8. Сутність політичної влади, її специфічні ознаки.

Політична влада може бути визначена як здатність учасника політичних відносин – суб`єкта (окремої особи, групи,людей,організацій, партій) нав`язувати свою волю об`єкту( суспільству в цілому чи окремим його членам), розпоряджатися й керувати їх діями, використовуючи насильницькі чи не насильницькі засоби та методи.

Інакше – це здатність суспільних груп чи індивідів, які їх представляють, впроваджувати в суспільне життя рішення, що виражають їхню волю. Політична влада є засобом підпорядкування волі окремих осіб та їх об`єднань керівній у конкретному суспільстві і в конкретний час волі. Державна (політична) влада відрізняється досконалістю внутрішньої організації та ступінню підпорядкування собі керованих. Держава виконує свої політичні функції тому, що вона єдине і головне джерело політичної влади.

Специфічною особливістю державної влади є те, що вона здійснюється єдиною системою спеціальних центральних чи вищих та субординованих їм місцевих органів.

Специфічні ознаки державної влади:

Структурне розмежування суспільних груп на тих, хто здійснює владу і тих, стосовно кого влада здійснюється.

Здійснення організованого і регламентованого примусу.

Використання адміністративного апарату.

Поширення влади на певну, визначену кордонами територію, у межах яких влада набуває ознак суверенності.

9.

Одне з найважливіших завдань держави – розв`язання суперечностей між необхідністю порядку і розмаїттям інтересів у суспільстві, реалізація яких завжди супроводжується соціальними конфліктами.

Державна влада покликана внести порядок й організованість у соціально – політичний процес. Звідси – тісний зв`язок державної влади із силовим примусом.

Держава, навіть сама демократична, характеризується як механізм примусу. Хоча влада в жодному випадку не може зводитися до сили, тим більше фізичної сили чи насилля, а сутність держави цілком ототожнюється з відносинами панування – підкорення, влада, яка не спирається на силу, не здатна досягти реалізації свої рішень, зокрема, силою чи під загрозою її застосування і може виявлятися лише побажанням чи фікцією. У цьому сенсі влада являє собою політичну форму вираження сили. Держава, влада і примус не мислимі один без одного, адже держава не у стані забезпечити виконання своєї головної функції з реалізації волі своїх громадян одним лише умовлянням чи покаранням на їх свідомість і добру волю. Сила чи загроза її застосування у ряді випадків є єдиним засобом, який може стримати людей від будь – яких посягань на життя, свободу і власність інших членів суспільства. Тому обов`язковими атрибутами державної влади є силові структури, які покликані гарантувати встановлений державою порядок і безпеку її громадян.

ВИСЛОВЛЮВАЛИСЯ ПРО ПРИМУС:

Томас Гоббс, Макс Вебер, Поль Рікер.

Питання 10 Засоби контролю й обмеження державної влади

Наявність у держави апарату примусу і можливість зловживань у його використанні зумовлює потребу у виробленні засобів контролю й обмеження державної влади. Згідно ліберальної концепції народного суверенітету первинним суб’єктом і носієм суверенної влади, джерелом повноважень усіх державних органів є народ, який сам бере участь у формуванні та здійсненні держаної влади. Важливою складовою концепції народного суверенітету є ідея про установчу владу народу. Народ – першоджерело влади, відповідно його воля, виражена в певних правових формах (конституції тощо), є справжнім і єдиним базисом держави. Установча влада передує вторинним, встановленим конституцією владам - законодавчій, виконавчій і судовій. У даному конспекті держава забезпечує реалізацію примусової сили норм права. Держава – лише інструмент, за допомогою якого право набуває реального характеру. Отже така ознака державної влади як суверенність означає, що держава є верховною, але не всесильною. Державна влада - це така публічна політична влада, яка введена у правові рамки, хоча б мінімально обмежена свободою громадян. Принцип верховенства закону ключовий компонент концепції правової держави означає, що форми,засоби, умови використання державою сили чи погрози її застосування повинні бути строго визначені і регламентовані правом( законом). Таким чином, у сучасній правовій державі сила і примус реалізуються через право і закон. Із цієї точки зору суть державної влади і полягає у тому, що вона введена у правові рамки.

Питання 11 Легітимність та легальність політичної влади

У самому загальному смислі легітимність влади – це позитивна оцінка об’єктом влади її суб’єкта. Легітимність передбачає визнання народом за владою як права приймати обов’язкові рішення, так і правомірність їхнього характеру. Це морально - психологічне сприйняття влади громадянами, визнання її права здійснювати управління суспільством, згада їй підпорядковуватись. Легітимність влади, таким чином, виражає рівень задоволеності чи незадоволеності громадян функціонуванням політичних структур. Влада є легітимною, якщо її дії узгоджуються з уявленнями громадян про зміст таких цінностей як справедливість, законність, доцільність. Виділяють три аспекти легітимності влади: ідеологічний, структурний і персональний. Ідеологічний рівень ґрунтується на відповідності влади певній ідеології. Структурний аспект характеризує структурну ефективність політичної системи. Персональна легітимність – це схвалення конкретної владарюючої особи. Нелегітимна влада визначається узурпаторською. У вузькому змісті слова узурпація – насильницьке, незаконне захоплення влади якою-небудь особою чи групою осіб, а також привласнення собі чужих владних повноважень. Одним із важливих аспектів легітимності влади є її легальність, тобто нормативність, що зокрема виражається у її здатності втілюватись у нормах права, обмежуватись законом, функціонувати в рамках законності. Хоча легальність влади звичайно є складовою її легітимності, легальна влада не завжди є владою легітимною. Нелегальна влада - це не обов’язкова влада, яка грубо і відверто порушує права людини, нелегітимною є влада яка хоча і функціонує у рамках правових приписів, здійснює політику, яка у своїй суті ігнорує реальні суспільні потреби.

Питання 12 Типологія легітимної влади Макса Вебера

Він диференціював три головних типи легітимності влади у залежності від мотивів підкорення: 1) традиційна легітимність набувається завдяки звичаям і традиціям, вірі в доцільність існуючої моделі організації і здійснення державної влади, оскільки вона є невизначено давньою; 2) харизматична легітимність ґрунтується на вірі у виключні, унікальні якості одноосібного суб’єкта влади – правителя його харизму; 3) раціонально – правова легітимність ґрунтується на раціонально осмисленому інтересі, що спонукає людей підпорядковуватись владі, організованій на основі демократичних норм і процедур, які знаходять закріплення у нормах права. Це структурно-інституційна легітимність, яка полягає не в довірі демократичним і раціональним правовим принципам політичного устрою держави, які жорстко детермінують діяльність усіх органів державної влади та їх посадових осіб.