1. Зовнішній ніс

З овнішній ніс (nasus externus) має основу, корінь, спинку, кінчик і крила. Він сполучається із зовнішнім середовищем через ніздрі. Зовнішній ніс має форму тригранної піраміди, основа якої з’єднана з лицевим черепом. Верхня вузька частина носа називається коренем носа, від якого вниз тягнеться спинка носа, що переходить у його кінчик. Бічні поверхні носа випуклі, особливо внизу, нижні рухомі частини яких називають крилами носа. Нижній вільний край крил носа утворює ніздрі. Форма носа залежить від розмірів і форми носових кісток та носових відростків верхньої щелепи, що прилягають до них зовні. Окрім кісток, у формуванні носа беруть участь і хрящі. Виступаючий зовнішній ніс є специфічною ознакою людини, ніс відсутній навіть у людиноподібних мавп, що ймовірніше пов’язано з вертикальним положенням тіла людини, ослабленням жувальної функції і розвитком мови.

2. Порожнина носа

Порожнина носа (або внутрішній ніс) (cavitas паsі) виконує функції проведення повітря і є органом нюху. Крім того, тут по­вітря зволожується, очищується і зігрівається.

П ерегородкою носова порожнина ді­литься на дві половини, які мають вхідний отвір (грушоподібний) і парний вихідний (хоани), за допомогою яких порожнина носа сполучається з носоглоткою.

У порожнині носа виділяють:

• Верхню стінку – утворену решітчастою пластинкою решітчастої кістки, передньою поверхнею тіла клиноподібної кістки, носовою частиною лобової кістки, носовими кістками;

• П рисередню стінку (перегородку) – утворену перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки та лемешем. Перегородка носа не завжди ділить порожнину носа на дві рівні половини, часто буває викривленою; залежно від ступеня деформації порушується дихання;

• Нижню стінку (відмежовує порожнину носа від порожнини рота) – утворену твердим піднебінням (піднебінними відростками верхніх щелеп та горизонтальними пластинками піднебінних кісток). Враховуючи те, що ембріональний розвиток порожнини носа і рота відбувається паралельно, можливий розвиток вад: при неповному зрощенні кісток піднебіння порожнина рота з’єднується з порожниною носа, що призводить до порушення функції дихання, травлення, голосоутворення. Ця патологія може виникати при травмах, деяких захворюваннях (сифіліс, туберкульоз);

• Бічну стінку – утворену носовою кісткою, лобовими відростками та носовою поверхнею верхньої щелепи, сльозовою кісткою, лабіринтом решітчастої кістки, перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки, присередньою пластинкою крилоподібного відростка клиноподібної кістки, нижньою носовою раковиною.

Стінки носа утворені кістками та хрящами і вистелені слизовою оболонкою, яка легко набрякає під впливом різноманітних подразників. Найбільшими хрящами є хрящ перегородки носа, бічні хрящі та крилоподібні хрящі, що утворюють крила носа.

Із латеральної стінки звисають три носо­ві раковини верхня, середня і нижня. Верхня і середня є похідними решітчастої кістки, а нижня - самостійною кісткою. Розміри носових раковин неоднакові: верхня є найкоротшою, а нижня – найдовшою. Між цими раковинами знаходяться носові ходи: верхній носовий хід (між верхньою і серед­ньою раковинами), середній носовий хід (між середньою і нижньою раковинами), нижній носовий хід (між нижньою носовою ракови­ною і твердим піднебінням). У кожний із цих носових ходів відкриваються пазухи повітроносних кісток

а саме: у верхній - задні та середні комірки решітчастої кістки і пазуха клиноподібної кістки; в середній – передні комірки решітчастої кістки, лобова і гайморова пазухи; в нижній – носослізний та різцевий канали, чим можна пояснити посилення носових виділень під час плачу.

Слизова оболонка порожнини носа вкриває не лише раковини та носові ходи, а також вистеляє приносові пазухи. Особливістю слизової оболонки порожнини носа є те, що вона утворена війчастим епітелієм. У ній добре виражена підслизова основа, містяться залози, які виробляють слиз. Вона багата на судини. У слизовій оболонці містяться поодинокі лімфатичні вузлики, які утворені лімфоїдною тканиною.

Ділянка порожнини носа, яка відповідає верхньому носовому ходу, є нюховою. Тут закладені нервові закінчення нюхового нерва - нюхові клітини, які становлять рецептор нюхового аналізатора. Середній і нижній носові ходи є дихальними.

ГОРТАНЬ

Гортань (Іаrупх) – непарний порожнистий орган завдовжки 4 см. Гортань знаходиться в ділянці шиї на рівні ІУ-УІ шийних хребців, нижче під'язикової кістки. У дітей гортань розташована вище (на рівні IV шийного хребця), у старшому віці внаслідок ослаблення зв'язок вона опускається до рівня VII шийного хребця. Спереду до гортані прилягають підпід'язикові м'язи і верхній полюс часток щитоподібної залози. Позаду до неї прилягає глотка, а по боках -судинно-нервовий пучок шиї, внизу гортань переходить у трахею.

Стінка гортані складається з:

1. внутрішньої оболонки, яка має назву слизової оболонки і вистелена війчастим епітелієм, у ній відсутні складки (окрім пристінкової та голосової складок), відсутня підслизова основа, містяться залози, які виробляють слиз, лімфоїдна тканина утворює поодинокі лімфатичні вузлики;

2. середньої оболонки, яка складається із хрящів, зв’язок та м’язів.

С келет гортані утворений парними і непарними хрящами. До парних належать: щитоподібний (утворює передньобічні стінки), перснепо­дібний (розташований у нижньому відділі органа) та надгортанний (прикриває вгорі вхід у гортань) хрящі. Найбільший із них щитоподібний, який складається з двох пластинок, цей хрящ можна промацати. У чоловіків на щито­подібному хрящі виражений гортанний виступ - "Адамове яблуко" - вторинна чоловіча ознака. Меншим за розміром є перснеподібний та надгортанник. Останній міститься позаду від язика і під час ковтання закриває вхід у гортань, завдяки чому їжа не потрапляє в дихальні шляхи. Ззаду знаходяться дріб­ніші парні хрящі: черпакуваті, ріжкуваті, клиноподібні. Всі хрящі з'єднуються між собою суглобами та зв'язками і можуть змінювати своє розташування відносно один одного завдяки м'язам.

М’язи гортані у функціональному відношенні поділяються на:

А) констриктори (м’язи, які звужують порожнину гортані або голосову щілину);

Б) дилататори (м’язи, які розширюють порожнину гортані і голосову щілину);

В) м’язи, які змінюють натягування голосових зв’язок.

3. зовнішню оболонку – адвентиціальну, вона оточує хрящі гортані і містить багато еластичних волокон.

Порожнина гортані має форму піскового годинника, у ній виділяють:

• П рисінок гортані – проміжок між надгортанником та парними складками слизової оболонки, які розташовуються на бічній стінці й мають назву несправжніх або присінкових складок.

• Голосова частина - середній відділ, де на бічних стінках знаходиться дві пари складок: верхні (присінкові) і нижні (голосові). Між ними утворюється заглибина – шлуночки гортані. У товщі голосових складок лежать однойменні зв’язки та голосовий м’яз. Проміжок між правою і лівою голосовими складками називається голосовою щілиною. Це найвужча частина гортані.

• Підголосова порожнина – та частина гортані, яка розташовується під голосовими складками.

Голосові зв’язки натягнуті між щитоподібним та черпакуватим хрящами і слугують для голосоутворення, яке відбувається наступним чином: скорочення м'язів призводить до зміни положення хрящів, внаслідок чого ширина голосової щілини і напруження голосових зв'язок теж змінюються. Повітря, що видихається, коливає голосові зв'язки, і виникають звуки. Це коливання відбувається не пасивно під дією струменя повітря, а завдяки взаємодії з голосовими м’язами, скорочення яких відбувається під дією ритмічних імпульсів, що надходять із центрів головного мозку. У членороздільній мові беруть участь також язик, губи, порожнина рота і носа. Розширює голосову щілину задній персне-черпакуватий м'яз, а звужу­ють - поперечний та косий черпакуваті, бічний персне-черпакуватий м'язи. Під час розмови, співу, кашлю гортань зміщується.

ТРАХЕЯ

Т рахея (trahеа) - дихальне горло - є продовженням гортані, має форму трубки завдовжки 9-15 см, завширшки 1,5-2,7 см. Трахея розташовується в ділянці шиї і тягнеться від VI шийного хребця до V грудного, де ділиться на два головних бронхи. Це місце називається біфуркацією трахеї. Стінка трахеї складається з 16-20 хрящових півкілець, між якими знаходяться фіброзні зв'язки. Кожне кільце на 2/3 утворене хрящем, а на 1/3 (задня поверхня трахеї) – пучками непосмугованих м’язових волокон, які йдуть у поздовжньому й поперечному напрямках, забезпечуючи рухи трахеї під час дихання, кашлю тощо. Тому задня стінка називається перетинчаста.

Слизова оболонка вистелена миготливим епітелієм і багата лімфоїдною тканиною.

Зовнішня оболонка – адвентиціальна.

У шийному відділі спереду до неї прилягає перешийок щитоподібної залози, ззаду -стравохід, а з боків - сонні артерії.

У грудному відділі спереду трахеї знаходиться груднина, а в дітей - вилочкова залоза (або її залишки у дорослих) і великі судини.

Трахея виконує дихальну функцію.

ГОЛОВНІ БРОНХИ

Бронх (bronchus) має форму трубки, парний орган.

Т рахея на рівні V грудного хребця ділиться на два головні бронхи - правий і лівий, які підходять до воріт легені.

Правий бронх широкий, але коротший від лівого, в ньому нараховується 6-8 хрящових кілець, а в лівому - 9-12. Він має більш вертикальне положення і є ніби продовженням трахеї.

Головні бронхи входять у ворота легені і розгалуджуються на бронхи меншого діаметра (часткові, сегментарні, часточкові бронхи та кінцеві бронхіоли). Розгалуження бронха від головного до кінцевої бронхіоли називається бронхіальним деревом.

Бронхіальне дерево

Г оловні бронхи, підходячи до воріт легень, відповідно до часток, поділяються на часткові: лівий на два (верхній і нижній), а правий – на три (верхній, середній і нижній) бронхи. Часткові бронхи в паренхімі легень діляться на бронхи третього порядку – сегментарні, тому що вони вентилюють певні ділянки легень, які мають назву сегментів. Всього в кожній легені є по 10 сегментів. Сегментарні бронхи діляться дихотомічно (кожний на два) на дрібніші – часточкові бронхи. Кожний часточковий розгалужується всередині часточки на 16-18 кінцевих бронхіол, які не мають вже хряща і залоз. Бронхіальне дерево слугує для проведення повітря при вдиху і видиху. Слизова оболонка бронхів і трахеї має однакову будову.

Бронхи виконують дихальну функцію (проведення повітря).