Тема 7. Ринкове господарство країн Європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції ( друга половина хіх - перша половина хх ст. ) (ч.І)

План:

1. Зміна класичної школи політичної економії неокласичною;

2. Виникнення маржиналізму:

2.1. Теорія А.О. Курно;

2.2. Корисність суспільних робіт в працях Ж. Дюпюі;

2.3. Економічні закони Г.Г. Госсена.

3. Австрійська школа граничної корисності:

3.1. Теоретичні погляди К. Менгера;

3.2. Альтернативні витрати Ф. Візера;

3.3. Теорія О. Бьом- Баверка;

4. Англійська (Кембріджська) школа маржиналізму:

4.1. Криві байдужості Ф. Еджуорта;

4.2. Економічна теорія А. Маршалла;

1. Зміна класичної школи політичної економії неокласичною

Те, що три людини – Джевонс, Менгер, Вальрас – працюючи незалежно друг від друга і спираючись на абсолютно різні національні наукові традиції прийшли до дуже близьких висновків, ніяк не могло бути випадковим збігом обставин. Революцію як відомо, породжує революційна ситуація. Якою ж була ця ситуація в західній економічні теорії, а точніше в теорії вартості (цінності), в якій революція і відбулася?

В цій області панувала парадигма, що спиралася на досягнення англійської класичної школи в інтерпретації Дж. С. Мілля. Затвердженні ними „закони вартості” зводилися до наступного:

1. Вартість речі буває тимчасова (ринкова) і постійна (природна). Остання є центром, навколо якого коливається перша.

2. Ринкова вартість визначається попитом і пропозицією. При цьому попит в свою чергу залежить від ринкової вартості.

3. Природна вартість по різному визначається для не відтворюваних і вільно відтворюваних товарів. В першому випадку вона залежить від рідкості речі, у другому – від величини витрат виробництва товару та його доставки на ринок.

4. Витрати виробництва складаються із заробітної плати та прибутку на капітал і визначаються в кінцевому рахунку кількості затраченого труда.

Таким чином, в класичній моделі середній рівень цін (природна вартість) визначається в сфері виробництва і задається витратами. Пропозиція товару визначається попитом, що складається при даній ціні.

Які ж недоліки класичної моделі викликали маржинальну революцію?

1. Навіть для самого розвинутого і багатого суспільства можливість безмежного збільшення виробництва є нереальною;

2. Об’єктивна теорія розглядала попит на товар як „чорну скриню”. Все що було сказано про його механізм, зводилося до банального логічного замкненого кола – попит впливає на ціни, а ціни впливають на попит.

3. Дуалізм класичної теорії вартості (абсолютно різні пояснення для вільно відтворюваних і не відтворюваних благ) не давала спокою вченим, які прагнули створити несуперечливу загальну теорію, яка б розкривала сутність цінності.

В чому полягала маржинальна революція?

В якості початкового явища економічного життя маржиналісти обрали відношення людини до речі, яке проявляється в області особистого споживання. Класична школа не включала особисте споживання в предмет політичної економії, оскільки вплив традицій, звичок, забобонів та інших проявів ірраціональності переважає тут над впливом конкуренції та економічного розрахунку і робить людську поведінку непередбачливою. Тому, щоб створити теорію цінності, засновану на відношенні людини до речі, маржиналісти зробили це відношення раціональним – людина в теорії граничної корисності знає ієрархію своїх потреб і, задовольняючи їх, прагне досягти максимального добробуту.

Таким чином, маржиналісти радикально переформатували проблему вартості: оцінки споживачів і вибір споживача стали головним предметом аналізу, а причинно-наслідкові зв’язки між виробництвом, обміном і споживанням змінили свій напрям на протилежний – основою цінності стали не минулі витрати, а майбутня корисність.

Хоча і з сильним спрощенням, але все ж таки можна сказати, що класична наука була націлена на динамічні задачі, у той час коли її спадкоємниця стала займатися головним чином задачами економічної статики. В центрі уваги класиків була проблема економічного росту („ як держава багатіє ?”). Суспільне багатство ( функція добробуту) розумілося як об’єм сукупного продукту на душу населення. Вважалося, що темпи росту цієї величини залежать свою чергу від росту прибутку на капітал. Іншим аргументом функції добробуту була чисельність населення, а вірніше, темпи її росту.

В свою чергу, ріст сукупного прибутку на капітал розглядається як функція від зростання чисельності зайнятих робітників, росту капітальних вкладень і т.д.

Нове покоління вчених звернуло увагу на ту обставину, якій класики надавали другорядне значення: одну й ту ж кількість праці або капіталу можна використати по-різному. Тепер формування задачі отримує інший вид: з декількох конкуруючих способів вибрати один, при якому функція максимальна. Цю функцію оцінки стали називати цільовою функцією. Спосіб, який відповідає максимуму цільової функції, називається оптимальним. А максимум цільової функції – критерієм оптимальності рішення. Однак максимум цільової функції треба знайти, приймаючи до уваги обмеження по ресурсам. Тому пошук максимуму функції при обмежених ресурсах отримав назву задачі на умовний екстремум.

Ця нова форма, в яку стала перевтілюватися економічна наука із своєї класичної форми, була названа неокласичною економічною наукою.

Три її характерні риси:

1) Задачі на умовний екстремум;

2) Використання граничних величин;

3) Застосування математичних методів аналізу.