38.Політичні еліти

Терміном «еліта», який засвідчує володіння певним яскраво вираженими рисами, позначають провідні верстви в суспільстві, які здійснюють керівництво в певних галузях суспільного життя.

Залежно від того, які функції здійснює еліта в суспільстві, її поділяють на господарську, духовно-інтелектуальну, політичну тощо. До господарської відносять – визначних підприємців і менеджерів, до духовно-інтелектуальної – провідних учених, діячів мистецтва та священнослужителів, до політичної – державних і політичних діячів.

Політична еліта – організована група, яка здійснює владу в суспільстві(правляча еліта) або перебуває в опозиції до правлячої елітарної групи(контр-еліта). Політична еліта бере участь безпосередньо або опосередковано у прийняті й організації виконання політичних рішень.

Ідеологи теорії еліт вказують на існуванні в суспільстві елітарної меншості, яке зумовлене дією таких різноманітних факторів як: психологічна і соціальна нерівність людей, їх неоднакові природні здібності, можливості і бажання брати участь у політиці; висока соціальна роль управлінської діяльності та необхідність професіоналізму для її ефективності й конкурентно спроможності; наявність широких можливостей використання управлінської діяльності для отримання різноманітних привілеїв.

Стародавні мислителі вважали що широкі суспільні маси не спроможні здійснювати управння суспільством через інститут держави, а відтак головними учасниками політичної історії є вибрані представники панівних верств.

Конфуцій розрізняв дві основні суспільні норми поведінки: одна для «вибраних», інша для народу, що зобов’язаний підкорятися. Біля джерел теорії еліт стояли також Платон, Плутарх, Томас Карлейль і Фрідріх Ніцше.

39. Ранні концепції еліт Гаетано Моски, Вільфредо Парето; «Залізний закон олігархії» Роберта Міхельса.

У др..пол.19ст. у Континентальній Європі настав період кризи. Причинами цього були: мілітаризація економіки та активний розвиток бюрократичного апарату. Відсутність ефективних механізмів обмеження і контролю над державною владою зі сторони суспільства, непоширеність у суспільній свідомості вчення про вродженні права людини, засилля патерналістських форм політичного мислення спричинили перетворення бюрократії у замкнену, відчужену від суспільства касту, яка контролювала апарат держави і використовувала його у своїх корпоративних інтересах.

Перші ранні концепції еліт були розробленні італійським інженером Вільфредо Парето та його співвітчизником-правником Гаетано Москою. Для обох мислителів була спільною ідея про наявність у сфері управлінської діяльності будь-якого суспільства двох відособлених груп – тих, хто керує, і тих, ким керують

Гаетано Моска визначав еліту як «клас, який править», чи як «клас людей, шо виконують усі політичні функції» і монополізують владу, тоді як інший клас складається з тих, кого контролюють. Він вважав що народовладдя, реальна демократія і соціалізм – політичні утопії, несумісні із законами суспільного розвитку і людською природою. Функцонування демократії на його думку є неможливим без організації та координації з боку організованої меншості. Теорія демократії – це міф, що спростовується реальною політичною дійсністю. Соціальна стабільність вимагає постійного оновлення панівної меншості, оскільки будь-яка еліта може перетворитися на «закриту », спадкову касту, тому «політичний клас», який не оновлюється може бути усуненим від влади – вважає Моска.

Вільфредо Парето визначав еліту як групу що складається з людей які мають найвищі показники в певній сфері діяльності. Особливістю запропонованої Парето моделі суспільної ієрархії є поділ самої еліти на дві групи – правлячої та не правлячої . Паретто вважав рушійною силою суспільного розвитку є – «кругообіг еліт» тобто стабілізація еліти і її подальша деградація. Елітарний прошарок, згідно Паето, поділяється на дві категорії – «лисів» та «левів» . Лиси – схильні до маніпулювання, хитрощів та обману. Леви – віддають перевагу насильству. Правління еліт із родини левів – це правління радикальної меншості в умовах надмірної бюрократизації. Західноєвропейські суспільства керуються переважно, згідно Парето, плутократичними елітами сімейства лисів. Важливе місце в розробці Вільфредо Паретто займає «теорія циркуляції еліт» тобто якощо правляча еліта не займається цілеспрямованим оновленням то вона приречена на деградацію і на втрату владних позицій. Загальна закономірність така що будь-яка еліта з часом погіршує свій склад, втрачає мобільність первісні якості, динамічність і поступово занепадає, деградує, вироджується. Одночасно зростає і контр еліта , яка готова витіснити владарюючу еліту. «Циркуляція еліт» здійснюється за допомогою насильницьких заходів: путчів, революцій, які на думку Парето, у цілому корисні для суспільства.

Подальший розвиток теорії еліт відбувався в контексті розробки так званого «закону олігархічних тенденцій » Роберта Міхельса. Роберт Міхельс стверджує, що сама структура кожного організованого суспільства викликає необхідність в еліті. Зміст цього закону такий: у будь-якій організації незалежно від її масштабів, керівники стають необхідними для успіхів діяльності, організації та для її збереження. Загальний висновок його концепції такий: еліта – результат дії в суспільстві «закону олігархічних тенденцій», зв’язаного зі створенням і розвитком крупних організацій, які можуть функціонувати лише під керівництвом еліт. Міхельс вважав що суспільна організація неминуче потрапляє до рук невеликої групи людей, які здатні ефективно керувати діяльністю цієї організації. Він стверджував, що суспільство психологічно потребує над собою керівництва і виявляє готовність перекласти особисту політичну відповідальність на когось іншого.