педагога //За ред. А.В. Іванченко.- Житомир: Житомирський державний педінститут,1994.-187с.

12. Єрмаков І.Г. Педагогіка життєтворчості- стратегічна основа освітніх технологій школи ХХІ століття //Дайджест школа-парк.-2001.-№7-8.-с.46-59

13. Иванов И.П. Энциклопедия коллективных творческих дел. – М., 1989.

14. Капська А.Й. Деякі особливості формування готовності студентів до професійної творчості //Моделювання виховної діяльності в системі професійної підготовки студентів: Теорія, практика,програми /за заг.ред.А.Й Капської.- К.:ІЗМН,1998.-192с.

15. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навчальний посібник. – К., 1997.

16. Классному руководителю о воспитательной системе класса:Методическое пособие //Под ред. Е.Н.Степанова.-М.: Центр „Педагогический поиск”, 2000.- 160с.

17. Коберник О.М. Психолого-педагогічне проектування виховного процесу в сільській загальноосвітній школі:Автореф. дис..- К.,2000.

18. Конвенція про права дитини / Інформ. збірник МО України. – 1995. - № 9. – С.3-25.

19. Коновальчук І.І. Формування у майбутніх вчителів умінь проектувати виховну діяльність:Автореф.дис.- К.,2000.

20. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти //Інформаційний збірник Міністерства освіти України.-1996.-№13.

21. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Шлях освіти. – 2000. - № 3. - С.7-13.

22. Концепція педагогічної освіти.-К.,1998.-20с.

23. Майстерність педагогічного спілкування в професійно орієнтованих ситуаціях / Укл. Т.В.Андрущенко, О.А.Осаволюк, М.А.Шевчук; За ред. М.О.Шевчук. – Ніжин: Видавництво НДУ ім. М.Гоголя, 2007. – 127 с.

24. Макаренко А.С. Методика організації виховної роботи. – К., 1990.

25. Методика воспитательной работы : Учеб. Пособие для студ. Высш. пед. // Под ред. В.А.Сластенина.-144с.

26. Моделювання виховної діяльності в системі професійної підготовки студентів : Теорія, практика, програми //За заг. Ред.А.Й.Капської.-К.:ІЗМН,1998.-192с.

27. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навчальний посібник. – 2-е вид. – К., 1999.

28. Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Г. Сучасні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К., 2000.

29. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования:Учебное пособие /Под ред. Е.С.Полат.- М.:Академия,1999.-224с.

30. Оржехівська В.М., Пилипенко О.І. Класний керівник у сучасній школі: Методичний посібник. – К., 1996.

31. Оржехівська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх. – К., 1996.

32. Освітні технології:Посібник /За ред. О.М.Пєхоти.-К.:А.С.К.,2001.-256с.

33. Підготовка майбутнього вчителя до впровадження педагогічних технологій: Навчальний посібник //За ред.І.А.Зязюна,О.М.Пєхоти.- Київ, „Видавництво А.С.К.”.-2003.-238с.

34. Пєхота О.М.Особистісно орієнтовані педагогічні технології: історія, теорія, організаційні вимоги.//Педагогічні технології у неперервній професійній освіті /за ред.С.О.Сисоєвої.-К.:ВІПОЛ,2001.- с.54-76.

35. Положення про загальноосвітній навчальний заклад України // Директор школи. – 2000. – Серпень.

36. Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти // ІЗМОУ. – 2000. - № 22.

37. Прокопенко І.Ф., Євдокимов В.І. Педагогічна технологія: Посібник.-Харків:Основа,1995.-105с.

38. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие. – М., 1998.

39. Сериков В.В. Личностный поход в обучении:от концепции к технологии //Проблемы обновления содержания общего образования.- Ростов-на-Дону,1992.-153с.

40. Сорока Г.І. Сучасні виховні системи та технології:Навчально-методичний посібник.-Харків:Ранол,2002.-128с.

41. Троцько Г.В. Професійно- педагогічна підготовка студентів до виховної роботи в школі.-Харків,1995.-241с.

42. Управление воспитательной системой школы: проблемы и решения // Под ред.В.А.Караковского, Л.И.Новиковой, Н.Е.Селивановой, Е.И.Соколовой.-М.:Педагогическое общество России, 1999.-264с.

43. Фіцула М.М. Педагогіка: Навч.посібник. – К., 2000.