2.2 Економічний розвиток держав Межиріччя

Іншим найдавнішим центром цивілізації стала територія річкових долин Тигру і Євфрату — Межиріччя, пізніше назване греками Месопотамією. В історії Двуречья існували різні древні держави: Шумерське, Аккадское, Вавилония й ін.

Розквіт Шумерської держави приходиться на III тисячоріччя до н.е. Високого рівня досягло ремісниче виробництво: металургія, ковальська, гончарна і ювелірна справа, розвивалися внутрішній обмін і зовнішня торгівля. Це можна пояснити тим, що рівнина Межиріччя (на відміну від замкнутої долини Нілу) була відкрита для зовнішнього світу з усіх боків. По державах Месопотамії у всіх напрямках проходили зручні дороги, транспортними шляхами служили ріки і канали, по яких плавали вітрильні і гребні судна, з боку Аравійської пустелі підходили караванні шляхи, з моря припливали кораблі з південних країн, особливо багато — з Індії. З півночі в країни Межиріччя ввозили мідь, дорогоцінні метали і камені, деревину, будівельні матеріали, з півдня кочівники везли худобу, вовну, шкіру, з Індії — золото, слонову кістку, пряності й ін. З держав Межиріччя вивозили продукти землеробства і ремісничі вироби, зокрема килими, візерункові тканини, холодну зброю, глиняне начиння з художнім розписом і багато чого іншого.

У цей же час на території Межиріччя існували міста-держави: Ур, Урук, Ериду, Ларе, Лагаш, Шуруппак, Ніппур, Кіш та ін. Центрами міст були храми, навколо яких формувалися храмові господарства, що зіграли величезну роль в економіці Межиріччя. У цих господарствах працювали пекарі, броварники, теслі, ковалі, муляри й інші майстри з числа общинників. Для обробки храмових земель залучалася велика кількість общинників - гурушів, яким платили за працю продуктами. Храмове господарство виникло на базі сільської громади, яка ще довгий час зберігала велике значення в державах Межиріччя. Громади складалися, як правило, з численних сімейних колективів, у яких малися навіть раби, використовувані на домашніх роботах.

У XXIV столітті до н.е. найвищого розквіту досягло Аккадске царство, що очолював Саргон Древній (2316-2261 роки до н.е.). Він об'єднав усі міста-держави Північної Месопотамії в найбільшу державу на Близькому Схід. Це дозволило створити єдину іригаційну систему в долинах Тигру і Євфрату, що привело до росту продуктивності сільського господарства. Саргон і його спадкоємці помітно понизили економічну роль храмових господарств, підкоривши їхній державі. Царська власність поповнювалася також і за рахунок настання на общинні землі. У країні помітно збільшилася кількість рабів. Аналогічної політики дотримували і царі з династії Ура, до яких перейшла владу в XXII столітті до н.е.

Наприкінці III тисячоріччя до н.е. Шумеро-Аккадское царство розпалося. Серед безлічі причин цього були і нападу зовнішніх завойовників. Але вже в XIX столітті до н.е. на місці древніх держав цього регіону утворилося Старовавілонське царство, чи Вавілонія. Пік розвитку цієї держави довівся на XVIII століття до н.е., коли його очолював цар Хаммурапі (1792—1750 роки до н.е.).

Особлива увага приділялася розширенню і поліпшенню зрошувальних систем, розвитку ремісничого виробництва, що включало велику кількість спеціальностей. Велике значення мала внутрішня і зовнішня торгівля. На експорт поставлялися зерно, фініки, сезамова (кунжутна) олія, вовна, ремісничі вироби, а імпортувалися ліс, метали, дорогоцінні камені, ювелірні вироби, крім того, увозилися раби.

Бурхливий розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі привело до появи грошей. Спочатку як гроші вживали хутра хутрових звірів, худоба, шкіри і т.д. Пізніше при обміні стали використовувати гроші з металу: з нього виготовляли шматочки однакової ваги (тобто монети). Особливо великі запаси грошей накопичувалися в храмах, куди їх приносили не тільки як дарунки, але і на збереження. Крім того, храми мали великі грошові надходження від своїх численних земельних угідь і ремісничих майстерень. Майже у всіх храмах жерці пускали гроші в ріст. Населення знало, що в них завжди можна одержати гроші в борг під визначений відсоток.

В роки правління Хаммурапі був написаний цілий звід законів — Кодекс Хаммурапі, що є коштовним пам'ятником старосхідного права, який відбиває характерні риси економічного і політичного розвитку тієї епохи. Велике поширення боргового рабства приводило до зменшення числа платників податків, тому Кодекс Хаммурапі обмежував свавілля лихварів. Плата за позичку не повинна була перевищувати 20%. Боргове рабство обмежувалося трьома роками. До того ж найчастіше воно приймало патріархальний характер: раби могли мати невелике господарство, одружуватися з вільними жінками, їхні діти з'являлися вільними.

Помітну роль в економіці Вавілонії грало царське господарство. Палацеві землі не тільки оброблялися залежними селянами, але і здавалися в оренду. У Кодексі Хаммурапі докладно описувалися умови оренди. Так, за оренду садових земель необхідно було платити 2/3 врожаю, а орних угідь — 1/3. В орендні відносини вступали як селяни, так і великі землевласники, лихварі, що, у свою чергу, здавали ці землі в суборенду на більш тяжкі умови.

Після смерті Хаммурапі могутність Вавілонії було підірвано нескінченними набігами зовнішніх ворогів. Так, у XVI столітті до н.е. країну завоювали гірські племена касситів і встановили так названу касситську династію, що правила близько 400 років. На рубежі II і I тисячоріч до н.е. країна піддалася вторгненням військ еламитян (з Персії), халдеїв (з півдня Месопотамії) і ін. У 732 році до н.е. на Вавілонію напала войовнича держава Ассирія. Але панування ассирійців продовжувалося недовго, і вже наприкінці VII століття до н.е. ця держава розпалася, а Вавілонія здобула незалежність, на її місці виникло Нововавілонське царство. Його розквіт довівся на період правління Навуходоносора II (605-562 роки до н.е.). Знову придбало великий розмах будівництво іригаційних систем, храмів, палаців, висячих садів. Було почате будівництво знаменитої Вавілонської вежі, висота якої досягла 91 м. У цей період відбувалися помітні зміни в економіці. Рабство поступово втрачало свої позиції, багато рабів стали діставати майнові права, землю, можливість організовувати власне господарство. Обмежувалося боргове рабство.

У 539 році до н.е. Вавілонія потрапила в повну залежність від Персії і втратила статус самостійної держави.

Хетське суспільство.

У XVIII в. до н.е. в східній частині Малої Азії виникає об’єднання хетських племен – Хетська держава. Головного галуззю їх господарства було скотарство, а особливе значення мали вівчарство і конярство. Землеробство відігравало підпорядковану роль. Верховним власником усієї землі вважався цар, хоча самі царські володіння складали лише частину території держави. Головною формою царського господарства були релігійно - господарські комплекси, виникаючі біля “кам’яних домів” (склепів померлих царів).

Найважливішим пам’ятником економічної думки є звід хетських законів (XVI ст. до н.е.). В них міститься розгорнена характеристика державних повинностей, які несло головне населення країни, велика увага наділяється питанням регламентації умов торгівлі, найму, фіксації товарних цін.

Володіння земельною власністю було пов’язане з виконанням визначених повинностей, а несення повинностей було невід’ємною умовою володіння наділом. Повинності визначалися характером наділа. Тому при отриманні землі новим власником, на нього розповсюджувались повинності, пов’язані з цією ділянкою. Характер повинностей визначався царем. Держава не дозволяла продаж землі, але земля могла переходити іншим особам на умовах несення повинностей.

В Хетському суспільстві існувала грошова форма вартості і як головний загальний еквівалент виступає срібна грошова одиниця – сікль срібла. Поряд із сріблом існує і такий еквівалент як вівця (при продажу м’яса). Тому згідно хетського законодавства вартість 1-ї вівці складала 1 сікль срібла.

Хетські закони свідчать про кругову поруку в рамках сільської громади. За скоєний злочин несли відповідальність як общинник, так і те об’єднання до якого він належав.

В Хетському суспільстві існували раби. Одна частина рабів поповнювала військо, отримуючи при цьому наділи. Друга частина, з числа скореного мирного населення, ставала рабами, праця яких використовувалась головним чином у царському і храмовому господарстві. У той же час раби володіли деякими правами. Наприклад, дозволялися шлюби вільних і рабів.

Таким чином, хетське законодавство зробило подальший крок до ще більшої регламентації економічного життя населення. Регламентування цін відображує слабий розвиток товарно-грошових відносин, перешкоджає розвитку ринкового механізму. Усі виникаючи економічні проблеми Хетська держава намагається вирішити адміністративним шляхом. Про це свідчать своєрідні службові інструкції, якими повинні були користуватися царські чиновники. У той же час були відсутні намагання об’єднати державу за допомогою економічних заходів. Питання економічного управління державою також не отримали необхідного розвитку у хетській літературі.