Верхівковий поштовх

 

Методом простої пальпації або за допомогою приладів можна встановити, що при кожній систолі в лівому 5 міжребер’ї по середньоключичній лінії протягом короткого часу з’являється випинання грудної стінки. Воно є наслідком переміщення верхівки серця в бік передньої стінки грудної клітки при зміні форми і об’єму серця в момент систоли. Серце під час систоли шлуночків здійснює обертальний рух, повертаючись зліва направо, і змінює свою форму - з еліпсовидного воно стає круглим. Верхівка серця піднімається і натискає на грудну клітку в області 5 міжреберного проміжку. Під час систоли серце стає дуже щільним, тому натискання верхівки серця на міжреберний проміжок можна бачити (вибухання, вип’ячування), особливо в худих людей.

 

ТОНИ СЕРЦЯ. ЧАСТОТА СЕРЦЕВИХ СКОРОЧЕНЬ.

 

Якщо над проекцією клапанних стулок або в найближчій до аорти і легеневої артерії ділянці до грудей прикласти стетоскоп чи мікрофон фонокардіографа, то можна почути звуки, що супроводжують кожне скорочення серця. Вухом можна розрізнити 2 звуки (тони). Чутливіший прилад може зафіксувати появу 4 тонів.

 

1 тон (систолічний) – збігається за часом із початком систоли шлуночків. У його формуванні бере участь 3 крмпоненти – клапанний, м’язовий і судинний. Клапанний компонент – зумовлений закриттям стулок та сухожильних ниток, які утримують ці стулки, турбулентним рухом крові, вібрацією стінки шлуночків у фазу ізометричного скорочення, а також коливанням початкових відділів аорти та легеневого стовбура у фазу швидкого викидання крові.

Основним компонентом цього тону є клапанний.. Він головним чином впливає на силу систолічного тону. Так, при підвищенні інтенсивності скорочення шлуночків у зв’язку з швидким наростанням тиску тон стає голоснішим. Те саме спостерігається і тоді, коли стулки клапанів розкриті ширше при збільшенні кровонаповнення шлуночків. Тривалість систолічного тону становить біля 0,14с.

 

2 тон (діастолічний) – зумовлений ударом стулок півмісяцевих клапанів одна об одну при їх закритті на початку діастоли, їх вібрацією, турбулентним рухом крові, яка б’ється об закриті стулки клапанів, вібрацією великих артерій (аорти та легеневого стовбура). Його тривалість – від 0,8 до 0,11с.

 

3 тон – виникає внаслідок вібрації стінок шлуночків у фазу швидкого заповнення їх кров’ю, 4 тон – при систолі передсердь і поверненні частини крові в передсердя, коли на початку систоли шлуночків атріовентрикулярні клапани ще відкриті.

Тони серця добре чути над клапанами: 1 – над атріовентрикулярними, 2 – над півмісяцевими.

При вадах клапанів, порушенні скоротливості міокарда тони змінюються: посилюється чи знижується інтенсивність їх звучання, з’являються шуми. Реєстрація дефекту тону над проекцією певного клапану допомагає встановити природу порушення.

 

Частота серцевих скорочень

 

ЧСС, тобто кількість скорочень за 1 хв., залежить головним чином від функціонального стану блукаючих і симпатичних нервів. При збудженні симпатичних нервів ЧСС зростає. Це явище називається тахікардія. При збудженні блукаючих нервів ЧСС зменшується – це брадикардія.

На ЧСС впливає також і стан кори головного мозку: при посиленні гальмування ЧСС уповільнюється, при посиленні збудливого процесу – стимулюється.

ЧСС може змінюватись під впливом гуморальних подразників, зокрема температури крові, що притікає до серця. Місцеве подразнення теплом ділянки правого передсердя (локалізація ведучого вузла) призводить до збільшення ЧСС. При охолодженні цієї області серця спостерігається протилежний ефект.

В нормі ЧСС становить 60-90 ударів за 1 хв.

 

ПОКАЗНИКИ СЕРЦЕВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. РОБОТА СЕРЦЯ.

 

Показниками серцевої діяльності є систолічний і хвилинний об’єм серця.

Систолічний або ударний, об’єм серця – це кількість крові, яку серце викидає у відповідні судини при кожному скороченні. Величина систолічного об’єму залежить від розмірів серця, стану міокарду та організму. У дорослої людини при відносному спокої систолічний об’єм кожного шлуночка складає приблизно 70-80мл. Таким чином, при скороченні шлуночків в артеріальну систему поступає біля 120-160мл крові.

Хвилинний об’єм серця – це кількість крові, яке серце викидає в легеневий стовбур та аорту за 1хв. ХОС – це добуток величини систолічного об’єму на ЧСС за 1хв. В середньому ХОС складає 3-5л.

Систолічний та хвилинний об’єм серця характеризують діяльність всього апарату кровообігу.

Хвилинний об’єм серця збільшується пропорційно важкості роботи, яку виконує організм. При малій потужності роботи ХОС збільшується за рахунок підвищення величини систолічного об’єму і ЧСС, при великій потужності – тільки за рахунок наростання серцевого ритму.

Під час викиду крові шлуночки здійснюють роботу по переміщенні об’єму крові в судини. Кров, що міститься в судинах, та власне судини при цьому чинять опір.

Користуючись фізичними формулами та середніми значеннями параметрів (тиск та прискорення току крові) для лівого і правого шлуночка, можна вирахувати, яку роботу виконує серце під час одного скорочення.Встановлено, що шлуночки в період систоли здійснюють роботу біля 1 Дж з потужністю 3,3Вт (враховуючи, що систола шлуночків продовжується 0,3с).

Встановлено, що об’єм крові, яка викидається при кожному скороченні шлуночків, залежить від величини кінцевого діастолічного наповнення порожнин шлуночків кров’ю. Чим більше крові поступає в шлуночки під час діастоли, тим сильніше розтягуються м’язові волокна. Від ступеню ж розтягнення м’язових волокон знаходиться в прямій залежності сила, з якою скорочуються м’язи шлуночків.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. 1.     Воробьева Е.А., “Анатомия и физиология”, М., “Медицина”, 1982, ст.270-283, 299-308

2. 2.     Георгиева С.А.,”Физиология”, М. “Медицина”, 1982, ст.60-64, 70-71, 75-77, 87-89, 93-95

3. 3.     Липченко В.Я., “Атлас нормальной анатомии человека”, М, “ Медицина”, 1988, ст.207-211

4. 4.     Очкуренко О.М., “Анатомія людини”,К, “Вища школа”, ст.218-224

5. 5.     Синельников Р.Д., Синельников Я.Р. “Атлас анатомии человека”, т.3, ст.17-48

6. 6.     Федонюк Я.І., Білик Л.С. “Анатомія та фізіологія з патологією”, Тернопіль, ”Укрмедкнига”, 2001, ст.322-330

7. 7.     Філімонов В.І., “Нормальна фізіологія”, К., “Здоров”я”,1994, ст.288-289, 301-306, 312-313.