Список використаної літератури

 

1. 1.     Воробьева Е.А., “Анатомия и физиология”, М. “ Медицина”, 1982, ст.308-317

2. 2.     Георгиева С.А.,”Физиология”, М. “Медицина”, 1982, ст.114-118

3. 3.     Липченко В.Я., “Атлас нормальной анатомии человека”, М, “ Медицина”, 1988, ст.244-263

4. 4.     “Людина. Навчальний атлас з анатомії”, Львів, БАК, 2000, (переклад з англійської), ст.122-125

5. 5.     Очкуренко О.М., “Анатомія людини”,К, “Вища школа”, ст.249-254

6. 6.     Синельников Р.Д., Синельников Я.Р. “Атлас анатомии человека”, т.3, ст.185-215

7. 7.     Федонюк Я.І., Білик Л.С. “Анатомія та фізіологія з патологією”, Тернопіль, ”Укрмедкнига”, 2001, ст.362-367

8. 8.     Філімонов В.І., “Нормальна фізіологія”, К., “Здоров”я”,1994, ст.379-382.

 

Нирки: будова і функції.

 

ПЛАН.

1. 1.     Суть і значення процесу виділення для організму.

2. 2.     Сечові органи – загальна характеристика.

3. 3.     Нирки: топографія, будова, функції.

4. 4.     Регуляція діяльності нирок.

5. 5.     Механізм утворення сечі.

6. 6.     Сеча: кількість, склад, фізичні властивості.

7. 7.     Зміна кількості сечі та її складу.

 

Суть і значення процесу виділення для організму.

 

В процесі життєдіяльності в організмі людини і тварин утворюється значна кількість продуктів розпаду органічних сполук (метаболітів), частина яких не використовується клітинами і може бути шкідлива для них. Ці продукти розпаду обов’язково повинні бути видалені з організму.

Метаболіти, які утворюються в результаті обміну речовин і виділяються з організму, отримали назву екскретів, а органи, які сприяють виведенню їх в оточуюче середовище, - екскреторних, або видільних. До видільних органів людини і тварин належать: легені, шлунково-кишковий тракт, шкіра та нирки.

Легені сприяють виділенню в оточуюче середовище СО₂ і води у вигляді пари.

Шлунково-кишковий тракт забезпечує виділення невеликої кількості води, жовчних кислот, пігментів, холестерину, деяких лікарських речовин, солей важких металів та неперетравлених рештків їжі у вигляді калових мас.

Шкіра виконує екскреторну функцію за рахунок наявності потових і сальних залоз. Потові залози виділяють піт, до складу якого входять вода, солі, сечовина, сечова кислота, креатин та деякі інші сполуки.

Основним органом екскреції є нирки, які виводять з сечею більшу частину кінцевих продуктів обміну, головним чином азотистого, сечовину, аміак, креатинін і ін.

СЕЧОВІ ОРГАНИ, ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА.

 

З огляду на те що сечові органи та статеві органи мають спільні джерела розвитку, перебу­вають у тісному топографо-анатомічному зв'язку, а деякі частини їх є одночасно шляхом сечовим і статевим, їх описують звичайно разом.

До сечових органів належить нирка, основна функція якої — виділення з організму сечі, що є продуктом обміну речовин. Крім того, сюди відносять органи, які виводять сечу назовні: сечо­від, сечовий міхур та сечівник (5.10) (5.11) (5.02) (5.03).

 

 

 

 

Нирки: топографія, будова, функції.

 

Нирка (ren) — парний, бобоподібної форми орган, який розмі­щується в позаочеревинному прос­торі, по боках хребтового стовпа. Маса кожної нирки 120-200г. Розміщуючись у заочеревинному просторі, в ніші, яка утворена квадратним м'язом попереку та великим поперековим м'язом, нирка покрита з усіх боків нирковою фасцією.

Права нирка лежить на 2- 3 см нижче, розміщуючись відповід­но від XII грудного до IV поперекового хребця, а ліва - від XI грудного до III поперекого хребця. Нирки лежать дещо косо, так, що верхні кінці їх майже вдвоє ближчі один од одного, ніж нижні.

Поблизу нирок розміщені надниркові залози, печінка, ободова кишка, дванадцятипала кишка, шлунок та підшлункова залоза.

На нирці розрізняють передню, більш опуклу, та задню поверхні, а також два краї: бічний, опуклий, та присередній. Верхній кінець нирки тупий, а нижній дещо загострений.

На присередньому краї нирки є глибока вирізка. Це — ниркові ворота. В цьому місці в нирку входять ниркова артерія та нерви (у вигляді сплетення), а виходять ниркова вена, сечовід та лімфатичні судини. Всі ці анатомічні утвори формують ниркову ніжку, яка фіксує орган в певному фізіологічному положенні. Крім неї, до фіксуючого апарату належать:

• -         фіброзна оболонка, що прилягає до паренхіми нирок;

• -         жирова капсула, яка знаходиться назовні від фіброзної оболонки;

• -         ниркова капсула.

Ворота нирки переходять у значну заглибину, оточену речови­ною нирки. Це — ниркова пазуха, де розміщені ниркова миска, великі та малі ниркові чашечки, а також судини і нерви. Всі ці елементи оточені жировою тканиною (5.09)

 

На фронтальному розрізі чітко видно, що паренхіма нирки побудована з кіркової речовини, що знаходиться по периферії, і мозкової, яка має вигляд ниркових пірамід. Основами піраміди обернені до поверхні нирок, а верхівками – в пазуху. Верхівки пірамід з’єднуються по 2 або декілька і утворюють підвищення – сосочки. Всього в нирці є близько 12 сосочків, кожний з яких має отвори, через які сеча виділяється в малі чашечки. Ниркова речовина заходить поміж піраміди і утворює ниркові стовпи. Мозкова речовина заходить в кіркову в ділянці основи пірамід і утворює мозкові промені (5.01)

Мікроскопічно нирка являє собою складну трубчасту залозу, трубочки якої мають назву ниркових (сечових) канальців. Сліпий кінець кожного ниркового канальця у вигляді двостінної чашечки - капсули клубочка (Шумлянського-Боумена) – охоплює клубочок кровоносних капілярів і щільно до них прилягає (5.05). Це дає можливість воді і речовинам, що розчинені в ній, легко проходити в порожнину капсули. Клубочок разом з капсулою становить ниркове тільце (5.12), яке знаходиться в кірковій речовині нирки.

Структурною морфо-функціональною одиницею нирки є нефрон(5.06). Він складається з ниркового тільця, від якого відходять:

• -         проксимальний відділ нефрона

• -         петля нефрона (петля Генле)

• -         дистальний відділ(5.06).

Нефрон є місцем утворення сечі. Дистальні відділи нефрона впадають у збірні трубочки. Ці канальці лежать у пірамідах і вони виводять сечу в малі чашечки, відкриваючись на верхівці пірамід. Далі сеча потрапляє у великі чашечки, з них – у ниркову миску. Миска продовжується у сечовід, а він впадає у сечовий міхур.

 

Кровообіг у нирці.

 

Артеріальну кров до нирки несе ниркова артерія, яка у воротах ділиться на 4-5 гілок. Кожна гілка кровопостачає певну ділянку, що має назву сегмента. Від цих гілок відходять міжчасткові артерії, які на межі кіркової та мозкової речовини утворюють дуги(5.08). В останніх починаються короткі приносні судини, що утворюють клубочки капілярів. З кожного клубочка виходять виносні судини, які навколо канальців формують капілярні сітку. З цієї сітки беруть початок вени. Вони йдуть поряд з однойменними артеріями, потім зливаються в ниркові вени, які впадають в нижню порожнисту вену. Отже, в нирці існує 2 капілярні сітки. Кров з артерії потрапляє в капіляри, а потім – знову в артерію. Ця особливість розгалуження артеріальних судин отримала назву “чудесної сітки” нирки.

Лімфа від нирок відтікає у вузли, розміщені біля нижньої по­рожнистої вени та черевної частини аорти.

Іннервуються нирки гілками ниркового та черевного сплетень.

Найважливіша роль у видаленні продуктів життєдіяльності належить ниркам. Крім видалення шлаків, нирки виконують також функції щодо підтримки параметрів гомеостазу крові, регулюван­ня кровообігу.

 

Функції нирок:

1. 1)     екскреція кінцевих метаболітів азотного об­міну;

2. 2)     екскреція чужорідних речовин;

3. 3)     екскреція надлишку органічних та неорганічних речовин, які потрапляють з їжею або утворюються в процесі метаболізму;

4. 4)     підтримка осмотичного тиску крові на постійному рівні;

5. 5)     підтримка іонного балансу організму;

6. 6)     підтримка кислотно-основного стану організму;

7. 7)     участь у регулюванні кровообігу;

8. 8)     утворення біологічно ак­тивних речовин та ферментів (брадикінін, простагландини, урокінази, еритропоетини, ренін та ін.);

9. 9)     участь у регулю­ванні об'єму циркулюючої крові.