4. Стародавній Китай.

Одним з ранніх центрів світової культури в давнині став басейн ріки Хуанхе, де виникла цивілізація Китаю. Як і в інших країнах стародавнього Сходу, головними формами експлуатації місцевого населення були податки та трудові повинності общинного селянства на користь держави. Тому однією з проблем старокитайської економічної думки було питання про таку регламентацію державних податків та повинностей, яка б не підривала натурально-господарські устої економіки. Але мислителі Стародавнього Китаю бачили свої суспільні ідеали не у майбутньому країни, а у її минулому, в реставрації минулих соціально-економічних інститутів.

Величезну роль в історії Китаю відіграло конфуціанство. Став державною ідеологією, воно відпрацювало ряд соціальних стереотипів, яких старий Китай додержувався на протязі майже двох тисячоліть. Основоположником цієї ідеології був Конфуцій (Кун – цзи) (551-479 рік до н.е.). Він жив у складний період історії Китаю. В цей час проходило падіння ролі родової знаті в умовах становлення централізованої влади, яка спиралася на зростаючий адміністративно-бюрократичний апарат. Вчення Конфуція захищало інтереси родової знаті. Він прагнув консервації традиційних відносин в середині великосімейних общин, хотів використати архаїчні інститути (вікові класи) для забезпечення стійкості нижчих поверхів соціальної піраміди старокитайського суспільства.

Конфуцій створив вчення про досконалу людину – благородного мужа. Останній шановний до батьків, з повагою ставиться до старших братів, він не буде “виступати супроти вищестоящих”. В повсякденному житті йому достатньо “небагато їжі і води, скромний будинок”. Мислитель не засуджував прагнення людей до багатства. Але заслужити їх треба чесно, керуючись вищими моральними принципами.

Конфуцій вважав, що регламентація патріархально-родинних відносин – основа стабільності суспільного ладу. Не випадково він розглядав державу як велику родину, а “правителя” як батька народу. Конфуцій створив образ досконалого правителя, який повинен був насамперед бути досконалою особою. Він закликав правителів з початку зробити народ багатим, а потім його виховувати. По цьому питанню Конфуцій висунув цілу соціально-економічну програму, у якій виказував ідеї рівномірного розподілу багатства і встановлення миру між різними верствами населення. Але “вирівнювання багатств” він пов’язував з існуючою соціальною ієрархією населення. Не задовольняння низів можна відвернути і шляхом державної регламентації сільськогосподарського виробництва. Також Конфуцій пропонував правителям знизити податки. Етичні норми, проголошені Конфуцієм, сприяли в подальшому розвитку культу родини і клану, а також стабілізації соціально-економічного ладу у старому Китаї.

5. Античне рабство

5.1. Стародавня Греція

5.1.1. Головні періоду розвитку економіки

Економічну історію Древньої Греції умовно можна розділити на чотири періоди: крито-мікенський, гомерівський, архаїчний і класичний. Для кожного з цих періодів були характерні свої специфічні особливості.

Крито-мікенська епоха займала найбільший проміжок часу: ХХVІІІ-ХІІ століття до н.е. Особливого розквіту ця цивілізація досягла в XVIII-XV століттях до н.е. на Криту, де склалася розвита матеріальна культура, сталі використовуватися мідь і бронза, почалося будівництво кам'яних будинків і храмів, одержало розвиток суднобудування і мореплавання, були прокладені дорогі. У ці століття був особливо помітний зв'язок стародавніх греків із країнами Межиріччя і Стародавнім Єгиптом. Як і в країнах Стародавнього Сходу, усі земельні угіддя поділялися на палацеві, приватні й общинні. Основою економіки було палацеве (царське) господарство. В аграрному секторі були зайняті в основному вільні общинники, що повинні були виконувати на користь палацу трудові повинності і платити натуральний оброк. Уся продукція, що здається, збиралася на палацевих складах (це реєструвалося особливими службовцями на глиняних дощечках). Тут же функціонували ремісничі майстерні, що обслуговували потреби палацу. У палацевих господарствах була зосереджена не тільки адміністративна влада, але і керування релігійним і економічним життям країни.

У середині XV століття до н.е. на острові Крит відбувся сильний землетрус, у результаті якого загинуло багато людей, а критська цивілізація була практично зруйнована. Крит утратив своє панування над Егейським архіпелагом і східним узбережжям Пелопоннесу. Серед грецьких племен лідерство одержали ахейці, що переселилися в материкову Грецію. Ведучим центром стали Мікени, чий розквіт довівся на XV—XIII століття до н.е. У цей період з'явилася приватна земельна власність, хоча ще переважало общинне землеволодіння. Рабство носило в основному патріархальний характер. Із середовища вільних людей стала виділятися знать, а також виборні племінні старійшини, чи вожді - басилевси. Наприкінці XII століття до н.е. Середня Греція і Пелопоннес були захоплені з півночі дорийцями, що знаходилися на більш низькому рівні розвитку.

В історії Стародавньої Греції почався передполісний період, що також зветься гомерівським (XI—IX століття до н.е.), оскільки відомості про соціально-економічне життя кінця II-початку I тисячоріччя до н.е. були отримані в основному з поем легендарного поета Гомера «Іліада» і «Одиссея», написаних, у IX-VIII століттях до н.е.

Судячи з цих джерел, грецька економіка в гомерівський період була відкинута назад і протягом майже трьох сторіч знаходилася на рівні первіснообщинного натурального господарства. Залізо майже не використовувалося, велике поширення одержала бронза. Як гроші виступала худоба (бики).

Племінні вожді - басилевси збирали дружини зі своїх товаришів і найдужчих слуг і відправлялися грабувати близьких і далеких сусідів. Частина награбованого видобутку продавали (вимінювали), а іншу поділяли між одноплемінниками. Особливу цінність представляли раби, яких, насамперед, забирали собі вожді. Басилевси будували міцні замки і встановлювали панування над общинниками в окрузі. Такі замки називалися ойкосами (господарствами), усередині яких вироблялися майже всі необхідні продукти харчування, взуття, одяг та ін. У цих господарствах працювали не тільки раби, але і залежні общинники. Влада басилевсів була обмежена аристократами (кращими людьми) і народними зборами. У гомерівському суспільстві були сильні пережитки родового ладу. Роди зберігали своє значення в суспільному устрої. Кілька племінних родів утворювали союзи — фратрії, з яких формувалося велике об'єднання — філа.

Поступово гомерівський період поступився місцем третьому періоду давньогрецької історії — архаїчному (VІІІ-VI століття до н.е.), що ще мав назву полісного, тому що Греція в цей час складалася в основному з безлічі дрібних міст-держав (полісів). Центром поліса було місто, оточене стінами. Поліс поєднував не тільки городян (ремісників, торговців), але і населення сільських громад, розташованих на околишніх територіях. Дане населення складалося з вільних людей, серед яких були представники старої родової знаті — аристократи, а також селяни, ремісники, чи демос (народ). Основою економічного життя поліса була антична власність, що представляла собою сполучення державної, общинної і приватної власності. Усі повноправні громадяни поліса спільно мали право верховного власника на землю. Цих прав не мали раби й інші неповноправні жителі міста-держави. Міста-поліси трималися досить обособлено, ґрунтуючись на господарській самозабезпеченості (автаркії).

Однієї з характерних рис Стародавньої Греції архаїчного періоду було проведення широкої зовнішньої експансії. Захоплення колоній у VШ-VI століттях до н.е. було викликано безліччю причин, у тому числі і недостачею зерна, худоби, солі, сировини для ремісничого виробництва, потребою в рабах. Серед причин експансії була і наявність у Греції великої кількості малоземельних і безземельних селян, що вело до росту соціальної напруженості у відносинах між аристократією і демосом. Складна демографічна обстановка (перенаселеність деяких полісів) штовхала на пошуки нових земель з метою їхнього заселення. Колонізація була обумовлена і таким фактором, як наявність могутнього вітрильного і гребного флоту. За рахунок колоній Стародавнья Греція одержувала рабів, хліб, худобу, мідь, срібло, залізну руду, папірус, тканини, пряності.

V-IV століття до н.е. для давньогрецької історії є четвертим періодом розвитку, що прийнято називати класичним. У 481 році до н.е. був утворений Військово-морський союз, що поєднував 31 поліс. На чолі союзу спочатку стояла Спарта, а з 477 року до н.е. — Афіни. Пізніше була сформована Афінська морська держава, до якої входили міста не тільки Пелопоннесу, але і Малої Азії. Члени союзу повинні були платити грошові внески в союзну скарбницю чи поставляти визначену кількість кораблів, якими Афіни розпоряджалися самостійно. Афіни перетворилися в головне місто Стародавньої Греції, її політичний і економічний центр. Морська сила союзу складалася з 300-400 кораблів.

У цей період сільська громада остаточно розклалася і поступилася місцем господарству, заснованому на рабській праці. Раби стали основною робочою силою Греції. По приблизних підрахунках, в Афінах раби, головним чином негрецького походження, складали 30—35% населення. Саме в цей період сформувалася суспільна думка про те, що фізична праця ганьбить вільного громадянина.

Чисельність рабів поповнювалася не тільки за рахунок полонених, захоплених під час воєн, але і шляхом їхньої покупки у великих центрах работоргівлі в різних країнах Середземного і Чорного морів. Велика кількість рабів трудилося в каменоломнях, рудниках, ремісничих майстерень - ергастеріях. Набагато менше їх було зайнято в сільському господарстві.

Праця рабів була дуже продуктивною. У середньому раб-ремісник приносив за робочий день доход, на який можна було прокормити три-чотири чоловіки. Нерідко бували випадки, коли рабів відпускали на оброк, здавали в оренду. Раби мали можливість нагромадити визначену суму і викупитися на волю.

Як і для інших країн тієї епохи, для Стародавньої Греції було характерно переважний розвиток зовнішньої торгівлі, ніж внутрішньої. Греція торгувала з Стародавнім Римом, Єгиптом, країнами Чорноморського басейну і Близького Сходу. На експорт поставлялися в основному готові ремісничі вироби (кераміка, металеві вироби), а також традиційні продукти — маслинова олія, виноградне вино, зерно (ячмінь). У Грецію привозили мідь і залізо, вовняні тканини, пряності, слонову кістку і т.п. Купці, зайняті міжнародною торгівлею, нерідко поєднувалися у фіаси, члени яких страхували і виручали один одного взаємними позичками, обмінювалися необхідною інформацією.

Здійсненням деяких кредитно-фінансових операцій (видачею позичок, проведенням безготівкових розрахунків) займалися міняли-трапезити. Звичайно позичковий відсоток складав 12—18% річних, але при кредитуванні зовнішньоторговельних угод він міг підвищитися до 30%.

Розквіт Афін був нетривалим. У 431 році до н.е. між Афінами і Спартою розгорілася тривала Пелопоннеська війна, що значно підірвала економіку всієї Древньої Греції. У 404 році війна закінчилася перемогою Спарти, що не змогла стати могутнім полісом, тому що втратила багато сил у війні. Усе це привело до того, що в IV столітті до н.е. Стародавня Греція виявилася в глибокій соціально-економічній кризі. Помітно змінилася вся система цінностей класичного поліса. Особливо престижною формою багатства стали гроші, а не земля. Крім того, у цей період намітився розпад античної (спільної) власності. Усі частіше стали застосовуватися законодавчі акти, що дозволяють вільну купівлю-продаж землі, і це вже не вважалося негожим, як колись. Більш того, збільшення числа угод із приводу купівлі-продажу землі привело до концентрації в приватних руках великих земельних володінь. Тим самим порушувався один з найважливіших економічних принципів існування поліса — принцип єдності поняття повноправного громадянина і власника землі. Стали з'являтися громадяни без землі і, навпроти, власники, що не мали громадянства (це стосувалося, насамперед, метеків). На зміну античної власності прийшла приватна власність, підсилилася соціальна диференціація населення міст-полісів.

У результаті Стародавня Греція виявилася ослабленої і не змогла протистояти зовнішнім завойовникам. У 338 році до н.е. вона потрапила під владу Македонії, нової рабовласницької держави, що розташовувалося до півночі від Греції. Один з царів Македонії — полководець Олександр Македонський — у результаті численних походів завоював безліч країн і територій і створив величезну імперію. Але вона була вкрай неміцної і незабаром після його смерті розпалася. Центр економічного і політичного життя перемістився на Апеннінський півострів, і в 146 році до н.е. Стародавня Греція стала однієї з провінцій Стародавнього Риму.