55. Ядерне роззброєння України в 1991 – 1994 рр. І світова спільнота.

Укр в скл СРСР відігравала значну роль у створенні його ракетно-ядерного щита. Перед новою Укр,яка дістала в спадщину третій у світі(після США i Росiї)ядерний арсенал, постало питання про долю цього арсеналу. Складність тут полягала, зокрема, в тому, що це було, мабуть, одне з перших самостійних рішень українського керівництва, не продиктоване, як раніше союзною владою, i воно, до того ж, суперечило, як відразу стало зрозуміло, позиції владних структур Росiї-правонаступницi СРСР

Згідно з Декларацією про державний суверенітет (1990 р.)Укр добровільно в односторонньому порядку оголосила себе без'ядерною державою. Укр уже в 1991 році стала широко декларувати своє рішення про повне i якнайшвидше ядерне роззброєння..

Прийняття статусу без'ядерної держави для Укр було непростим рішенням як у психологічному, фінансовому і соц плані, так і з погляду забезпечення нац безпеки. Однак Укр пішла на цей крок, усвідомлюючи, що розповсюдження ядерної зброї є одним із найнебезпечніших джерел ризику як для миру та стабільності на континенті, так і для самого існування укр народу. До бер1992 р. з Укр в Росію було вивезено 57 % тактичної ядерної зброї. Одночасно укр сторона домагалася міжн гарантій,що ракети, вивезені з республіки, дійсно будуть знищені і при цьому будуть присутні українські спостерігачі. Росія була змушена погодитись на ці пропозиції: 16 кв 1992 була підписана російсько-українська угода, за якою укр військові експерти одержали можливість здійснювати контроль за знищенням тактичних ракет. До 6тр1992 р. тактична ядерна зброя була вивезена з Укр. до Росії. Але вперте небажання керівництва Рос Фед відшкодувати нашій державі втрати за вивезений із ракетами уран та плутоній стало однією з причин, що гальмувало ядерне роззброєння Укр. Окрім того, знищення міжконтинентальних балістичних ракет вимагало величезних матеріальних коштів, яких Укр не мала.

30 вер1992 р. на Генеральній сесії ООН у Нью-Йорку міністр закордонних справ Укр А. Зленко заявив, що наша держава знищить свою ядерну зброю за умови надання їй іншими державами гарантії безпеки і фінанс допомоги. Про це ж заявила 18 лист 1992 р. і ВерхРада. Така позиція Укр. викликала негативну реакцію і Росії і США. З одного боку Росiя прагнула щоб ядерне угруповання на укр території залишалося під її контролем i по суті, становило єдину, керовану з Москви систему. Такий підхід давав Росiї величезні переваги.

Російське керівництво вбачало для себе небезпеку в тактичному ядерному озброєнні, яке знаходилося в Укр i яке було мобільним i мало дальність дії в кілька сотень кілометрів, а також у важких бомбардувальниках з ядерними КР i бомбами. Вже на початку січня 1991 року в Укр прибула група високих цивільних i військових російських спеціалістів, які доводили доцільність i навіть вимагали безкоштовної передачі Росії всіх ядерних засобів. Аргумент на користь цього висувався один - військово-технічний: укр сторона не здатна експлуатувати i забезпечити застосування ядерної зброї. Підтекстом цієї аргументації була політична мета: зберегти Україну в полі свого впливу i залежності, i не дати США втрутитися в процес повного ядерного роззброєння Укр.

З другого боку США побоювалися передусім українських МБР, частина з яких була націлена на об'єкти в Америцi. Уже до кінця грудня 1991 року, з а ініціативою США, в Укр проводиться серія тристоронніх зустрічей Укр-Росiя-США, на яких обговорюються варіанти ядерного роззброєння Укр. США зобов'язувалися оплатити весь цей процес, а також надати певну компенсацію Росiї.

У США справді з великим побоюванням ставилися до політичних кроків нестабільної i непередбачуваної Укр. Рішення про ядерне роззброєння дозрівало у суперечках i дискусіях. З одного боку, як уже зазначалося, Укр залишалась у технічній залежності від Росiї в питанні застосування стратегічної ядерної зброї (СЯЗ). Разом з тим, орієнтація на Захід не давала їй змоги ввійти в військово-політичний союз з Росією, а лише за таких умов можна було б вирішити питання застосування стратегічної ядерної зброї з території Укр.

Ця політична суперечність не впливала б на застосування тактичної ядерної зброї оскільки Україна могла самостійно її застосувати, але такої зброї вже не було: Укр її позбулась.

Вирішити проблему ядерного роззброєння Укр за таких умов означало розв'язати об'єктивну суперечність між можливістю застосувати МБР i відсутністю політичних умов для цього. Укр приймає правильне рішення - позбутися СЯЗ i тим самим розв'язує існуючу політичну суперечність.

Однак існувала й інша причина, що впливала на процес ядерного роззброєння в Укр. Це - технічний стан МБР i закінчення строків перебування ракет на бойовому чергуванні, а також неможливість їх експлуатації, проведення регламентних робіт без спеціалістів із Росiї.

Було пройдене основні юридично-правовi етапи, що полягали в ратифікації Договору СНО-1 (лис1993) у приєднанні до ДНЯЗ (лют1994) i пiдписаннi тристоронньої Заяви Президентами Укр Рос i США (січ 1994).

Прийняттям останнього документа три сторони, по суті, домовлялися про порядок ліквідації ядерного угруповання в Укр (з урахуванням вимог СНО-1 i ДНЯЗ) i визначалися, хто за що відповідає в цьому процесі i що за це одержить:

Укр вивозить всі ядерні боєприпаси від СЯЗ в Росiю для знищення. За це вона одержує від Росiї пальне для АЕС, що забезпечує безперервну їх роботу. Україна за матеріальної i технологічної допомоги США приступає до ліквідації МБР та їх шахтно-пускових установок (ШПУ);Росiя за прийняття i ліквідацію ядерних зарядів з України та виготовлення ТВЕЛiв одержує компенсацію від США в розмірі 100 мільйонів доларів; США дістають військово-політичний результат, до якого прагнули, - ліквідується третє за величиною в світі ядерне українське угруповання без особливих затрат для Америки

Лише після довгих і виснажливих переговорів 14 січ1994 р. у Москві була підписана спільна заява США, Росії та Укр, згідно з якою наша держ мала отримати відшкодування за вартість урану, який містився у ядерних зарядах, розміщених в Укр.

1 чер1996 р. завершився процес вивезення з території Укр всього ядерного озброєння. Укр держава стала неядерною країною. Без розв’язання цієї проблеми було неможливо здобути підтримку міжнародним співтовариством українського державного процесу.

У січні 1999 року на Павлоградському механічному заводі завершилась ліквідація першої міжконтинентальної балістичної ракети (МБР) СС-24, що засвідчило початок останнього етапу в ліквідації ядерної спадщини України.