4. Меркантилізм.

Слово “меркантилізм” виникло у XVIII ст. Його вивели від італійського “мерканте” – купець. Меркантилізмом називають сукупність економічних поглядів та господарську політику європейських держав XIV-XVIII століть.

Ідеологічно меркантилізм групується на принципах:

1). Багатство створюється працею, але виражається в золоті та сріблі;

2). Конкуренція шкідлива, і їй треба запобігати;

3). Державна влада повинна забезпечити монополію вітчизняних комерсантів на внутрішньому та зовнішньому ринках.

На внутрішньому ринку вважалися доцільними наступні заходи:

• закони про учеництво, що регулюють кількість та кваліфікацію ремісничих цехів;

• регулювання цін та заробітної плати;

• регламентація прийомів виробництва та стандартів якості продукції;

• порядок видачі привілеїв та надання монопольного права на виробництво та торгівлю;

• захист внутрішнього ринку від іноземних товарів, які б могли конкурувати з вітчизняними промисловими товарами, або товарами, які імпортуються вітчизняними купцями;

• заходи, які запобігають переміщенню золота та срібла за кордон;

• заходи, які стимулюють приток коштовних металів в країну.

Для ефективної зовнішньої торгівлі створювалися великі монопольні компанії, статут яких забороняв внутрішню конкуренцію.

З боку уряду для реалізації вказаних заходів дуже активно використовувалася політика протекціонізму.

Іноді пропонують розрізняти три фаз меркантилізму: ранню, зрілу і пізню. Хоча границі між ними дуже розпливчасті, а пізній меркантилізм дуже не схожий на “просто” меркантилізм. Майже першим твором, у якому проявилися головні начала ідеології меркантилізму, був трактат Жана Бодена “Шість книг про республіку” (1576 р.), у якому автор досліджував умови добробуту держави. Схвалював енергійне втручання держави у діла промисловості, високі мита на ввіз промислових виробів і низьких на ввіз їжі та сировини. Велику увагу Боден приділяв росту народонаселення країни. У 1581 р. в Англії вийшла робота Уїльяма Стаффорда “Бігле обговорення англійської політики”, у якій він приводить такі міркування:

• Порча монети державою не збагачує країну, а зашкоджує її багатству, тому що більш цінна монета буде вивезена за межі держави;

• Неможливо дозволяти вивіз сировини, бо вона переробляється за кордоном і, коли продукти переробки завозять назад, ми платимо за свою ж сировину, за всі іноземні мита, за всі наші ж ввізні мита;

• “Все що купують в нас іноземці, уходить від нас назавжди. І навпаки, все що ми купуємо друг у друга, залишається вдома”. Тому треба заохочувати і розвивати вітчизняну торгівлю.

Меркантилісти ототожнювали багатство з грошима (золотом і сріблом). Тому апогеєм раннього меркантилізму була теорія грошового балансу, яка з’явилась наприкінці XVI - початку XVII ст. Грошовий баланс – це порівняння ввозу та вивозу золота і срібла. Різницю називали сальдо. Якщо ввіз більше вивозу, то сальдо додатне, а баланс активний. При від’ємному сальдо баланс пасивний. Проти концепції грошового балансу першими виступили представники зрілого меркантилізму Антоніо Серра і Джерард Малейнс. Вони стверджували, що контроль вивозу грошей ставить у скрутне становище торгівлю і тому призводе до протилежного результату, ніж поставлена мета. Серра, Малейнс і їх однодумці вважали, що гроші повинні перетинати кордони вільно. Важливо, щоб спільна сума товарів, що вивозяться (у грошовому вимірі) перевищувала аналогічний показник ввозу. Ця концепція отримала назву системи торгового балансу, яка характеризує зрілу фазу меркантилізму. Більш повну і розвинуту аргументацію на користь системи торгового балансу висловив Томас Мен у роботі “Багатство Англії у зовнішній торгівлі” (1630 р.). Головною думкою цієї роботи було ствердження, що при активному торговому балансі приток грошей у країну буде більше, ніж їх вивіз.

При спільній, здавалось би, меті обох концепцій (збільшити приток грошей до країни) глибинна різниця між ними складається в тому, що принцип грошового балансу на перше місце ставить діяльність уряду, а принцип торгового балансу переносить акцент на приватну ініціативу купців і купецьких компаній. Вони повинні були купувати за кордоном як найдешевше, а продавати дорожче.

В подальшому історичному розвитку економіки (друга частина 18 століття) меркантилізм втратив значення фактора, який стимулює розвиток господарства і був замінений на політику фритредерства (вільної торгівлі).