Основні аспекти концепції вартості капіталу підприємства

1. Важливою характеристикою вартості капіталу виступає її рівень. 2. Рівень вартості капіталу істотно відрізняється по окремих його елементах компонентах). 3. У процесі формування капіталу оцінка рівня його вартості здійснюється не лише в розрізі окремих його елементів, але і по підприємству в цілому. 4. Оцінка та прогнозування середньозваженої вартості капіталу на конкретному підприємстві повинні здійснюватися з врахуванням багатьох факторів. 5. Забезпечення ефективного формування капіталу підприємства в процесі його розвитку вимагає постійної оцінки його граничної вартості. 6. Показники середньозваженої та граничної вартості капіталу характеризуються багатоаспектним застосуванням у всіх сферах фінансової діяльності підприємства, пов’язаних з формуванням та використанням капіталу [6. - С. 141-146].

Етапи оцінки вартості капіталу підприємства

1. Оцінка вартості окремих елементів власного капіталу підприємства: вартість функціонуючого власного капіталу; вартість додатково залученого акціонерного (пайового капіталу).

2. Оцінка вартості окремих елементів позикового капіталу підприємства: вартість фінансового кредиту; вартість позикового капіталу, залученого за рахунок емісії облігацій; вартість товарного кредиту; вартість поточних зобов’язань підприємства за розрахунками.

3. Оцінка середньозваженої вартості капіталу підприємства.

Оцінка середньозваженої вартості капіталу підприємства ґрунтується на поелементній оцінці вартості кожної з його складових частин. Формула її розрахунку має наступний вигляд:

_{середньозважена вартість капіталу підприємства;}

_{вартість конкретного елементу капіталу;}

_{питома вага конкретного елементу капіталу в загальній сумі [4. – С. 476-491].}

Моделі оцінки вартості акціонерного капіталу

1. Модель оцінки капітальних активів (CAPM).

2. Модель кумулятивної побудови.

3. Модель мультиплікатора.

5. Управління структурою капіталу підприємства.

Структура капіталу представляє собою співвідношення всіх форм власних і позикових фінансових засобів, які використовуються підприємством у процесі своєї господарської діяльності для фінансування активів [12. - С. 45].

Оптимальна структура капіталу представляє собою таке співвідношення використання власного та позикового його видів, за якого забезпечується найефективніша пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Одним із механізмів реалізації завдання оптимізації структури капіталу підприємства є фінансовий леверидж.

Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством позикових коштів, яке впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу.

Показник рівня додаткового прибутку на власний капітал при різній частці використання позикових коштів називається ефектом фінансового левериджу. Він розраховується за формулою:

_{ефект фінансового левериджу, що полягає у прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу, у відсотках;}

_{ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;}

_{коефіцієнт валової рентабельності активів, у відсотках;}

_{середній розмір відсотків за кредит, що сплачуються підприємством за використання позикового капіталу, у відсотках;}

_{середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу;}

_{середня сума власного капіталу підприємства.}

Наведена формула включає три складові:

1) податковий коректор фінансового левериджу , котрий показує, в якій мірі проявляється ефект фінансового левериджу за різних рівнів оподаткування прибутку;

2) диференціал фінансового левериджу , який характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром відсотка за кредит;

3) коефіцієнт фінансового левериджу ( ), що характеризує суму позикового капіталу, що використовується підприємством, з розрахунку на одиницю власного капіталу

При незмінному диференціалі коефіцієнт фінансового левериджу є головним генератором як зростання суми та рівня прибутку на власний капітал, так і фінансового ризику втрати цього прибутку. Аналогічним чином, при незмінному коефіцієнті фінансового левериджу позитивна чи від’ємна динаміка його диференціала генерує як зростання суми та рівня прибутку на власний капітал, так і фінансовий ризик її втрати [4. - С. 495-501].

Фінансовий леверидж пов'язаний з використанням таких джерел фінансування, плата за які постійна. Акціонерні товариства використовують фінансовий леверидж з метою підвищення доходів держателів звичайних акцій.

Використання як операційного левериджу (див. тему «Управління прибутком»), так і фінансового левериджу представляють собою етапи в процесі «посилення» прибутку акціонерного товариства. На першому етапі операційний леверидж посилює вплив зміни обсягів продажів на зміну операційного прибутку. На другому етапі фінансовий директор має можливість «підключити» фінансовий леверидж для ще більшого посилення впливу результуючих змін операційного прибутку на зміну доходності акцій.

Коли фінансовий леверидж застосовується в поєднанні з операційним левериджем, отриманий леверидж називається сукупним (або комбінованим) левериджем.

Традиційний підхід до структури капіталу та визначення вартості фірми виходить з існування оптимальної структури капіталу; він також передбачає, що керівництво підприємства може підвищити його сукупну вартість завдяки розумному використанню фінансового левериджу. Водночас Модільяні і Міллер стверджують, що в ідеальних умовах (коли відсутні податки та інші компоненти недосконалого ринку) сукупна вартість фірми та вартість її капіталу не залежать від структури капіталу. В ідеальному середовищі, в якому не існує податків та операційних витрат на проведення фінансових операцій, а укладення та дотримання угод не вимагає витрат, добробут акціонерів дійсно не залежить від структури капіталу фірми. Насправді існує ряд відхилень від ідеальної моделі фінансового світу, які призводять до того, що структура капіталу здатна чинити вплив на добробут акціонерів [16. - С. 734-735, 747, 800].