Жанри мистецтва

Багатогранність мистецтва проявляється в його жанровому поділі. Жанр (франц. genre - рід, вид) - історично сформований внутрішній поділ, що притаманний всім видам мистецтва; тип художнього твору в єдності специ вічних властивостей його форми і змісту (Додаток С).

Пейзаж (від фран. Paysage – країна, місцевість) − жанр в образотворчому мистецтві, в якому об’єктом зображення є природа. Пейзажем називають також окремий твір цього жанру. Як самостійний різновид образотворчого мистецтва пейзаж виник у китайському мистецтві,китайському живопису. Пейзаж може бути сільський, міський, індустріальний (Додаток Т).

Головним виражальним засобом пейзажу є колір.

Портрет (фр. portrait, от старофранц. portraire — зображення чогось риска в риску, від лат. persona — особистість) мальоване, скульптурне або фотографічне зображення людини або групи людей. Портрети бувають парні, групові, одна людина; фаз та профіль. За композицією портрети виконуються як погруддя, по пояс, на повний зріст.

Автопортрет – портрет художника, створений ним самим (за допомогою дзеркала або системи дзеркал). В автопортреті художник виражає власну самосвідомість, оцінку власної особистості і творчих принципів.

Натюрморт (фр. Nature morte — дослівно — мертва природа) — різновид живопису, що зображає застиглі, нерухомі (morte) предмети — букети квітів, композиції овочів, фруктів, посуду, килимів, меблів тощо.

2. Основи образотворчої грамоти.

Композиція (від лат. compositio — створення, зібрання, розташуванням) є формою художнього вираження автором свого задуму. Композиція — це творча організація картини, скульптури тощо; це процес створення гармонійного твору.

Існують основні закони композиції, виконання яких дозволяє досягнути гармонійності і повноти виявлення задуму.

Закон цілісності: єдність цілого і частин, у завершеній композиції нічого не можна змінити без руйнування цілого. Колір, лінії форми, світлотінь, всі деталі повинні бути врівноваженими та єдиними, нічого не можна ні додати, ні вилучити.

Закон пропорційності і ритму: усі частини і деталі повинні бути пропорційними, ритмічними та гармонійними.

Закон підлеглості всіх засобів задуму: всі художні засоби використовуються цілеспрямовано, підкорені єдиній цілі розкриття задуму.

Закон новини: кожний художній твір має розповісти щось нове.

Крім цього кожний художній твір має свій сюжетно-композиційний центр. В кожному творі ми сприймаємо симетрію чи асиметрію його частин, динаміку (рух) або статику (покій).

Розрізняють три основних види композиції:

• фронтальну (площинну),

• об’ємну

• глибинно-просторову.

Такий поділ певною мірою умовний, так як на практиці ми маємо справу з поєднанням різних видів композиції. Наприклад, фронтальна (площинна) й об’ємна композиції входять до складу просторової; об’ємна композиція часто складається із замкнутих фронтальних поверхонь і в той же час є невіддільною частиною просторового середовища.

Характерною ознакою фронтальної (площинної) композиції є розподіл в одній площині елементів форми в двох напрямах по відношенню до глядача: вертикальному і горизонтальному, наприклад, фасади будівель, рекламні стенди, тканини, килими тощо д. п.

Об’ємна композиція являє собою форму, що має відносно замкнуту поверхню і сприймається з усіх сторін (тривимірно). Виразність і ясність сприйняття об’ємних композицій залежать від взаємозв’язку і розташування їхніх елементів, виду, що утворює форму поверхні, від точки спостереження. Виразність об’ємної форми залежить також від висоти горизонту. В процесі сприйняття об’ємної форми при низькому горизонті виникає враження її монументальності. З наближенням глядача до предмету збільшується перспективне скорочення його граней. Прикладом можуть служити декоративні вази, кашпо, різного роду сувеніри і т. п. Об’ємна композиція завжди взаємодіє з навколишнім середовищем. Середовище може збільшувати або зменшувати виразність однієї і тієї ж композиції.

Глибинно-просторова композиція складається з матеріальних елементів, об’ємів, поверхонь і простору, а також інтервалів між ними. Вона розрахована на сприйняття під час руху глядача в глибину простору. Глибинно-просторова композиція використовується, наприклад, у зображенні парків, вулиць, площ, мікрорайонів тощо.

На уроках художньої праці особливу увагу необхідно звернути на вивчення властивостей композиції:

1. Гармонійна цілісність і супідрядність елементів композиції. Поняття гармонійної цілісності містить у собі багато аспектів. Насамперед це сама форма предмета, яка діє на людину як система взаємозв’язаних елементів. Адже розглядаючи будь-яку річ, ми спочатку сприймаємо її в цілому, а потім - частинами, порівнюючи і співставляючи їх між собою.

Якщо, проектуючи паркову декоративну вазу, художник не зумів знайти вдалу форму і пропорції її частин (опори, тулуба, завершення і т.п.), то твору мистецтва не буде.

Гармонійна цілісність - стосується і кольорових відношень особливо в тих роботах, де кольору належить провідна роль, наприклад, в вітражах, мозаїчних панно тощо.

Без акценту на головному, яке підпорядковує собі другорядне, об’єкт оформлення „розвалиться” на окремі складові частини. Принцип головного і другорядного можна прослідкувати в усіх видах мистецтва.

2. Композиційна рівновага. Якщо елементи композиції візуально збалансовані між собою, то ми можемо говорити про композиційну рівновагу.

3. Симетрія і асиметрія. Симетрія урівноважує площину і об’єм. Вона надзвичайно поширена в природі. Симетрія візуально проявляє свої організаційні якості майже в усіх сферах людської діяльності, включаючи архітектуру, прикладне та промислове мистецтво.

4. Динамічність (рухливість) і статичність (не рухливий). Композиції мають свої закономірності. Перш ніж приступити до виконання якої-небудь роботи необхідно досить чітко собі уявити, що буде переважати в оформленні - динамічність чи статичність. Не можна допускати протиріччя між дими організуючими основами. Головна помилка тут, як правило, буває в смисловій невідповідності головного і другорядного. Якщо згідно задуму в композиції переважає динамічна основа (елементи), статичні елементи повинні підкреслювати головну ідею твору.

5. Єдність стилю. Стилем прийнято називати історично сформовану єдність образної системи, способів та прийомів художнього вираження, зумовлених єдністю ідейного змісту, які властиві для мистецтва певної епохи або напрямку. Ця якість характерна для виробів високого естетичного рівня, які мають своє-обличчя, свій почерк. Розглядаючи петриківський розпис або закарпатську дерев’яну писанку, можна визначити, де виготовлені ці красиві вироби.

6. Наявність композиційного центру. Композиційний центр - це та частина композиції, якій підпорядковуються всі інші її деталі. Цього можна досягнути за допомогою кольору, форми, динаміки.

2. Перспектива — зображення простору і предметів на площині таким чином, щоб створити уявність глибини і об’єму. Цей термін походить від латинського — правильно, гарно бачити. Особливість будови вашого органу зору така, що предмети при віддаленні зменшуються (кришталик ока є зменшувальною лінзою).

Основні закономірності лінійної перспективи: предмети з віддаленням зменшуються і на лінії обрію перетворюються на крапку; паралельні лінії, що віддаляються в глибину, здається, наближеними.

Вибір точки зору, рівня обрію визначається композицією картини, творчою задачею автора.

Існує два види побудови перспективи — фронтальна і кутова.

При фронтальній перспективі паралельні лінії, що віддаляються в глибину, спрямовані в точку сходу, що лежить на обрії проти ока глядача. Така точка — головна точка сходу. Лінії, що паралельні площині картини, залишаються паралельними (вертикальні лінії дверей, горизонтальні лінії карнизів, шпали рельсів).

Відмінною особливістю кутової перспективи є наявність двох точок сходу. У контексті кутової перспективи залишаються паралельними тільки вертикальні лінії. Слід усвідомити той факт, що висота вертикальних ребер буде різною. Найдовшою вертикальної лінією є лінія, розташована найближче до глядача.

Ми маємо дві точки сходу справа та зліва від головної. Коло в перспективі має форму еліпса.

3. Кольорознавство. Колір є найспецифічнішою виражальною можливістю. Його експресія, особливість викликати різноманітні відчуття, асоціації, посилює емоційність відображення, зумовлюючи відображально-виражальний і декоративні можливості. В творах живопису колір створює цілісну систему (колорит).

Найчастіше, використовуються взаємопов’язані кольори та їх відтінки (кольорова гама), хоча існує також живопис із відтінками одного кольору (монохромний живопис).

Кольорова композиція забезпечує колористичну єдність твору, впливаючи на його сприймання глядачем.

Якщо пропустити промінь сонця через скляну призму, він розкладеться на 7 кольорів: червоний, помаранчевий (оранжевий), жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий і утворить так званий колірний спектр (7 кольорів веселки).

Три кольори: червоний, жовтий, синій – вважаються основними. Шляхом їх змішування можна отримати додаткові кольори:

• Синій з жовтим дає зелений;

• Жовтий з червоним – помаранчевий;

• Червоний з синім – фіолетовий.

Усі кольори поділяються на ахроматичні (білий, чорний та відтінки чорного − сірий) та хроматичні (інші спектри кольорів з їх відтінками) (Додаток Т).

Хроматичні кольори умовно поділяються на холодні та теплі:

Теплі — це жовті, оранжеві й червоні. Це фарби осіннього листя, надвечірнього неба, спілих яблук; колір вогню і сонця сприймається як мажорне звучання. Світлі й яскраві кольори діють радісно, на відміну від темних і тьмяних.

Холодні — це сині, блакитні й фіолетові. Це фарби неба, надвечір’я, тіні на снігу. Вони створюють враження спокою, легкості та простору.

Є кольори, які можуть бути водночас і холодними, і теплими. Це, наприклад, зелений. Все залежить від того, яку фарбу до зеленої додати — жовту чи синю.

Основні властивості кольору: колірного тону, насиченості та світлота.

Колірний тон – це основна характеристика кольору. Це визначення відтінку кольору (червоний, синій, фіолетовий).

Насиченість – це інтенсивність визначення тону, це ступінь чистоти кольору (насичені кольори – червоний, синій, жовтий; мало насичені кольори – рожевий, блакитний та ін..).

Світлота кольору ступінь відмінності одного кольору від іншого (в ідеалі від білого та чорного). Кожен колір може біти світлішим чи темнішим від будь-якого іншого

Для ахроматичних кольорів характерна тільки одна з властивостей – світлота (так як сірій колір може бути темнішим та світлішим).

Для хроматичних кольорів властиві всі три ознаки

Діти більше реагують на яскраві, насичені кольори, гірше сприймають мало насичені і майже не сприймають виразність білого кольору.

Неабияку роль у створенні правдивого та емоційно-сильного кольорового строю відіграє закономірне переміщення холодних і теплих відтінків. Протиставлення цих відтінків у тіні та на світлі є однією з основних властивостей живописного зображення.

Емоційне сприйняття кольору залежить від суб’єктивних і об’єктивних причин, індивідуального смаку, настрою й народних традицій.

Відчуття кольору є важливою формою естетичного відчуття взагалі.

Все кольорове багатство, весь різноманітний розклад кольору повинен входити у загальний локальний колір, організовуватись в єдиний суцільний кольоровий силует. У свою чергу кольори повинні поєднуватись між собою у гармонійну єдність у співвідношенні із загальним кольоровим рядом (кольоровим тоном).

Учні молодшого шкільного віку не вивчають спеціальні питання кольорознавства, але вчаться використовувати колір як найважливіший засіб, що дозволяє підсилювати виразність виробів.