7. Загальна характеристика монетаризму

У 60-і рр. ХХ ст. складається ще один напрям сучасного консерватизму - американський монетаризм, який зараз займає провідні позиції в західній економічній теорії. Він склався "на хвилі" критики кейнсіанства по всіх основних положень цієї теорії, а також на базі відродження кількісної теорії грошей. Засновником теорії монетаризму вважається лідер чікагської школи (США) М. Фрідмен - лауреат Нобелівської премії (1976), автор більше 250 наукових робіт. Найвідомішими з цих робіт є: "Кількісна теорія грошей" (1956), "Капіталізм і свобода" (1962), "Монетарна історія США" (1963), "Господарі своєї долі" (1980). За час розвитку монетарної доктрини навколо М. Фрідмена об'єдналося багато відомих американських економістів, які розвинули і інтерпретували ідеї засновника школи. У своєму розвитку монетарна теорія пройшла ряд етапів:

• на першому (у 50-і рр.) розроблена теорія перманентного доходу, яка пізніше стала базою всієї концепції;

• на другому (60-і рр.) сформульована монетарна теорія господарського циклу;

• на третьому етапі (70-і рр.) створена концепція номінального доходу і дається пояснення впливу грошей на основні параметри господарської системи.

Монетаризм в узагальненому вигляді - це теорії, в якій особливе місце відводиться ролі грошей в економіці. Він з'явився своєрідною реакцією на тривале, майже повне ігнорування економічною теорією грошового чинника в господарських процесах. При цьому, якщо соціальна філософія і практичні рекомендації монетаризму досить добре відомі, то про теоретичні принципи цього сказати не можна. Зазвичай вважається, що монетаризм - це традиційна неокласична теорія, але це не зовсім так. У основі традиційної неокласичної теорії знаходилися фактори виробництва (праця, капітал і земля) і їх гранична продуктивність, за допомогою якої пояснювалися і процеси розподілу, тобто там функція споживання опинялася в тісному зв'язку з функцією виробництва. У монетаристів же в центрі аналізу стоїть категорія "багатство" (у всіх його видах) як джерело грошових і негрошових доходів з одного боку, і як причина витрат по його збереженню і відтворенню - з іншої. М. Фрідмен виділяє п'ять основних видів багатства: гроші, облігації, акції, фізичні блага і людський капітал. Кожна їх цих форм багатства здатна приносити власнику дохід як у вигляді грошей, так і в негрошовій формі. Так, наприклад, гроші як багатство можуть приносити дохід не тільки у вигляді грошей (відсоток по депозитах банку), але і у виді зручності, гарантій, надійності і т.п. Він також вважає, що, з одного боку, дохід потрібно розглядати як функцію багатства, але з іншої - саме багатство - як капіталізований дохід.

Звідси М. Фрідмен виводить і теоретичну модель функціонування сучасної економіки, в основі якої лежить багатство "первинних власників" (населення) і багатство фірм, службовці джерелами потоків доходів (заробітної платні, прибули, дивідендів, ренти, відсотка і т.д.). Крім того, передбачається відносно стійка ефективність господарства (з погляду споживання ресурсів), яка може підтримуватися нескінченно довго. В рамках даної моделі центральною проблемою, яку вирішує кожен власник, стає вибір оптимальної структури багатства з метою максимізувати сукупну корисність своїх доходів. Найбільшою мірою реалізувати ці цілі, на думку М. Фрідмена, може система конкурентного ринку, оскільки в її основі лежить вільна змагальність і вибір учасників, а, значить, така система є саморегульованою і стійкою, прагнучою до об'ємів виробництва на рівні повної зайнятості ресурсів, що забезпечує необхідну гнучкість цін на готові товари і ресурси. Тому теорія монетаристів по суті своїй є варіантом консерватизму, оскільки ідеалом господарської системи проголошує свободу підприємництва і ринку. У своїй головній роботі "Монетарна історія США" М. Фрідмен після аналізу динамічних рядів основних макроекономічних показників приходить до висновку, що на кінцевий показник функціонування господарства країни (національний дохід) протягом більше 100 років найбільший вплив робив показник грошової маси, а не показник об'єму інвестицій. Тому він проголошує тезу про те, що гроші є головним чинником розвитку економіки, тобто "тільки гроші мають значення". Ця теза стає кредо всієї школи монетаризму. Звідси основним об'єктом аналізу у монетаристів стають гроші і грошова маса в обігу. В основі аналізу лежить кількісна теорія грошей, згідно якої гроші набувають цінності тільки в процесі обміну на товари, і тому величина цінності грошей визначається їх кількістю в обігу.

Початковим положенням також є твердження про те, що існує відносно стабільний попит на гроші в економіці (він виводиться з теорії перманентного доходу), але дуже нестабільна пропозиція грошей, яка визначається суб'єктивними рішеннями кредитних інститутів (держави). Тому різкі зміни величини грошової маси в обігу можуть ставати джерелом серйозних диспропорцій в господарстві. Так, перевищення пропозиції грошової маси над попитом на гроші викликає інфляцію, яка проявляється в загальному підвищенні цін на товари і послуги і викликає негативні соціально-економічні наслідки. Подібні зрушення в грошовій сфері, на думку монетаристів, виступають і головною причиною порушення природного ходу економічних процесів. У довгостроковій перспективі нестабільність грошової сфери викликає і нестабільність економічного зростання. Таким чином, вважається, що тільки пропозиція грошей є чинником, що визначає об'єми виробництва, зайнятості і цін. Звідси робиться і головний висновок монетаризму - пропозиція грошей (грошова маса в обігу) є єдиним компонентом ринкової системи, який повинен жорстко контролюватися суспільством і державою за допомогою грошово-кредитної політики. Таким чином, основними елементами монетарної концепції стали проблеми суті грошей, грошового звернення, інфляції, безробіття, оподаткування.

Як ми вже вказували, в основу сучасних монетарних концепцій покладено традиційну кількісну теорію грошей, ідейні витоки якої відносяться ще до ХVІІ ст. Вона розроблялася в працях таких видатних теоретиків грошей як Роберт Кантільйон, Девід Юм, Давід Рікардо, Альфред Маршалл, Ірвін Фішер та ін. Але треба зазначити, що існують суттєві відмінності сучасного монетаризму від відомої нам кількісної теорії грошей:

1) Монетаристи з самого початку визнали необхідність розробки теорії швидкості обігу грошей;

2) Ми пам’ятаємо, що у неокласиків в попередньому варіанті теорії грошей величина Y (обсяг угод - попит на гроші) приймалася заданою (фун. M=kp Y ). Монетаристи ж пов’язали функціонально попит і швидкість обігу.

3) До попиту на гроші стали застосовувати звичайну теорію цін (рівновагу попиту і пропозиції);

4) Формула функції “попит-швидкість” була отримана на основі практичних досліджень які дали надійну числову базу для виявлення аналітичної залежності.

В якості аргументів функції швидкості обігу грошей виступають:

1) Витрати зберігання грошей. Груба оцінка таких витрат може бути зроблена на підставі ставки відсотка (зберігати - значить втрачати відсоток від використання грошей). В період сильної інфляції ці витрати вимірюються швидкістю знецінення грошей, тобто темпами інфляції;

2) Середній рівень реального доходу на душу населення. Від реального дохода залежить право претендувати на пред’явлення попиту на гроші;

3) Інші незалежні зміни величини, які виражають корисність грошей. Остання вважається більш-менш стабільною.

Монетаризм і кейсіанство (точніше сказати, фіскалізм) декілька разів зіткнулися в області практики. В1966 році Фрідмен застерігав уряд про кризу в наступному році, якщо не збільшити грошову масу. Кейсіанці ж, які на той час ще задавали тон в політиці, навпаки наполягли на збільшені дефіциту бюджету (приросту витрат держави без збільшення грошової маси). Спад почався наприкінці того ж року і зупинився в середині 1967р. Кому необхідно було давати медаль, залишилося не зрозумілим. В1968р. в США інфляція набрала загрозливі темпи. Конгрес вирішив затвердити підвищення податків (засіб фіскальної політики по кейнсіанські). Монетаристи заявили, що від цього інфляція стане не меншою, а навпаки ще сильнішою. Їх прогноз і виправдався. Федеральна Резервна Система (ФРС) поспішила послабити обмеження на ріст грошової маси. На початку 1969р. ФРС знов несподівано повела жорстку грошову політику. Монетаристи передбачили спад, і він став помітним вже в кінці того ж року. Довіра до кейнсіанства після цього була сильно підірвана. Ідеї монетаризму стали з кінця 70-х рр. пануючими в економічній теорії на Заході і основою економічної політики в багатьох розвинених країнах.