1. Промисловий перевороту в Англії.

1.1. Передумови промислового перевороту. Промисловий переворот, що означав перехід від ручного (мануфактурного) до машинного (фабричного) виробництва, почався в Англії набагато раніше, ніж в інших європейських країнах. Можна сказати, що Англія стала батьківщиною промислового перевороту, оскільки вона краще інших була підготовлена до нього:

1). Соціальні умови. Перемога буржуазної революції 1640 – 1660 р. закріпила положення капіталістичних підприємців. Розорення великої кількості селян в результаті процесу “огороджування” створила необхідний контингент вільнонайманих робітників.

2). Зовнішньополітичні умови. Наприкінці 18 ст. Англія перетворилася в першу морську та колоніальну державу: захоплені майже вся Північна Америка, Індія, встановлено контроль над входом у Середземне море.

3). Сприятливі природноекономічні умови. Великі запаси залізної руди, вугілля, сировини для суконної промисловості, водні комунікації у вигляді річок та сприятливої для портів лінії узбережжя.

4). Зовнішньоекономічні умови. Зростаючий стійкий попит на англійські товари, особливо стандартизовані масові вироби для армії – одяг, взуття, зброя.

5). Значний рівень розвитку бавовнянопапірової промисловості (працювала на колоніальній сировині з Індії). Вона концентрувалася на відносно великих підприємствах, що значно полегшувало введення машин. Крім того ткацтво виявилося найбільш придатним для механізації.

1.2. Сутність промислового перевороту

Як відомо, мануфактурне виробництво зародилося в Північній Італії в ХІV-ХV століттях, а розквіт підприємств цього типу припав на Голландію в ХVІ-ХVІІ століттях. У ХVП-ХVШ століттях мануфактури стали самими розповсюдженими підприємствами і в Англії. Саме на мануфактурах йшла підготовка виробництва до промислового перевороту, оскільки тут відбувалися розчленовування ручної праці на прості операції, диференціація знарядь праці і їхнє удосконалення. Таким чином, створювалися умови для появи машини як комбінації простих робочих інструментів. Виникли спеціальні підприємства, на яких стали збирати перші машини для особливо важких видів робіт. В другій половині XVIII століття стало ясно, що мануфактурна система в англійській промисловості остаточно зайшла в тупик. Ручна техніка зжила себе, незважаючи на численні спроби її удосконалення.

Приблизно в середині XVIII століття були створені умови для заміни ручної праці машинною, переходу від мануфактури до фабрики, що дозволило Англії обігнати всі країни Європи і почати новий етап у розвитку світової економіки, заснованої на ринкових принципах.

Становлення і розвиток англійської бавовняної промисловості може бути прикладом формування нових умов виробництва на підприємствах фабричного типу. Спочатку високоякісні бавовняні тканини ввозилися в Англію з Індії. У XVII столітті в Йоркширу і Ланкаширу зародилися центри бавовняної промисловості, серед яких перше місце займав Манчестер, але якість англійського ситцю була ще невисокою, і він не міг конкурувати з індійською текстильною продукцією. У той же час збільшення в Англії і Європі попиту на ситцеві тканини змусило англійських виробників постійно удосконалювати їхнє виробництво. У 1700 році був прийнятий закон, що забороняв імпорт тканин з Індії, Китаю, Персії, що привело до будівництва нових бавовняних підприємств, які працювали на привізній сировині з Азії. Імпорт бавовни за 1700—1764 роки виріс майже в чотири рази.

У цій ще молодій галузі із самого початку створювалися великі підприємства, оснащені машинами. Фабрики по виробництву ситцю не випробували на собі гніта цехової регламентації, властивої підприємствам, зайнятим виробництвом вовняних, лляних, шовкових тканин. Власники ж сукняних підприємств, володіючи монопольним положенням на ринку, як в Англії, так і за її межами, не прагнули до технічного переоснащення свого виробництва й усе більше уступали ведучі позиції. У результаті бавовняна промисловість раніш інших галузей переборола технічну й економічну обмеженість мануфактурної стадії і перейшла до машинних технологій.

Примітка. В результаті активного нагромадження капіталів англійська промисловість ще в XVI-XVII вв. переживала так називану малу промислову революцію. У країні поряд з розвитком старих галузей (сукняної, металургійної) виникли зовсім нові галузі, що робили продукцію, яку раніш приходилося привозити з-за кордону (селітру, порох, папір, цукор), стало також добуватися кам'яне вугілля.

Одним з найважливіших факторів промислового перевороту стали численні технічні винаходи, якими було особливо багате XVIII століття. У 1733 році ткач і механік Джон Кей винайшов так називаний летучий (літаковий) човник для ткацького верстата, що приводився в рух не руками, а за допомогою спеціальних важелів, і збільшував ефективність виробництва вдвічі. І хоча його масове впровадження почалося лише в другій половині XVIII століття, це нововведення змусило докорінно перетворити і прядильне виробництво, оскільки воно помітно відставало від потреб ткацьких підприємств.

У 1765 році ткач Джеймс Харгривс із Ланкашира створив механічну прядку, назвавши її ім'ям своєї дочки — “Дженні”. Спочатку такі прядки виготовлялися з дерева і призначалися для ремісників, оскільки приводилися в рух ручним способом, але зате випрядали одночасно 16—18 тонких ниток. Через кілька років прядка була удосконалена й одержала широке поширення: у 1780-х роках в англійській промисловості вже працювало більш 29 тис. таких механічних прядок.

У 1767 році з'явилася “ватерна” (водяна) прядильна машина, що приводилася в рух за допомогою води. Її винайшов тесля і механік Томас Хайс. У 1769 році цей винахід був використаний підприємцем Ричардом Аркрайтом, що одержав на неї патент і впровадив нову машину у виробництво на прядильних фабриках. Але ватермашина давала занадто товсту нитку, і в 1779 році механік-самоучка Семуель Кромптон створив більш вдосконалену мюль-машину, що за допомогою механічної сили надавала руху до 400 веретенам і давала більш тонку і міцну нитку. Це привело до того, що англійська пряжа стала конкурувати з індійською.

Але слідом за цим треба було нове технічне переоснащення ткацького виробництва, оскільки воно уже відставало від прядіння. У 1785 році сільським священиком Едмундом Картрайтом був винайдений перший зразок механічного ткацького верстата, що заміняв працю 40 ткачів. Правда, цей верстат був остаточно удосконалений і набув масового застосування вже в XIX столітті. Широке використання цих і інших механізмів і технічних пристосувань привело до того, що з 1780 по 1820 рік випуск продукції бавовняної промисловості виріс більш ніж у 16 разів.

Як можна помітити, упровадження технічних винаходів здійснювалося, насамперед, у легкій промисловості, оскільки ця галузь господарства не вимагала таких величезних капіталовкладень, як важка промисловість, до того ж вкладені в неї капітали оберталися набагато швидше, приносячи відчутний прибуток. Це приводило до активного залучення інвестицій у даний сектор економіки.

У 1760—1780-х роках машинами були оснащені сукняне і паперове виробництво, поліграфія й інші галузі. Але ставало усе більш очевидним, що енергія води (водяника колеса) уже недостатня для фабричної промисловості і що потрібні більш могутні двигуни, до того ж незалежні від сили падаючої води. Це привело до винаходу шотландцем Джеймсом Уаттом у 1782—1784 роках парової машини “подвійної дії”. Це означало, що машина робила корисну роботу при русі поршнів в обох напрямках. Дж. Уатт створив універсальний двигун для будь-якої галузі промисловості, і в цьому його величезна заслуга. Парова машина Дж. Уатта була швидко оцінена фабрикантами й одержала поширення в промисловості: до 1800 року в Англії нараховувалося 320 парових машин, а до 1826 року їх було вже 26 тис. із середньою потужністю в 25 кінських сил. І якщо винахід прядки “Дженні" і впровадження її у виробництво прийнято вважати початком промислового перевороту, то винахід і впровадження парової машини Дж. Уатта — початком переходу від мануфактури до фабрики.

Однак окремі технічні нововведення не могли радикальним образом змінити всю промисловість. Потрібний був масовий перехід до фабричної форми виробництва, що відбувався протягом декількох десятиліть. Усе почалося з бавовняної галузі: у 1769 році Р. Аркрайт побудував цілу фабрику, оснащену прядильними машинами, через 10 років в Англії було вже 20 таких фабрик, а ще через 10 років — 150. Саме прядильні фабрики були основними споживачами парових машин Уатта. Але оскільки ткацьке виробництво відставало від прядильного, будівництво повноцінних ткацьких фабрик, оснащених механічними верстатами Картрайта, стало можливим лише в 1820—1830-х роках.

Застосування машин привело до підвищення попиту на метал для їхнього виготовлення. Але ріст потужностей металургії стримувався недоліком деревного вугілля, на якому працювали плавильні печі. В Англії вже в XVII столітті були знищені величезні лісові масиви не тільки для металургії, але і кораблебудування. Імпортувати ж ліс було дуже дорого. У зв'язку з цим Англія була змушена ввозити метал через границю, в основному з Росії. У середині XVIII століття до 60% потреб у металі приходилося покривати за рахунок імпорту. Приміром, у 1788 році з Росії було вивезено 28 тис. тонн заліза, у той час як сама Англія виплавив лише 60 тис. т. Велика кількість заліза надходила зі Швеції.

Така практика була визнана неефективною, і це змушувало шукати нові види палива. Завдяки відкриттям сімейства англійських промисловців, батька і сина Дербі, у 1780-х роках виробництво чорних металів було переведено в основному на кам'яне вугілля (кокс), що привело до підвищення продуктивності праці в металургії більш ніж у 15 разів. У результаті виробництво чавуна в Англії збільшилося з 80 тис. т у 1790 році до 250 тис. т у 1825 році. Це дозволило Англії перетворитися в найбільшого експортера металургійної продукції.

Застосування коксу, у свою чергу, привело до розвитку видобутку вугілля, що також було принципово новим технологічним кроком в індустрії: вугілля стало використовуватися не тільки в металургії, але і як джерело енергії для парових машин. Це сприяло швидкому підйому вугільних регіонів у Шотландії, Південному Уельсу, Йоркширу, Ланкаширу.

Збільшення видобутку вугілля стримувалося недостатнім розвитком транспортної системи, основу якого складали ґрунтові дороги. Але перевезення важких вантажів гужовим транспортом було дуже дорогим.

У 1790-х роках Англію охопила лихоманка будівництва каналів, насамперед між вуглевидобувними районами і центрами чорної металургії. У результаті до кінця XVIII століття Англія була буквально покрита мережею водяних шляхів, багато міст у центрі країни одержали вихід до моря. По каналах перевозили вугілля, сіль, метали, залізну руду, пшеницю, гончарні вироби й іншу продукцію. Завдяки створенню Великого сполучного каналу вартість перевезень на англійському транспорті знизилася майже в чотири рази, що привело до скорочення загальних витрат виробництва в багатьох галузях економіки.

Наприкінці XVIII століття був запропонований спосіб твердого покриття поверхні доріг, що дозволило гужовому транспорту безперешкодно пересуватися в будь-який час року. Але, проте, канали залишалися головним видом транспорту для перевезення важких і громіздких товарів аж до появи залізничної мережі, тобто до середини XIX століття.

Бурхливий економічний ріст на рубежі XVIІІ-ХІХ століть привів до різкого збільшення обсягів вантажоперевезень, з якими вже не міг справитися транспорт, що мався. Єдиним розумним і ефективним виходом стало впровадження парової машини на транспорті, і насамперед на залізниці. Помітимо, що ще в XVII столітті були винайдені рейкові дороги (“трам”, звідси — трамвай) з кінною тягою. У XIX столітті дерев'яні рейки були замінені металевими.

На початку XIX століття рейкові шляхи були доповнені паровозом — самохідною паросиловою установкою на основі стаціонарної парової машини. Винайшов його талановитий механік Джордж Стефенсон (Стивенсон), що почав будувати такі машини з 1814 року. Він створив перші практично придатні моделі паровоза, у тому числі “Ракету” (1829), що розвивала небачену для того часу швидкість — 22 км/годину. У 1825 році з ініціативи Стефенсона була відкрита перша залізниця суспільного користування між Дарлінгтоном і Стоктоном. У 1830 році між Манчестером і Ліверпулем була побудована перша у світі залізниця довжиною більш 50 км, що мала господарське значення.

Паровий транспорт сприяв прискореному руху товарної продукції, здешевленню економічних зв'язків між регіонами країни і заморських територій, усілякому розвитку внутрішнього і зовнішнього ринку. Можна сказати, що будівництво залізниць і розвиток парового водяного транспорту з'явилися самими значними факторами, що викликали докорінний перелом в економіці і створили матеріальну базу ринкової економіки.

Промисловий переворот звичайно зв'язують із принципово новою технікою. Відомо, що перші англійські машини були створені на мануфактурах. Але згодом повинна була виникнути окрема галузь по виробництву верстатів, машин, механізмів не мануфактурним, а машинним способом, тобто машинобудування. Для цього потрібні були зовсім нові металорізальні верстати: токарський, стругальний, фрезерний, токарно-гвинторізний і багато що інше. Усі вони з'явилися в Англії наприкінці ХУШ - початку XIX століття, але лише до середини XIX століття відбулося остаточне становлення могутнього машинобудування.