Міжнародна інформація 1-4 запитання

1. У чому полягає сутність принципу інформаційного суверенітету держави і до яких неоднозначних наслідків у міжнародних відносинах він призводить.

Однією з вирішальних у розумінні походження і сутності держави є категорія „національно-державний суверенітет”. У сфері міжнародних інформаційних відносин – це інформаційний суверенітет. Він має два основних аспекти – внутрішній і зовнішній:

мова йде, з одного боку, про свободу держави обирати свій шлях інформаційного розвитку,

а з іншого боку – про невтручання держав у внутрішні справи один одного, про їхню інформаційну рівність і незалежність.

Однак принцип інформаційного суверенітету національних держав призводить до неоднозначних наслідків у міжнародних відносинах, а саме:

По-перше, кожна держава змушена так чи інакше поєднувати у своїй зовнішній політиці досить суперечливі функції:

держава може прагнути до національної експансії, що включає збільшення інформаційного впливу та інформаційних ресурсів;

держава може бути стурбована захистом (збереженням) свого інформаційного простору і свого національного інтересу в інформаційній сфері;

держава може відмовлятися від тих або інших безпосередніх вигод на користь зміцнення взаєморозуміння.

По-друге, кожна держава прагне до забезпечення власної інформаційної безпеки, однак це прагнення, в умовах „плюралізму суверенітетів”, породжує одну із найскладніших проблем міжнародних інформаційних відносин, яка полягає у тому, що збільшення інформаційної безпеки однієї з держав може розглядатися як небезпека для іншої і викликати з її боку відповідні реакції.

По-третє, формально-юридична рівність держав з погляду міжнародного права не може скасувати тієї обставини, що вони різняться за своїм науково-технічним та інформаційним потенціалом.

Ці розходження мають вираження у нерівності держав з погляду їх національної інформаційної могутності. Наслідком такої нерівності є міжнародна інформаційна стратифікація, з характерною для неї фактичною ієрархією.

2. Розкрийте поняття „державна інформаційна політика” та основні системоутворюючі чинники її реалізації.

Під державною інформаційною політикою розуміється регулююча діяльність державних органів, спрямована на розвиток інформаційної сфери суспільства, яка охоплює не тільки телекомунікації, інформаційні системи чи засоби масової інформації, але і всю сукупність виробництв і відносин, пов'язаних із створенням, зберіганням, обробкою, демонстрацією, передачею інформації у всіх її видах - ділової, розважальної, науково-освітньої, новинної.

Інф. Політика включати наступні компонент:

• нормативно-правовий; • організаційно-технологічний; • техніко-економічний; • соціально-освітній;

Нормативно-правовий формування і розвиток інформаційного законодавства як єдиної системи взаємопов'язаних нормативних правових актів національного і регіонального рівнів є основним системоутворюючим і інтегруючим фактором державної інформаційної політики.

Організаційно-технологічний. Включає: інформаційні ресурси держави, інфраструктуру держави.

Інформаційні ресурси держави створюються як системою органів влади і державними інститутами, так і інституційними структурами громадянського суспільства та окремими громадянами. Національні інформаційні ресурси прийнято поділяти на державні, формовані безпосередньо державою владою та недержавні, що формуються іншими суб'єктами. Кількість, якість і доступність інформаційних ресурсів уже сьогодні багато в чому визначають рівень розвитку країни, її статус у світовому співтоваристві. Інформаційно-комунікаційна структура держави – комплекс організаційних і технологічних засобів пошуку, зберігання, розповсюдження і використання інформаційної продукції і послуг у всіх сферах життєдіяльності суспільства і держави, що включає територіально-розподілені депозитарії інформаційних ресурсів, державні та корпоративні комп'ютерні мережі, телекомунікаційні мережі і системи спеціального призначення і загального користування, лінії зв'язку, мережі та канали передачі даних, засоби комутації та управління інформаційними потоками, організаційні структури управління і контролю. Техніко-економічний компонент - система техніко-економічних факторів держ.інформаційної політики з ціллю забезпечити цілісність інформаційного простору та захистити національні права та інтереси в інформаційній сфері. В цю систему входять наукові заклади, академії наук, ВНЗ відповідного профіля, наукові дослідні інститути, організації що займаються фундаментальними і прикладними дослідженнями в інформаційній сфері, проектуванням, розробкою та виробництвом технологій, систем, програмного забезпечення, технічних засобів інформатизації, обчислювальної та телекомунікаційної техніки і засобів зв'язку, впровадженням, експлуатацією та науково-технічним супроводом таких систем і техніки.

соціально-освітній В державі має бути достатня кількість професійно підготовлених фахівців для роботи в інформаційних сферах влади і громадянського суспільства, здатних забезпечувати освоєння, впровадження та ефективну експлуатацію сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, мереж, систем і технічних пристроїв, а всі громадяни повинні бути достатньо підготовлені для того, щоб стати їх масовими індивідуальними користувачами як у своїй професійній діяльності, так і в домашньому споживанні.