Пульс і його визначення

 

Артеріальний пульс - це періодичні розширення і видовження сті­нок артерій, які зумовлені поступленням крові в аорту при систолі лівого шлуночка. Тобто, пульсом називають ритмічні коливання діамет­ру артеріальних судин, які викликаються роботою серця.

Пульс характеризується рядом ознак, які визначаються шляхом пальпації найчастіше всього променевої артерії в нижній третині пе­редпліччя, де вона розміщена найбільш поверхнево. Його можна прома­цати також на поверхневій скроневій артерії і тильній артерії ступ­ні.

Пульс характеризують наступні ознаки:

1)     частота - число ударів за 1 хвилину;

2)     ритмічність - правильне чергування пульсових ударів;

3)     наповнення - ступінь зміни об'єму артерії, яка визначається за силою пульсового удару;

4)     напруження - характеризується силою, яку необхідно прикласти, щоб стиснути артерію до повного зникнення пульсу.

Пальпацією визначають і стан стінок артерії: після стискання артерії до зникнення пульсу у випадку склеротичних змін судина ви­значається як щільний тяж.

Пульсова хвиля, що виникла, поширюється по артеріях. В міру її поширення вона послаблюється і затихає на рівні капілярів. Швидкість поширення пульсової хвилі в різних судинах у однієї і тієї ж людини неоднакова - вона більша в судинах м'язового типу і менша в еластич­них судинах. Так, у людей молодого і похилого віку швидкість поши­рення пульсових коливань в еластичних судинах лежить в межах від 4,8 до 5,6 м/с, у великих артеріях м'язового типу - від 6,0 до 7,0 –7,5 м/с.

Таким чином, швидкість поширення пульсової хвилі по артеріях значно більша, ніж швидкість руху крові по них, яка не перевищує 0,5 м/с. З віком, коли знижується еластичність судин, швидкість по­ширення пульсовоі хвилі збільшується.

У великих венах поблизу серця також можна спостерігати пульса­цію. Походження венного пульсу діаметрально протилежне виникненню артеріального пульсу. Відтік крові з вен в серце припиняється під час систоли передсердь і під час систоли шлуночків. Ці періодичні затримки відтоку крові викликають переповнення вен, розтягнення їх тоненьких стінок, що і зумовлює їх пульсацію. Венозний пульс до­сліджують в надключичній ямці.

У здорової людини пульс ритмічний, тобто його удари надходять через рівні проміжки часу. При захворюваннях серця можуть спостері­гатись порушення ритму – аритмії (перебої пульсу).

Для більш детального вивчення пульсу проводять його запис за допомогою сфігмографа. Крива, яку отримують під час запису пульсо­вих коливань стінки артеріі, називають сфігмограмою.

 

Поняття про нейрогуморальну регуляцію серцевої діяльності

 

Серце володіє автоматизмом, тобто воно скорочується під впли­вом імпульсів, які виникають в його спеціальній тканині. Але в ці­лісному організмі людини робота серця регулюється за рахунок нейро­гуморальних процесів, які змінюють інтенсивність скорочень серця і при­стосовують його діяльність до потреб організму і умов існування.

 

Нервова регуляція роботи серця

 

В нервовій регуляції діяльності серця головна роль належить блукаючим і симпатичним нервам, які відносяться до вегетативної нервової системи.

В 1845 р. німецькі фізіологи брати Вебер показали, що слабі подразники блукаючих нервів приводять до сповільнення ритму серця, сильні - зумовлюють зупинку серцевих скорочень. Після припинення подразнення блукаючих нервів діяльність серця може знову віднови­тись.

Вплив подразнення симпатичних нервів на діяльність серця був встановлений російським фізіологом І.Ф.Ціоном (І866р.). Він спосте­рігав у тварин прискорення ритму серця при подразненні симпатичних нервів.

На даний час встановлено, що блукаючі і симпатичні нерви при їх збудженні змінюють не тільки ритм і силу серцевих скорочень, але і впливають на збудливість і тонус серцевого м'яза, а також швид­кість проведення збудження.

Важливі дані отримав І.П.Павлов при вивченні впливу симпатичних нервів на роботу серця. Він виявив, що при подразненні однієї з гі­лок симпатичного нерва, іде закономірне посилення систоли. Цю нерво­ву гілку І.П.Павлов назвав посилюючим нервом серця і зробив припу­щення про його вплив на обмінні процеси в міокарді. Виникло уявлення про трофічну функцію нервової системи, тобто про її вплив на жив­лення тканин.

Вчення І.П.Павлова про трофічну функцію нервової системи отри­мало підтвердження і подальший розвиток. Встановлено, що при подраз­ненні посилюючого нерва і при підвищенні функціональної активності серця в серцевому м'язі збільшується кількість скоротливих білків. Крім того, за допомогою радіоактивного методу було показано, що по­силюючий нерв серця стимулює синтез і розпад АТФ, яка є джерелом єнергії для виконання серцем механічної роботи.

Регулює і корегує діяльність серця через блукаючі та симпатич­ні нерви кора півкуль великого мазку. Доказом впливу кори великого мозку на діяльність серця є можливість утворення умовних рефлексів, які досить легко утворюються у людини, а також у тварин.

Умовнорефлекторні реакції лежать в основі так званих передстартових станів спортсменів. Встановлено, що в них перед бігом збіль­шується систолічний об'єм серця і частота серцевих скорочень. Відпо­відні зміни в діяльності серця викликають у людини різні емоційні стани (хвилювання, страх, гнів, злість, радість), що також свідчить про вплив кори великого мозку на роботу серця.

 

Гуморальна регуляція діяльності серця.

 

На діяльність серця впливають гормони, деякі електроліти та ін­ші високоактивні речовини, які надходять в кров і є продуктами жит­тєдіяльності багатьох органів і тканин організму.

Ацетилхолін і норадреналін - медіатори нервової системи, вира­жено діють на роботу серця. Дія ацетилхоліну невіддільна від функції парасимпатичних нервів, так як він синтезується в їх закінченнях. Ацетилхолін зменшує збудливість серцевого м'яза і силу його скоро­чень.

Важливе значення для регуляції діяльності серця мають норадреналін (медіатор) і адреналін (гормон). Серце володіє здатністю утримувати адреналін, який приноситься кров'ю. Дія адреналіну сумується з впливом на серце норадреналіну, який утворюється в закінченнях симпатичних нервів. Адреналін і норадреналін стимулюють обмінні процеси в серці, підвищують використання енергії і тим самим збільшують потребу міокарду в кисні. Адреналін одночасно викликає розширення коронар­них судин, що сприяє покращенню живлення серця.

На роботу серця впливає кількість в крові калію і кальцію. Під­вищення вмісту кальцію збільшує частоту і силу скорочень, підвищує збудливість і провідність серця. Калій діє протилежно. Отже, для нормальної роботи серця необхідне оптимальне співвідношення в між­клітинній рідині іонів калію і кальцію.

Гормони кори наднирників, ангіотензин і серотонін також збіль­шують силу скорочень міокарду, а тироксин прискорює серцевий ритм.