1. Політологія – термін утворений від двох грецьких слів “politike” та “logos”, і буквально означає «політична наука». Отже, сама назва «політологія» вказує на те, що це наука, яка вивчає особливу сферу життя суспільства – політики. Політологія – міждисциплінарна наука про політичну організацію і політичне життя суспільства, проблеми внутрішньої та зовнішньої політики.

Предметом дослідження політології є увесь світ політики.

Завдання політичної науки: отримання достовірних знань, об’єктивних відомостей про політичні процеси з тим, щоб забезпечити їх розвиток у необхідному напрямку.

Проблеми, якими займається політологія:

філософські та ідейно-теоретичні обґрунтування політики, найважливіші характеристики політичних феноменів;

політичні системи й політична культура, відмінності та схожості між різними політичними системами, їх переваги та недоліки, політичні режими, умови їх змін;

політичні інститути, політичні процеси, політична поведінка, техніка організації влади, прийняття рішень, робота механізму держави, діяльність партій.

Аспекти політичного дослідження: історичний, теоретичний та конкретно-емпіричний.

Об’єкт дослідження політології є держава, влада і владні відносини.

2. Політологія сформувалася як дисципліна, покликана вивчати призначення та функції державних і політичних феноменів, інститутів, процесів. У сучасному розумінні предметом її дослідження є світ політики у всій його різноманітності. Політологія розкриває природу, фактори формування, способи функціонування та інституціонаціоналізації політики: визначає основні тенденції і закономірності, що діють у політичній сфері суспільства, стратегічні пріоритети політичного розвитку, аналізує політику як боротьбу за владу та її дотримання, досліджує форми і методи владарювання: виробляє методологію політичного аналізу, здійснює функцію політичного прогнозування, що базується як на теоретичному баченні проблеми, так і на результатах емпіричних досліджень.

Предметом політологій є всі без винятку елементи політичної системи, уся сфера політичних відносин, процесів та інститутів у всіх її вимірах.

Методи політології:

метод системного аналізу: необхідність розмежування частини і цілого;

порівняльний метод: зіставлення політичних явищ чи різних способів виконання однотипних політичних функцій;

соціологічний метод: виявлення залежності політики від суспільства, соціальної зумовленості політичних явищ;

біхевіористський (поведінковий) метод: вивчення політики шляхом конкретного дослідження різноманітної поведінки окремих осіб і груп, а не інститутів;

нормативно-ціннісний метод: з’ясування значення політичних явищ для суспільства й особи;

антропологічний метод: вивчення зумовленості політики не соціальними факторами, а природою людини як родової істоти, яка має визначений набір основоположних потреб та характеристик. Принципи антропологічного методу: сталість фундаментально-родових якостей людини, універсальність прав людини, невідчутний характер прав людини;

психологічний метод: має на увазі вивчення зумовленості політики в залежності від людини як окремого індивіда, її соціальним оточенням;

соціально-психологічний: дослідження поведінки індивідів, які утворюють певні соціальні групи, етноси;

функціональний метод: вивчення залежності між політичними явищами, які знаходять практичне значення;

критико-діалектичний метод: аналіз політичних явищ через виявлення внутрішніх суперечностей як джерела їхнього саморозвитку.

3. Функції політичної науки: - прагматична - досягнення необхідних політичних цілей шляхом попередньої перевірки обраного курсу з тим, щоб уникнути помилок;

- пояснювальна – дозволяє передбачити найбільш ймовірний розвиток подій;

- оціночна – дає оцінку політичному ладу, його інститутам, принципам, подіям, поведінки суб’єктів;

- функція раціоналізації політичного життя, політичних інститутів та відносин, політико-управлінських рішень, політичної поведінки, формування політичної культури населення.

4. Становлення сучасної політичної науки.

Якісні зміни з точки зору виникнення політичної науки та політичної філософії відбулися з переходом від Середніх віків до Нового часу . Тільки із другої половини XVIII початку XIX ст. можна вести мову про сферу політики та громадянського суспільства як самостійні підсистеми. Процес формування політичної науки відбувався на фоні зростаючого інтересу до таких ключових проблем як походження, сутність і призначення держави, теорія суспільного договору, відносини між державою і церквою, народний суверенітет, права і свободи людини, форма правління.

Суттєвий поштовх розвитку політичної теорії, ідей демократії, конституціоналізму, республіканської форми правління, а також появі передумов для формування і утвердження інститутів, відносин і норм, які відповідали цим теоріям і ідеям, був даний Просвітництвом, а потім Великою французькою революцією. Війною за незалежність США у кінці XVIII ст. та серією революцій у ХІХ ст. Ця тенденція особливо чітко проявилася в англійській, американській, французькій політичних традиціях, де республіканська форма правління і демократичний режим розглядалися як найкращий спосіб організації і здійснення влади, що оптимально відповідає соціальним потребам людини.

У другій половині XVIII - на початку XIX ст. була сформульовані найважливіші положення, які стали основоположними для розробки головних політичних теорій та концепцій сучасності. Це, своєю чергою, створило передумови для формування самостійної наукової дисципліни, покликаної спеціалізовано досліджувати й аналізувати сферу політики.

Процес виокремлення політології із власним понятійно - категоріальним апаратом, методологічними принципами та системами аргументації відбувся в загальному контексті розвитку науки Нового часу. Тут визначальне значення мала ньютонівська картина світу із чітко окресленими законами і закономірностями, причино-наслідковими взаємозв'язками . Відповідно до цих уявлень, політичний світ схоже до Всесвіту, зображується як жорстоко детермінований механізм, дії якого можна зрозуміти, якщо володіти здатністю охопити і проаналізувати його головні елементи і відносини між ними в їх сукупності.

Поступово пояснення політичних феноменів і процесів у термінах раціоналізму стає загальноприйнятим у західній науці. Сформувалося переконання, що в політичних реальностях можуть бути виявлені закони і закономірності, які за своєю точністю і визначеністю не поступатимуться, наприклад, законам фізики. Показово, що певні аспекти соціальної і політичнох дійсності описувалися і аналізувалися з допомогою таких запозичених із природничих наук понять , як "прогрес", "еволюція", "організм", "порядок". Уже до початку XIX ст. утвердилася думка про необхідність систематичного емпіричного вивчення політичних феноменів , дослідження політики за допомогою конкретних методів. Ніби підсумовуючи ці тенденції та прогреси , відомий французький мислитель Адексіс де Гоквіль у середині XIX ст. прийшов до висновку про необхідність створення "нової політичної науки для нового світу". Із цього часу починається період остаточного становлення політології як самостійної наукової та учбової дисципліни .

Важливу роль у визначенні предмету політології , її міжнародного наукового визнання зіграв Міжнародний колоквіум із питань змісту та структури політичної науки, який відбувся в Парижі в 1948 році з ініціативи ЮНЕСКО. Політологи з різних країн домовилися про певний єдиний міжнародний стандарт . Відповідно до згаданої домовленості , політична наука повинна була включати в себе такі основні компоненти: політичну теорію ( теорію політики й історію політичних ідей), теорію публічних , тобто державних інститутів, їх структурної організації та функціонування; теорію політичної участі та тиску громадян ( партії, інші громадські об'єднання, суспільна думка) та теорію міжнародних відносин ( міжнародних організацій та світової політики).