1.3. Соціально-економічні наслідки промислового перевороту:

1. Фабрична промисловість повністю ліквідує дрібне виробництво. Домінуюче положення у суспільстві займають підприємці – буржуа.

2. Змінюється соціально-демографічна структура Англії. Зростає чисельність міського населення. Наприкінці 19 ст. воно складає 75 % загального населення.

3. Змінюється структура зайнятості населення 50 % працюють в промисловості. Змінилася структура всередині і самої буржуазії – найбільшу вагу отримують фабриканти.

4. Відбулися помітні зміни в структурі ринку праці. Оскільки обслуговування найпростіших машин не вимагало високої кваліфікації, різко збільшилося використання низькооплачуваної жіночої і дитячої праці, що одержало поширення ще в XVII столітті. На початку 1830-х років у бавовняній промисловості питома вага підлітків і дітей складав понад 35% загального числа працівників, приблизно таким же був відсоток жінок. Типовим явищем для того часу стало подовження робочого дня на промислових підприємствах до 16—18 годин на добу. Реальна заробітна плата англійських робочих середини XIX століття стала нижче, ніж наприкінці XVIII століття. На багатьох промислових підприємствах застосовувалася натуральна оплата праці продуктами через фабричні крамниці, де ціни були вище, ніж у роздрібній торгівлі.

5. Збільшення числа машин неминуче вело в той час до формування надлишків робочої сили. По офіційним даним, у 1870 році в країні нараховувалося 1,3 млн. безробітних. Протягом 1800—1870 років з Англії й Ірландії емігрувало майже 10 млн. чоловік. Вони направлялися в США, Канаду, Австралію й інші країни світу.

6. В результаті промислового перевороту створюється новий суспільний клас – промисловий пролетаріат. Різко загострюються класові суперечки. Промисловий переворот спричинив за собою стихійні виступи робітників і ремісників проти погіршення умов праці. Спочатку вони приймали характер локальних страйків, подачі петицій в органи влади і т.д. Дуже своєрідною формою протесту став рух луддитів, що оформилося наприкінці XVIII століття. Луддити бачили причини свого важкого положення в машинах і тому ламали їх, руйнували фабрики, знищували сировину і готову продукцію. Цей рух прийняв такий широкий розмах, що уряд був змушений оголосити про введення страти за руйнування машин. У 1830-1840-х роках в Англії виник рух чартистів, що протягом декількох років вносили в парламент петиції (хартії) з вимогою обмеження тривалості робочого дня, підвищення заробітної плати й ін., що відкидалися парламентом. Одною з основних вимог чартистів було встановлення загального виборчого права. Головні центри чартизму знаходилися в промислових районах Північної і Західної Англії, Шотландії й Уельсу. Пізніше чартизм перетворився в профспілковий рух — тред-юніонізм.

2. Особливості промислового перевороту:

2.1. Франція

Промисловий переворот у Франції розпочався пізніше ніж в Англії і носив більш затяжний характер. Індустріалізація завершилася тільки у 50-60-х роках 19 ст., коли промисловість Англії була вже у розквіті. Узагальнюючи можна вказати декілька причин вповільнення промислового перевороту у Франції:

1). На відміну від Англії, де буржуазна революція відбулася доволі рано (на мануфактурній стадії розвитку), у Франції вона відбулася пізніше і для затвердження буржуазно-демократичного ладу необхідно було декілька революцій;

2). Структура французького буржуазного суспільства відрізнялася від англійської. В ній відігравали домінуючу роль не промисловики, а фінансисти. Тому наголос в економічній політиці робився не на розвиток промисловості, а фінансової системи, головна межа якої – високий обліковий відсоток;

3). Несприятлива зовнішня політики. Намагаючись встановити військову гегемонію на європейському континенті в результаті наполеонівських війн, Франція тим самим відірвала значні людські та фінансові ресурси від господарської діяльності;

4). Континентальна блокада Наполеоном Англії призвела до того, що Франція залишилася без промислових машин і важливих видів сировини (бавовни, цукрового очерету і т.д.). Це в свою чергу затримало розвиток французької промисловості, металургії, призвело до кризи бавовнянопаперову і цукрову промисловість;

5). Французька інженерна думка на цей період характеризується відносною інертністю та тривалим періодом від створення виходу до його практичного застосування в промисловості;

6). Більшість підприємств Франції займалися специфічними видами виробництва (ювелірна справа, виробництво вишуканих меблів, одягу, парфумів), які дуже важко піддавалися механізації. Тому переважною формою організації виробництва залишалася мануфактура (централізована).

В історії індустріалізації Франції можна виділити 2 головних періоди 1830 – 1840 рр., 1850 – 1860 рр. Особливо важливого розвитку промисловість зазнала саме у другому періоді. Але навіть наприкінці 60-х років ручне виробництво продовжувало відігравати значну роль. Найбільша питома вага в структурі промисловості належала легкій.

На відміну від Англії Франція не змогла стати індустріальною країною. Переважна кількість зайнятого населення була зайнята у сільському господарстві і проживала у сільській місцевості. Таким чином Франція залишалася аграрною країною. Але і у сільському господарстві не усе було гаразд. Ліквідувавши феодальне землеволодіння у Франції встановилося дрібне сільськогосподарське виробництво, 75% господарств володіли ділянками землі до 2 га. Найбільшим негативним наслідком занадто дрібного господарства є його низькі фінансові потужності, які, в свою чергу, зумовлюють низький рівень агротехніки, роблять дуже проблематичним і недоцільним (через малий розмір) використання машин. В результаті сільське господарство Франції стало занепадати, а дрібні господарства перетворилися у велику проблему французької економіки.