3. Теорія Ойгена (Євгена) фон Бьом-Баверка (1851-1919)

Його праці : "Основи теорії цінності господарських благ" (1886) і "Додатна теорія капіталу"(1889). Бьом-Баверк написав багато книг, але в цих двох він виклав свій варіант неокласичної теорії. Розглянемо деякі положення.

Проблема розподілу.

Споживчий попит на товари надає їм ринкову цінність. Остання надає цінність тим ресурсам, які застосовуються для виготовлення споживчих товарів. Цінність ця для фактора – праці втілюється у його оплаті наймачем, для фактора – капіталу – в прибутку на капітал, для фактора - землі – в ренті. Три вказані категорії оцінок одночасно являються джерелами доходу для різних груп населення. Тому проблему встановлення цін на фактори виробництва прийнято називати проблемою розподілу.

Мається на увазі розподіл чистого доходу суспільства в тому смислі, як ми розглядали у Адама Сміта і коли ми говорили про Тюнена.

Приймемо до уваги те, що ми знаходимось на рівні економіки не всієї країни, а окремої фірми. Ця фірма виробляє продукт і поставляє його на ринок. Одночасно ця фірма виступає як покупець на ринку факторів виробництва. Між двома цими ринками фірма здійснює рівновагу. Вона прагне звести витрати виробництва до мінімуму, а прибуток від реалізації свого продукту – до можливого максимуму. Саме на ринках факторів виробництва формуються ціни праці, землі, капітальних благ. Звідси виникає характер розподілу доходів. Ми говорили про те, що найбільш вигідна комбінація (така, яка приносить максимальний чистий дохід) досягається тоді, коли граничні витрати кожного фактора виробництва дорівнюються його граничному продукту.

Бьом-Баверк звернув увагу на той факт, що продукт фірми реалізується на ринку сьогодні, а витрати на фактори були зроблені вчора або позавчора. Спершу фірма виступає як покупець, а потім вже – через деякий проміжок часу – стає продавцем. Цей проміжок часу і є виробничим періодом по Менгеру. І суттєво те, що фірма повинна авансувати оплату праці, орендну плату за землю і ті витрати виробництва, які потім повинні бути покриті за рахунок прибутку від продажу продукту цієї фірми. Тобто оплата факторів виробництва завжди носить характер авансування.

Але, коли мова йде про авансування, то відразу виникає питання позикового відсотку.

Прибуток і відсоток.

У сучасній науці, коли мова йде про чистий доход на капітал, частіше всього мається на увазі відсоток. Чому? Насамперед, поняття "прибуток" дуже погано піддається строгому визначенню. Це було помічено ще А.Смітом, який вказував, що прибуток дуже часто змішують з іншими видами доходів.

Здавалося б чого простіше - беремо валовий дохід або виручку, віднімаємо від нього витрати виробництва, отримуємо чистий доход або прибуток. Але ось питання, що включати у витрати? Якщо підприємець сам працює як управляючий, то він економить на зарплаті менеджера, але еквівалентну суму йому слід було б нарахувати у витрати. Так говорить теорія альтернативних витрат, і так вірно з економічної точки зору. Якщо ми орендуємо приміщення для майстерні, орендну плату ми включаємо до витрат. Але, якщо це приміщення наше, відповідна сума розглядається нами як додаток до чистого доходу. Проте цю суму слід включити у витрати за тієї ж причини. Якщо капіталіст придбав обладнання на гроші взяті в позику, то до складу витрат він буде включати відсоткові платежі по позичці. Але якщо він купив обладнання з коштів свого збереженого фонду, відсотків він нікому не оплачує, але еквівалентні суми він повинен би враховувати до складу втрат. Чому? По закону Візера. Гроші, витрачені на обладнання, він міг би дати комусь в позику і отримувати позичковий відсоток. Цей доход він втратив, витративши гроші на обладнання. А втрачений доход наука вважає вірним відносити до витрат.

Ми постійно говоримо “так вірно”? Чому? Якщо глибоко продумати поняття альтернативних витрат, подібні питання перестануть виникати. Річ у тому, що саме ці поняття допомагають нам розібратися в категоріях доходів і витрат.

Тепер саме суттєве: якщо очистити валовий доход (суму виручки) від усіх витрат, враховуючи як реальні так і альтернативні, то в залишку буде тільки відсоток на капітал. Не той відсоток, звісно, який фірма в даний час реально сплачує по позикам. Мається на увазі процент, який можна було б отримати, якщо б капітал був відданий комусь в оренду або перевтілений в гроші і даний в позику. Говорячи більш суворо, треба очистити валовий доход також і від усіх побічних надходжень. Наприклад, фірма сама може здавати в оренду приміщення, або мати чужі акції і отримувати по ним дивіденди, або чимось спекулювати при нагоді.

Саме відсоток, чисельно рівний ринковій ставці позикового відсотку, складає винагороду фактору виробництва – капітал. Тому у сучасні науці прийнято говорити не про прибуток на капітал, а про відсоток.

Дисконтовий потік.

Приклад: батьки бажають купити сину на 18-тиріччя подарунок. Вони розраховують, яку суму грошей їм положити зараз в банк під 10% річних, щоб через 5 років отримати необхідну суму.

Д ₀ = Д / (1+i)^t ,

де Д – сума, яка набіжить через t років;

і – ставка (норма) відсотку по вкладу;

Д ₀– первісна сума грошей, на яку будуть нараховуватися відсотки.

Не треба забувати, що (і) повинно бути не у відсотках, а в абсолютних одиницях (тобто не 10% , а 1,1).

Дисконтування – це оцінка сьогоднішньої цінності майбутніх благ.

Чому банки виплачують відсотки? Тому, що одна грошова одиниця сьогодні цінніша, ніж та ж сама одиниця через рік. Це вірно і без всякої інфляції. Вона лише підвищує відсотки по вкладеннях. За таких умов банківський відсоток складається з двох частин: з очікуваного знецінювання грошей за рік і нормальної ставки – винагороди вкладнику за те, що він приніс гроші в банк, а не витратив їх на поточне споживання.

Відсоток – це ціна, які сплачують за можливість мати гроші зараз, а не через якийсь час.

У літературі, навіть художній, часто можна зустріти вислів “облік векселів”. Він означає теж саме, що і дисконтування. Наприклад : у громадянина П є вексель на громадянина Ф, у якому зазначено, що через три роки громадянин Ф зобов’язаний повернути громадянину П 10 000 грн. Але громадянину П гроші знадобилися зараз, або ще простіше, він зовсім не впевнений, що знайде цього Ф через три роки і отримає свої гроші. Що він робить? Він несе цей цінний папір в дисконтний банк. Там цей вексель обліковують. Тобто банк дисконтує 10 000 грн. на три роки, виходячи зі ставки позичкового відсотку, яка діє на теперішній час, припустимо 12%. Легко порахувати, що в обмін на 10 000 грн. через три роки громадянин П отримає негайно 7142 грн. 85 коп. А вже банк знайде можливість розшукати громадянина Ф, де б він не був, і стягнути з нього 10 000 грн.

Тобто як бачимо вміння дисконтувати може стати корисним у житті.

Винагорода факторів виробництва.

Ми перервалися на тому, що оплата факторів виробництва має характер авансування. Готовий прибуток з’являється по закінченні виробничого періоду. У тому і полягає ідея Бьом-Баверка, що оплата праці представляє собою дисконтову цінність виробленого нею продукту. Теж саме – оплата послуг землі (рента). Цінність майбутнього граничного продукту даного фактору, помножена на кількість його продукції і дисконтована по відношенню до даного моменту часу, - ось що таке заробітна плата або рента. В якості дисконту виступає ринкова норма позичкового відсотку.

Теорія капіталу.

Що стосується винагороди капіталу, то тут все набагато складніше. Дохід на капітал – це ж і є відсоток, як ми щойно з’ясували. Той самий відсоток, що виступає як дисконт для зарплати і ренти.

На думку Бьом-Баверка, капітал має іншу природу ніж два других фактора. Праця і капітал – це дещо первісне, що не зводиться до інших економічних благ. Капітал же – це нагромаджений запас – благо похідне. Капітал можна звести до праці і землі( мова йде не про ґрунт, а про виробничі послуги землі).

Капітал – це проміжний продукт, утворений працею і природою для підвищення продуктивності виробництва.

Нагромадження капіталу потребує часу. Тут мова йде не про виробничий період, протягом якого послуги факторів перевтілюються в продукт. Тут мова йде про розрив у часі між утворенням фактора і задоволенням споживання. Утворення капіталу – збереження, нагромадження – виробничий процес, який передує виробничому періоду, коли послуги капіталу стають його продуктом. А розміри капіталу не мають тих неекономічних обмежень, які існують для кількості праці і землі або її продуктів.

Окольні методи виробництва.

Спершу праця витрачається на утворення засобів виробництва, які потім використовуються на утворення більшої кількості продукту виробництва. Таке застосування праці Бьом-Баверк назвав окольним процесом виробництва. У сучасній науці ця назва збереглася, хоча іноді говорять про непрямий процес.

Тепер можна сказати, що все суспільне виробництво ("капіталістичне") – є окольний процес. Саме в цьому можна побачити суть капіталізму (а не в приватній власності, вільній конкуренції і т.д.). Ми казали, що чистий продукт капіталу – відсоток. А що ж таке відсоток як продукт капіталу? На це питання Бьом-Баверк дає таку відповідь: відсоток - є дисконт з цінності майбутнього граничного продукту, виробленого за допомогою теперішніх засобів виробництва.

Теорія Бьом-Баверка внесла переконливий вклад в справу наукового обґрунтування положення про те, що капітал має свою власну продуктивність. Сей своєю концепцією про “три фактори виробництва” тільки висунув тезис про продуктивність капіталу. І тільки після Бьом-Баверка це положення стало науково достовірним.

Сьогодні кажуть так: капітал має чисту продуктивність. Вона з’являється у вигляді залишку продукту виробництва, який виходить після відрахування із продукту виробництва усіх витрат і який може бути виражений у формі річної норми відсотка.