42. Політичний процес.

Політичний процес визначають як сукупну діяльність суб’єктів владних відносин - державних структур, партій, соціальних груп, еліт і окремих лідерів, завдяки якій відбувається функціонування (розвиток чи регрес) політичної системи. У більш конкретизованому розумінні, це сукупність дій інституціоналізованих та неінституціоналізованих суб’єктів політики на здійснення своїх специфічних функцій у сфері влади, які ведуть у кінцевому підсумку до розвитку чи занепаду політичної системи.

У змісті політичного процесу присутні зміни, які можуть розвиватися в напрямі інтеграції чи дезінтеграції, стабільності чи конфлікту; джерело його розвитку - суперечності всередині політичної системи.

Політичний процес включає дві основні форми діяльності: політичну участь і політичне функціонування.

Політична участь передбачає масові акції з метою формування певних позицій, вимог, настроїв, а також формування державних і муніципальних органів влади. Це, зокрема, участь у виборах, референдумах, демонстраціях, маніфестаціях, мітингах, зборах.

Політичне функціонування - професійна політична діяльність, спрямована на розробку правових норм, управління різними політичними інститутами. Політичне функціонування забезпечує створення та діяльність політичних інститутів. Це, насамперед, функціонування інститутів законодавчої, виконавчої влади, партійне керівництво й організація виборчої кампанії, а також прийняття конституції, утворення органів влади та подальше законодавче визначення їх статусу, міжнародна політика, забезпечення режиму законності, створення політичних партій, лобістських груп, рухів та нормативне оформлення їх діяльності у вигляді програм, статутів, декларацій, а також регулювання відповідних сфер суспільних відносин: економічної, соціальної, культурної.

43. Режими політичного процесу.

Розрізняють три режими:

1. Режим функціонування не надає політичній системі нової якості і не виводить її за межі існуючих форм взаємин громадян та інститутів влади. Він відображає здатність структур і механізмів влади до простого відтворення звичних і сталих відносин між елітою та електоратом, громадянами і державою, політичними партіями, органами місцевого самоврядування. Політична традиція і наступництво у відносинах учасників політичного процесу мають безумовний пріоритет перед будь-якими ініціативами з їх боку.

2. Режим розвитку характеризується тим, що структури і механізми влади забезпечують якісно вищий рівень політичних відносин, який адекватно відображає потреби громадянського суспільства. Режим розвитку передбачає, що мета і методи управління безпосередньо зумовлюються динамікою соціальних інтересів, соціальною структурою та співвідношенням політичних сил внутрі держави і в межах міжнародної системи, режимом функціонування останньої. Цей режим свідчить про здатність владних структур реагувати на зовнішні соціальні умови і про прогресуючу ускладненість політичного процесу.

3. Режим занепаду і руйнування політичної системи відображає регресивну спрямованість політики; у цьому випадку політичний процес набуває негативного характеру щодо умов і норм цілісного існування політичної системи. Надмірна централізація управління і регламентація умов функціонування елементів політичної системи, врешті-решт, веде до їх нежиттєздатності і руйнування. Загальний розпад політичної системи відображає втрату легітимності влади та її неспроможність виконувати своє соціальне призначення.

За критерієм відкритості здійснення політичною елітою й електоратом своїх функцій політичний процес може визначатися як відкритий і закритий (тіньовий).

Відкритий політичний процес характеризується тим, що політичні інтереси громадян виявляються повноцінно через реалізацію активного виборчого права, у програмах політичних партій та рухів. Процес прийняття рішень у такому випадку ґрунтується на демократичних принципах і процедурах.

Закритий політичний процес ґрунтується на публічно неоформлених інститутах і центрах влад, на нелегалізованих (не визначених суспільством) структурах. Він може виступати як альтернатива офіційній владі у формі паразитування мафіозних кланів на державних інститутах влади, використання держави як засобу для реалізації їхніх корпоративних цілей. Він може здійснюватись і в неальтернативній формі, коли верховенство влади певних інститутів не афішується офіційно, але формально визначається суспільством. Така ситуація є типовою, коли на владні функції держави встановлюється монополія певної соціальної групи.

Тоталітаризм як особливий різновид закритого політичного процесу характеризується насамперед адміністративним свавіллям держави, уособленої харизматичним лідером, щодо решти громадян, які позбавлені можливості будь-якого впливу на зміст та характер політичного процесу.