Теоретична система Дж. М. Кейнса.
Головні ідеї.
Дж.М.Кейнс (1883-1946). Головна його робота “Загальна теорія зайнятості , відсотка і грошей” (1936 р.) Ідеї:
1.Насамперед, Кейнс відкинув класичне уявлення про три окремі ринки – праці, товарів, грошей. Він взяв за основу наявність одного ринку , де все взаємопов’язане.
2. Звідси, другий важливий крок Кейнса: від мікроекономіки до макроекономіки. Якщо ринок один , то починати його вивчення як цілісної системи треба із самих загальних залежностей.
3. Далі Кейнс звернув увагу на ту обставину, що збереження робляться однією групою населення, а інвестиції – іншими людьми. Це знали і неокласики, для них збереження і інвестиції були рівні ототожненню( що зберігається , те і інвестується ). Кейнс зазначив , що це рівняння виконується не завжди і необов’язково. Розглянувши випадки розбіжності , він зробив з них далеко крокуючі висновки про порушення ринкової рівноваги.
4. Потім Кейнс відкинув постулат класичної теорії (який, до речі, був прийнятий неокласиками) про те, що попит і пропозиція на ринку праці регулюються ставкою реальної зарплати. Він висунув тезу про те, що грошова (номінальна ) заробітна плата приймає участь в регулюванні ринку праці. Під впливом профспілок і інших соціальних факторів грошова зарплата зовсім не може знижуватися.
Але що ж тоді відбувається ? припустимо , виникло зниження попиту на споживчі товари. По класичній моделі внаслідок цього знизяться ринкові ціни і зарплата зменшиться пропорційно зниженню цін. По Кейнсу зарплата не знижується , а скорочується рівень виробництва. Обсяг виробляємого продукту стає меншим , з’являється збиткова зайнятість . Частину робітників звільняють і виникає безробіття. Але що треба відмітити, саме за рахунок виштовхування в ряди безробіття деякої частини робочої сили в системі встановлюється рівновага. В теорії Кейнса видається можливою загальна рівновага при неповній зайнятості.
Відразу треба зауважити , що в Кейнса (як і у його попередників) мова йде теж про статичну рівновагу, тобто про короткі періоди , а не про довготривалі тенденції.
Тепер закінчимо загальний опис і перейдемо до розгляду теоретичних моделей. Для цього нам треба добре зрозуміти головні (ключові) поняття Кейнса - гранична схильність до споживання , мультиплікатор , перевага ліквідності.
"Основний психологічний закон".
В неокласичній моделі збереження визначаються як функція від норми відсотка, а споживання – як різниця між доходом і збереженням. Згідно цієї моделі інвестиції і збереження можуть урівноважитися тільки встановленням визначеної (рівноважної ) норми відсотка. Якщо ми задамо питання , що було б , якщо при даній ставці відсотка інвестиції раптово знизилися (наприклад, Рада прийняла постанову , яка збільшує ступінь політичної нестабільності і бізнесмени вирішують придержати вкладення капіталу)?
Для відповіді введемо такі величини:
С- попит на товари (споживання)
С= У – S , де У – дохід, S – збереження
Q – пропозиція товарів на ринку
Q = У – І , де І – інвестиції.
Оскільки І стало меншим , ніж S , виникає не рівноважна ситуація: Q>C – товарна пропозиція перевищує попит. Що далі? Неокласична модель відповідає : ціни знижуються , звідси знижується заробітна плата, але збереження не зменшуються ( тому що залежать тільки від норми відсотка). Таким чином, попит не може зрости, щоб врівноважити пропозицію. Тому повинен зменшитися випуск продукту. Значить, ділова активність знижується , зарплата знижується, а збереження все це не стосується? Дуже дивно. Чи не буде вірніше припустити, що зниження рівня життя повинно якось відбитися і на збереженнях? Але це означає , що необхідно представити функцію збереження не так, як вона представлена в неокласичній моделі. При новому уявленні споживання виходе на перший план, а зберігається те, що залишається від доходу за відрахуванням споживання:
S = У – С
В цьому випадку треба з’ясувати, від чого і в якій мірі залежить споживання. Іншими словами, що таке функція споживання . Приблизно такими були розмірковування Кейнса.
Дуже ретельно Кейнс обговорює причини, які мотивують схильність до споживання. Він розділяє їх на дві категорії.
Об’єктивні:
1.зміна купівельної сили одиниці зарплати;
2.зміна співвідношення доходу (виручки) і чистого доходу;
3.непередбачені зміни в цінності майна , яке приносить дохід ( тобто капіталу); і т.д.
Суб’єктивні:
1 бажання мати резерв на випадок непередбачених обставин;
бажання забезпечити собі дохід від відсотків;
насолода від відчуття незалежності і т.д. до самої природної скупості.
В результаті Кейнс проголошує :”... головний психологічний закон, в існуванні якого ми можемо бути впевнені не тільки з апріорних розмірковувань, виходячи з нашого знання людської природи, але і на основі детального вивчення минулого досвіду, складається у тому , що люди схильні , як правило , збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не в тій же мірі , в якій зростає дохід “.
Все сказане математично записується так: С = в ΔУ , якщо S = У – С, тоді Δ S = (1-в)Δ У при цьому 0<в<1. Звідси взялася величина граничної схильності до споживання: dС/ dУ = в.
Якщо б споживався увесь дохід (С=У) , то функція споживання уявляла б собою бісектрису кута , створює мого координатними осями (рис.).
Лише точка А показує нам нульове збереження. Правіше точки А , при У0 , споживання дорівнюється ординаті У0 в , а відрізок ав показує розмір збереження. Лівіше точки А споживання перевищує дохід (за рахунок боргів, минулих запасів).
Коефіцієнт граничної схильності до збереження :
1 –в = dS / dУ
По визначенню обох “граничних схильностей” отримаємо :
(dS/ dУ) + (dС/ dУ ) = 1
або якщо перейти від диференціальних прирощень до кінцевих:
(Δ S+ΔС) / ΔУ = 1.