10 Клас

ТЕМА: Народна музика: соціально- та родинно-побутові пісні. Значення творчості С. Гулака-

Артемовського та М. Колачевського. М. Вербицький: історія створення твору «Ще не

вмерла Україна»

МЕТА: дати знання про роль українського народного мистецтва в розвитку національної культури, про види та жанри українського мистецтва; розвивати вміння порівнювати українську художню культуру минулого й сучасності, уміння обґрунтовувати оцінні судження щодо зразків українського мистецтва; виховувати високі моральні якості, інтерес до музичної культурної спадщини.

ОБЛАДНАННЯ: портрети С. Гулака-Артемовського, М. Колачевського, М. Вербицького, М.Лисенка.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Учитель.

У XIX ст. в Україні посилюється антикріпосницька боротьба, розвивається повстанський рух селян. Під його впливом розширюється коло тем і сюжетів в українському фольклорі. Детальніше про цей період української музичної культури ми дізнаємося сьогодні на уроці.

ІV. Викладення нового навчального матеріалу

1. Розповідь учителя

Поетична й музична обдарованість українського народу забезпечувала високий рівень розвитку музично-пісенної творчості. У XIX ст. продовжували побутувати землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні пісні та ін. Популярними були пісні-романси «Їхав козак за Дунай», «Віють вітри», «Сонце низенько», а також створені на вірші Т. Шевченка «Думи мої», «Ой, одная, одна», «Заповіт», пісні про Богдана Хмельницького, Максима Кривоноса. Зі свого середовища народ висував талановитих співців — кобзарів, лірників (А. Шут, О. Вересай).

Солдатські, козацькі пісні.

Солдати й козацтво були новими значними соціальними групами зі специфічними умовами побуту, життя. Завдяки розвитку мануфактурної промисловості й гірничорудного виробництва в Україні з'являються робочі люди. Відбувається розвиток так званого робочого фольклору, де головною темою є тема праці. Цим зумовлена поява в народній поетичній творчості солдатських, козацьких і робітничих пісень. Тематика цих пісень відзначається різноманітністю. У них відображені воєнно-історичні події з яскравими картинами битв, розповідається про сміливість і хоробрість воїнів, оспівуються образи полководців. Війна малюється суворими, правдивими фарбами, а інколи навіть і кров'ю. Солдатські пісні воєнно-історичної тематики є абсолютно новим і деякою мірою окремим явищем в українській народній пісенній творчості. У них постають інші образи, сюжети, теми й мотиви. Саме зважаючи на цей вид пісень, можна говорити про історичність, про пізнавальний та навчальний характер пісень. Ці пісні були присвячені відповідним історичним подіям, тому інколи можуть розповісти науковцеві чи учневі більше, ніж книги або інші джерела історичних знань. Герой-солдат із солдатських воєнно-історичних пісень постає перед нами хоробрим, сміливим воїном на тлі суворої війни. Героєм пісень стає і козак, який зображується як невпинний борець за незалежність і справедливість.

Робочі пісні.

Із розвитком в Україні промисловості та проникненням капіталістичних форм виробництва у сільське господарство в пісенній народній творчості з'являється нова тематика: відображення тяжкої праці робітників на мануфактурах, тютюнових та цукрових плантаціях, у рудниках, шахтах, на фабриках і заводах. Крім цього, у піснях йдеться про тяжке життя робочих, важкі умови праці під час кріпацтва. Особливо показовими є пісні гірничо-заводських робочих, яких було силоміць зігнано тодішньою владою до Уралу й Сибіру. У цих піснях показаний також образ господаря фабрики — пригноблювача робочих мас. Головним героєм робочого фольклору є робочий-умілець. Чумацькі й бурлацькі пісні пронизані тугою за родиною, яку довелося покинути, або, навпаки,— сповнені оптимістичного настрою і чекання майбутньої зустрічі з рідною домівкою (наприклад, пісня «Над річкою бережком»). Слова й мелодії у цих піснях дуже близькі до старих селянських протяжних пісень, зберігаються навіть характерні риси українського народного багатоголосся.

Родинно-побутові пісні.

Традиційні ліричні пісні віддзеркалювали родинно-побутові взаємини. Часто вони відображали не тільки життя в сім'ї в епоху патріархальних взаємин, але й стосувалися суспільно-громадської тематики. Наприкінці XIX ст., особливо після падіння кріпацтва, відбувається розширення сімейно-побутової тематики ліричної пісні. У пісню все глибше проникають соціальні мотиви. Поряд із темою одруження (заміжжя) порушуються соціальні питання, наводиться яскрава характеристика соціально-економічних умов життя різних прошарків суспільства, починаючи від коваля, жебрака й завершуючи купцем і боярином. Отже, традиційні пісні із сімейно-побутового плану переходять у план соціально-побутовий. У народній пісенній ліриці значне місце посідає пісня-романс, що інтенсивно розвивається у XVIII ст., особливо у міському побуті. Згодом вона стає одним із найпопулярніших жанрів не тіль¬ки в місті, але й на селі. Образно-тематичне коло пісні-романсу дуже широке: крім особистої лірики тут можна знайти і прекрасні зразки ліричних пісень соціального змісту, і пісні, у яких виражається любов до рідного краю, до його чудової природи тощо. Пісні-романси відзначаються задушевністю й емоціо¬нальною проникливістю мелодій, яскравою виразністю і глибоким ліризмом музики й тексту. Кращими зразками таких пісень-романсів є «їхав козак за Дунай», «Ой, я нещасний», «Віють вітри», «Сонце низенько», «Думка» на слова М. Петренка, «Дивлюсь я на небо», у якій висловлено гаряче поривання до волі, світла, радості. Вони виконуються соло, ансамблями, хорами, у супроводі інструментів і без супроводу.

(Слухання пісні за вибором учителя.)

Прощальні пісні.

У зв'язку із розвитком капіталізму в традиційні селянські пісні все глибше проникають мотиви розлуки, розставання, прощання. Такий підвид родинно-побутової пісні розвивається у період XIX — початку XX ст. При цьому вона продовжує наповнюватися новим ідейно-тематичним змістом. Змінюються також творчі принципи віддзеркалення дійсності. Символічні образи й мотиви все частіше змінюються реалістичними. Відповідно до нових історичних умов людські образи набувають певної соціальної конкретизації. У таких піснях зображується дівчина, яка просить свого милого, який вирушає до міста або іншого населеного пункту, відкласти від'їзд, але він відповідає, що не може. Засмучена дівчина присягається у вічній любові. Саме такий сюжет наповнює більшість пісень про розставання двох близьких, закоханих молодих людей.

Весільні пісні.

Поряд із сумними й інколи тужливими ліричними родинно-побутовими піснями існує підвид весільних пісень. Україна, як відомо, багата на різноманітні весільні обряди, що у кожному регіоні мають свої відмінності. Значення обряду полягає в тому, що він відбиває світогляд і мораль трудового народу, родинні й суспільні стосунки на кожному конкретному історичному етапі. У ньому з великою теплотою оспівана доля жінки до і після весілля. У весільних піснях ідеться і про свах, і про подруг нареченої, світилок, бояр і боярок та ін. Співають весільні пісні винятково жінки. Це переважно хори, діалоги. Весільні пісні супроводжують замішування короваю, розплітання коси молодої, одягання їй очіпка. Чоловіки у формі монологів і діалогів беруть участь лише у найдраматичніших епізодах обряду під час нападу бояр і викупy нареченої. Святкуючи перезву, родичі молодої після першої шлюбної ночі йдуть із відповідними обрядовими піснями на частування до хати молодого. Найпопулярнішими весільними піснями, що виконуються і зараз на деяких українських весіллях, є такі: «Де ти, калино, росла?», «Ой, думала та гадала», : «Приїхали гості», «Ой, куди ж ви, сірі гуси, полинете?», «Ненько моя та рідненька», «Ой, пливе човен по росі». Тексти цих пісень розкривають цілий світ почуттів і дум дівчини у передвесільну та весільну пору.

Слово учителя

Перебуваючи в тісній творчій взаємодії, селянські, солдатські й робочі пісні є єдиним пісенно-творчим процесом XIX ст. Проте, саме з II половини XIX ст. у піснях цих груп розвивалися яскраві специфічні риси, своєрідність кожної групи пісень, особливо в ідейно-тематичному плані. Виразно та яскраво показаний ліричний герой у піснях XIX — поч. XX ст., де в цій ролі постає колектив. Проте думки й почуття, що розкриваються у народній поезії, не позбавлені конкретності й виражають ідеологію певного класу. Мотиви сюжету в сімейних піснях залишаються традиційними: туга за рідною домівкою, важке життя в чужій родині, тяжкість сімейного життя. І, нарешті, на тлі картин кріпосного життя яскраво постає любов української людини до рідної природи.

Родинно-побутові пісні є віддзеркаленням морально-етичних ідеалів українського народу. У них усебічно відображено родинні взаємини, підневільне становище жінки, тяжку сирітську долю, лунають мотиви співчуття до кохання, на шляху якого постали різні перепони (передусім соціальна нерівність).

Народнопісенна лірика — це історія людських сердець, людської душі — чистої та красивої. У піснях інших народів навряд чи знайдеш такі високі ідеали родинних і міжстатевих взаємин, як в українських. У багатьох із них оспівано скромність, стриманість, вірність у коханні, що вважалися специфічними рисами справжньої української дівчини. Водночас суворо засуджуються зради. Високо підносить українська пісня любов і пошану до батьків. Здорова родина, у якій батьки люблять своїх дітей, а діти шанують батьків, усі живуть у злагоді, була основою світогляду українців. Слова пісень зазвичай метафоричні, насичені специфічною символікою, яскравими порівняннями (наприклад, жінки із зозулею). За емоційністю відображують широкий діапазон настроїв — від світлого суму до високої трагедійності. Шедеврами української ліричної пісні стали «Місяць на небі, зіроньки сяють», «Гаю, гаю, зелен розмаю» та ін. Завдяки красі й емоційності, мелодійній виразності, своєрідному духовному аристократизму українська пісенна лірика здобула світову славу.