5.2.2. Аграрні проблеми в працях письменників аграрників.

Марк Порцій Катон (234-149 р. до н.е.) написав трактат “Про землеробство” – це практичне керівництво для господаря середнього маєтку. В той час спеціалізація маєтків тільки почалася, тому Катон був прихильником натурального господарства і наполягав на самозабезпеченні маєтку. Звертає на себе увагу спосіб інтенсифікації праці рабів за допомогою системи “уроків” – стандартних завдань на працю, які змінювалися в залежності від місцевості та особових якостей раба. Крім того трактат Катона свідчить про існування специфічних орендних відносин. Так автор пише про “іздольщиків” – орендаторів, які ведуть господарство і матеріально зацікавлені, отримуючи половину доходу.

Відомим економістом – аграрником був Марк Теренцій Варрон (116-27 р. до н.е.). До нас дійшли три його книги трактату “Про сільське господарство”. Ці три книги представляють відповідно землеробство, тваринництво і присадибне господарство. Обличчя маєтку, на його думку, зумовлює агрикультура і властивості ґрунту. Для Варрона головна цінність – грунт. Ця ідея проходе через весь труд економіста – аграрника. Проблему ефективності рабовласницького господарства він ставить в залежність від ринкової ситуації. Але не дивлячись на запропоновану їм більш глибоку комерційну організацію рабовласницького маєтку, Варрон не зміг до кінця відмовитися від натурально – господарських принципів виробництва. На думку Варрона раб повинен бути ситим, добре спорядженим і мати деяке майно. Він також замислювався над питанням природного відтворення рабів. Автор вказує на можливість з’явлення у рабів родин, діти яких будуть прив’язані до маєтку. Варрон підкреслював необхідність утримання домашніх тварин, “які звичайно даються у власність рабам, щоб їм легше було жити і вони були б більш старанними”. Відстоював принцип “не купувати те, що можуть виробити свої ж раби”.

Юлій Модерат Колумелла – написав 12 книг про сільське господарство. Його третя книга датується 62-65 р. н.е. Головною причиною занепаду господарства вважав рабство, але виходив із факту його існування. Тому розробив цілу систему заходів як із негідних рабів зробити працелюбних: починаючи з маєткової в’язниці до “обміну” жартами. На думку Колумелли спільне обговорення нових робіт, турбота про життя рабів, дозвіл скаржитися на жорстоке звернення сприяє росту продуктивності праці. Розуміючи, що перебудувати рабовласницькі господарства дуже важко, Колумелла пропонує здавати землю в оренду вільним колонам. Тим самим він підкреслив свою ідею про обмежені можливості рабовласницького виробництва.

Сучасником Колумелли був Гай Пліній Старший (23-79 р. н.е.). він не написав агрономічного трактату, але в його енциклопедичній праці “Природна історія” у 37 книгах, приділялась увага і сільському господарству. На відміну від Колумелли, Пліній не мав ніяких ілюзій що до рабства і прямо засуджував рабовласницькі відносини, а також і велике землеволодіння. Він підкреслював, що інтенсифікація господарства збиткова і неможлива в умовах рабовласництва. Виступав за натуралізацію господарства, пропонував рабську працю новими, але найдешевшими знаряддями праці. Однак в нових умовах це привело б до падіння ефективності рабської праці, оскільки зростання витрат виробництва було б неминучим. Тому римський вчений вирішив віддати перевагу колонату – формі виробництва, перехідній від рабовласництва до феодалізму.

Економічні і соціальні проблеми розвитку рабовласницького ладу періоду присмерку Римської республіки знаходять відображення в працях великого політичного діяча, адвоката і оратора Марка Тулія Цицерона (106-43 до н.е.). Піком творчості Цицерона став його останній трактат “Про обов’язки”, який був сполученням політично-правових, філософських і економічних ідей. В ньому автор намагався зобразити досконалого громадянина, якому б були властиві чотири головні доброчесності: пізнання істини, справедливість – добродійність, велич духу і поміркованість. З економічної точки зору інтерес представляє двоєдина доброчесність і справедливість – добродійність, так як поняття справедливості було стержневим в концепції держави Цицерона. На його думку завдяки їй досягається згода різних сословій. Цицерон звернув увагу на те, що приватної власності не існує від природи, що вона результат окупації вільних земель в час війни або за допомогою законів. Але ідея справедливості власності заснована на нерівному розподілу останньої, виправдовуючи війни і окупацію земель знаттю. Цицерон вважав, що справедливість необхідна і відносно рабів, радуючи надати ім. статус вільних найманців.

Найбільш видатним представником римського стоїцизму був Луцій Анней Сенека (4 р. до н.е. – 65 р. н.е.). Він радив людині вибрати таку лінію поведінки, яка забезпечить йому “блаженне життя”. Моральна мета особистості, на його думку, вдосконалення розуму. В умовах рабовласницького ладу Сенека відстоював ідею духовної свободи і рівності всіх людей. Згідно його уявленням, поработити можливо тільки тілесну оболонку людини, але ніяк не його душу, розум. Але, критикуючи рабовласництво, Сенека не бачить необхідності у звільнені рабів і не находить йому ніякої альтернативи.