8.4. Промисловий розвиток західноукраїнських земель

Землі Сх. Галичини, Пн. Буковини і Закарпаття залишались колоніальним аграрно-сировинним придатком. Тим не менше у 70-80 рр. тут також відбувається процес формування фабрично-заводської промисловості.

У Сх. Галичині розвиваються традиційні галузі промисловості: текстильна, шкіряна, соляна, тютюнова, паперова, скляна. Найпоширенішою галуззю залишалось цукроваріння. Але застосування передової техніки відбувається дуже повільно. Однією з перешкод у цьому був початок промислового перевороту в німецьких та чеських провінціях Австрії. Негативно впливала і політика властей, які не були зацікавлені у промисловому зростанні західних земель.

Закарпаття забезпечувало сировину для деревообробної, будівельної, хімічної галузей. Хімічну промисловість почали будувати у 1870 р. коштами підприємців США, Англії, Німеччини і Франції. В кінці ХІХ ст. там почали видобувати граніт, мармур, глини, вапняк. Велике значення мав видобуток бурого вугілля та кам’яної солі з осередком у Солотвині – найбільшої соляної копальні в Україні.

У 60-70 рр. західноукраїнські землі були з’єднані залізницею із Заходом. У 1861 році було завершене будівництво залізниці Краків-Перемишль, а у 1864 році її з’єднали зі Львовом. Далі сполучення отримали Чернівці, Стрий, Тернопіль та інші міста.

Проте залізничне будівництво незначною мірою сприяло розвитку виробництва промислової продукції, переважно лісової та будівельних матеріалів. Західний регіон став легкодоступним джерелом сировини і ринком збуту фабричної промисловості провінцій династії Габсбургів.

Промисловість західноукраїнських земель розвивалася однобоко – розширювалось видобування і первинна переробка сировини, а не виробництво готової продукції. Це негативно впливало на хід промислового перевороту, початковий етап якого припав на 50-70 рр ХІХ ст.

8.5. Фінансова політика

Головним джерелом бюджетних доходів царської Росії у першій половині ХІХ ст. були:- оброчний та подушний податки з селян;

• шинкові та митні збори;

• податки з капіталів та торгових оборотів.

Видаткова частина бюджету мала непродуктивний характер. Більшість витрат припадала на воєнне та морське міністерства. Витрати на освіту в першій половині ХІХ ст. становили менше, ніж 1% всіх витрат бюджету.

Дефіцит бюджету покривали випуском все більших обсягів зовнішніх і внутрішніх позик, і паперових грошей.

З метою впорядкування грошового обігу в 1839-1843 р.р. було реалізовано фінансову реформу. Її проводили через вилучення асигнацій і введення твердої валюти у вигляді розмінних на срібло державних кредитних білетів, а в 1843 році було вилучено асигнації. Впровадження кредитних білетів на рівні зі сріблом принесло певні вигоди. Це дало змогу відмовитись від срібла в обігу (монети сильно стирались). Але у зв’язку із зростанням державних, особливо воєнних витрат, уряд знову вдався до емісії (випуску) нових кредитних білетів, які знецінювались.

У 1862 р. знову спроба чергової грошової реформи, за якою дозволявся розмін кредитних білетів на золото і срібло. В кінці наступного року розмін було відмінено.

Отже, господарський розвиток України у ХІХ ст. визначався її колоніальним статусом. Незважаючи на зміни, українська економіка другої половини ХІХ ст., залишалася аграрно-індустріальною.