4.(Інший варіант)

Виокремлюють три крупних періоди в історії формування і розвитку політології . Перший період - передістрорія від Античності до Нового часу . Він представлений Аристотелем, Платоном, Цицероном, Полібієм, Аквінатом та іншими мислителями Древності і Середньовіччя. Значення даного періоду полягає у накопичення і переданні від покоління до покоління політичних знань. Другий період- з початку Нового часу приблизно до середини ХІХ ст. - характеризується формуванням найважливіших уявлень про світ політики, про політику, політичну діяльність, державну владу, політичні інститути в сучасному їх розумінні та відповідно елементів їх наукового аналізу. Вагому роль у секуляризації політичних знань відіграли такі роботи як "Владар" Пікколо Макіавеллі, "Захисник миру" Марсплія Падуанського, "Республіка" Жана Бодена, "Левіафан" Томаса Гоббса. Особливе значення мали такі роботи як "Про свободу слова" Джона Мільтона, "Два трактати про врядування" Джона Локка, "Про дух законів" Шарля-Луї Монтеск'є, "Про суспільний договір" Жана-Жака Руссо, у яких на перший план була поставлена проблема політики як особливої сфери життєдіяльності людей. Починаючи із середини ХVIII ст. і до кінця ХІХ ст. політологія поступово виокремилася з комплексу гуманітарних і соціальних наук. У третій період, що охоплює 80-ті - 90-ті рр. ХІХ ст. і перші десятиріччя ХХ ст. політологія остаточно сформувалася в якості особливої дисципліни із власним предметом дослідження, методологією, методами. Схоже до того, як соціологія формувалася і розвивалася в руслі основних тенденцій і закономірностей становлення та розвитку громадянського суспільства, політологія й політична філософія набули статусу самостійних дисциплін у результаті виокремлення політичної сфери із цілісної суспільної системи, виокремлення світу політики від економічної, соціальної і культурної підсистеми, що за часом співпало з Новим періодом з історії Заходу.

5. Основним об'єктом дослідження політичної науки є інститут держави, влада та владні відносини. Вони складають основоположні категорії політичної науки і дають ключ до розуміння сутності політичних процесів і призначення всіх політичних інститутів. Тільки розкриваючи питання про природу влади і держави, можна виокремити політичну сферу від усієї суспільної системи та комплексу суспільних відносин.

Явище влади виникає лише у стосунках між людьми та групами людей, суспільними групами, між суспільствами, їх частинами, тобто суб'єктами, наділеними волею, свідомістю, здатністю до діяльності. Влада являє собою суспільні вольові відносини між людьми, що мають об'єктивну зумовленість: влада є умовою і способом організації життєдіяльності будь-якого людського колективу.

Суб'єкти влади втілюють активне начало і поділяються на : первинні(індивіди), вторинні ( політичні організації), вищого рівня ( народ, класи , державні структури) , максимально високого рівня (міжнародні організації на зразок ООН, ЄС) . Такий підхід до розрізнення суб'єктів влади дозволяє виділити її рівні.

Владні відносини набувають реального характеру за умови, якщо суб'єкт володіє певними властивостями, серед яких найважливішими є воля до влади і компетентність . Влада реалізується в формі примусу або панування. Владні відносини ( в умовах демократії) - це відносини керування- підпорядкування (в умовах деспотії панування-підкорення), що передбачає наявність суб'єкта і об'єкта та особливе вольове ставлення суб'єкта до об'єкта . Це ставлення полягає у спонуканні (примушуванні) до дії, яку об'єкт повинен здійснити на вимогу суб'єкта . Вольове спонукання суб'єкта повинно зустрічати готовність об'єкта виконувати його умови. Як учасник владних відносин, об'єкт повинен мати таку властивість як підлеглість. Масштаб підлеглості може бути різним: від абсолютної у формі рабського підкорення з радістю до крайнього опору, спрямованого на знищення пануючого суб'єкта. Макс Вебер сказав про це так: "Панування означає шанс зустріти підкорення наказові".

Таким чином, найзагальніше поняття про владу полягає в тому, що це здатність і можливість здійснювати свою волю, справляти вплив на діяльність і поведінку людей із допомогою певних засобів. Це здатність суб'єкта досягти підкорення об'єкта у відповідності зі своїми намірами, можливість управляти та розпоряджуватися його діями, домагатися від нього виконання певних рішень, наказів, розпоряджень. Друга узагальнена характеристика влади полягає у тому, що влада-це взаємодія двох сторін: об'єкта і суб'єкта, відносини між якими носять асиметричний характер: можливість суб'єкта примушувати означає готовність об'єкта підкорятися.