3. Японія

3.1. Передумови соціально-економічних перетворень у середині XIX століття.

Незважаючи на збереження багатовікових підвалин феодальної економіки, у другій половині XVIII століття в Японії стали виявлятися ознаки розкладання феодалізму. Насамперед став більш помітно незалежним від сільського господарства розвиток ремісничого виробництва. У країні нараховувалося понад 130 самостійні види ремесел. Усі ремісники повинні були складатися в цехах — дза — і підкорятися визначеній регламентації. Але ця регламентація була набагато слабкіше, ніж у середньовічній Європі. Поступово на основі ремісничих майстерень, що працювали, як правило, на замовлення, стали формуватися мануфактури, орієнтовані на ринок. Спочатку в країні переважали мануфактури розсіяного типу, коли скупники роздавали надомну роботу селянам і самі ж реалізовували готову продукцію. Саме в цих умовах відбувалося економічне підпорядкування ремісників скупникам, перетворення їх у найманих робітників і зародження типових капіталістичних підприємств. Мануфактури створювалися переважно в бавовняному, шовковому, залізоробному, порцеляновому виробництвах. І якщо наприкінці XVII століття в країні нараховувалося всього 33 мануфактури, то до початку XIX століття було створено ще 113.

Одночасно протягом XVIII століття відбувалося становлення внутрішньої торгівлі (при повній відсутності зовнішніх торгових зв'язків) і формування купецько-лихварського капіталу. І хоча діяльність купців була регламентована в рамках гільдій — кабунакама, це не заважало розшаруванню купецтва. Поступово мінялася роль міст: вони перетворювалися з укріплених населених пунктів князів і їхніх самурайських дружин у центри ремесла і торгівлі.

Що стосується аграрного сектора, то до початку XIX століття в японському селі стали відбуватися великі зміни. Так, поміщики все частіше переводили селян з натурального оброку на грошову ренту, спонукуючи їх брати участь у ринкових відносинах. Серед селян стала помітна майнова диференціація, сформувався прошарок дуже багатих селян — гоно, у числі самураїв теж з'явилися багаті землевласники — госі. Великі ділянки землі скуповувалися лихварями. До середини XIX століття в руках усіх цих людей (так званих нових поміщиків) знаходилося до 1/3 оброблюваних земель. З іншого боку, маса селян перетворювалася в батраків, оскільки вони були змушені продавати чи закладати свої ділянки (хоча формально закони сьогуната забороняли селянам продавати свої наділи). Найманими робітниками ставали і молодші сини власників наділів, тому що за законом заборонялося дробити невеликі селянські наділи серед спадкоємців.

Отже, ринкова економіка почала розвиватися в Японії набагато пізніше, ніж у Західній Європі і США. До середини XIX століття, коли багато європейських країн вже завершили промисловий переворот, Японія була ще типовою аграрною країною з пануючою феодальною системою. У цей період усе ще існували економічні і політичні порядки, встановлені в середні століття: феодальна роздробленість при номінальній владі імператора. У середині XIX століття стан самураїв разом з родинами нараховував більш 2 млн. чоловік, чи 6— 7% від майже 30-мільйонного населення країни. Основну частину населення — понад 80% — складали селяни.

Значному відставанню Японії від передових країн сприяла і міжнародна ізоляція країни, встановлена сьогунатом Токугава ще в 1639 році. Але до середини XIX століття в японській економіці усе помітніше ставав вплив нових відносин. Країна стояла перед необхідністю великих змін.

Визначений вплив на розвиток Японії зробило іноземне втручання в її внутрішні справи. У 1853—1854 роках американська ескадра під керівництвом коммондора Мет’ю Перрі вторглась у територіальні води Японії, у результаті чого в березні 1854 року Японія була змушена підписати нерівноправний міжнародний договір зі США, по якому для американських кораблів були відкриті порти Сімода і Хакодате. У 1858 році був підписаний ще один договір, що відкривав для США порти Канагава, Нагасакі, а потім Кіото, Осака, Едо. Незабаром такі ж договори були підписані з Англією, Францією, Росією, Голландією й іншими країнами. Відповідно до цих договорів Японія була змушена установити низькі ввізні мита і допустити на свої ринки дешеву західну продукцію, з якою не могли конкурувати місцеві ремісничі вироби. Це завдало сильного удару по японській промисловості, що зароджувалася, і насамперед текстильній, яка оказалася на грані зникнення. Замість західні країни вивозили з Японії практично за безцінь у величезних кількостях сировину і продовольство, що привело до їхньої недостачі. Особливо багато вивозилося золота, оскільки в Японії воно цінувалося втроє дешевше, ніж на світовому ринку. Безцеремонне іноземне втручання підривало фінансову систему країни: вона виявилася на порозі втрати економічної і державної незалежності. Сьогун слухняно виконував указівки ведучих західних держав і навіть намагався використовувати іноземні війська для придушення акцій непокори в країні. У результаті в 1862 році почалася громадянська війна, у якій брали участь селянські маси і жителі міст усіх провінцій. Буржуазна опозиція, а також деяка частина самурайського стану були налякані ростом народних виступів і об'єдналися для проведення революції «зверху». Наприкінці 1867 року опозиційна коаліція домоглася відставки останнього сьогуна династії Токугава. У країні були відновлені всі повноваження імператорської влади, що була передана в руки імператора Муцухіто (1852—1912).