Склад і властивості шлункового соку.

 

Детальне вивчення секреції в шлунку стало можливим після того, як в 1842 році російський хірург В А Басов вперше здійснив операцію накладання фістули шлунка тваринам. Суть методу полягає в наступному. Розрізають всі три шари стінки шлунка і вставляють фістульну трубку. Рану зашивають. Фістулу ззовні закривають корком, який відкривають під час дослідів, коли потрібно зібрати шлунковий сік Однак сік був не чистий, а з харчовим хімусом.

У подальшому І. П. Павлов удосконалив цю методику, запропонувавши метод уявного годування або езофаготомії. Собаці перерізали стравохід і обидва його кінці підшивали до рани, перериваючи зв'язок стравоходу зі шлунком, а в шлунок вставляли фістулу Басова. Їжа не потрапляла в шлунок, а виходила назовні, тому зі шлунка увесь час отримували чистий сік. Однак за допомогою цієї методики не можна було дослідити впливу на секрецію їжі, коли вона знаходиться в шлунку.

Р. Генденгайн розробив методику операції "маленького шлуночка" – зі шлун­ка вирізають частину, через яку фістулу з'єднують із зовнішнім середовищем. Але при цьому перерізають блукаючий нерв.

Тому І. П. Павлов запропонував нову операцію - викроювання ізольованого малого шлуночка. В результаті такої операції утворювались два шлунки, в маленькому шлунку зберігались іннервація та кровопостачання. В маленький шлунок вставляли фістулу і збирали шлунковий сік. Таким чином, секреція в ізольованому шлунку була дзеркальним відображенням секреції у великому шлунку.

У людини шлунковий сік збирають шляхом введення в шлунок зонда через рот.

За добу секретується 2,0-2,5 л шлункового соку. Він виробляється залозами шлунка: головними, парієтальними (обкладковими) і додатковими. Чистий шлунковий сік - безколірна, прозора рідина, яка містить соляну кислоту. Його рН становить 1,5-1,8.

Слиз, що входить до шлункового соку, містить мукоїди, які захищають слизову оболонку шлунка від хімічних і механічних подразнень, а соляна кислота надає йому бактерицидні властивості.

 

Травлення в шлунку.

Шлунковий сік містить ферменти.

Пепсиноген — профермент, який у порожнині шлунка перетворюється на активну форму фермента - пепсин, що має здатність гідролізувати (розщеп­лювати) білки;

Шлунковий сік дорослої людини має невелику ліполітичну активність.

Ліпаза шлункового соку має велике значення в гідролізі жирів грудного молока під час вигодовування дітей.

Фермент хімозин – розщеплює білки молока, виробляється переважно у дитячому віці.

Желатиназа розщеплює білок сполучної тканини - желатин.

 

Власні залози шлунка

- Н*-іони, які створюють кисле середовище у шлунку;

- слиз;

- біологічно активні речовини, які регулюють (посилюють або послаблю­ють) синтез і секрецію шлункового соку, моторику та кровопостачання шлунка, а також регулюють діяльність прилеглих до шлунка органів. Ці речовини секре-туються ендокринними клітинами, які належать до дисоційованої ендокринної системи шлунково-кишкового тракту, абоАРІЮ-системи.

 

Печінка, жовчний міхур, підшлункова залоза, їх будова, функції. План

1. 1.     Печінка: топографія, будова, функції. Печінкова часточка.

2. 2.     Жовчний міхур і жовчні протоки.

3. 3.     Склад і властивості жовчі.

4. 4.     Механізм жовчевиведення і вплив їжі на характер жовчі, що виділяється.

5. 5.     Відмінності міхурової жовчі від печінкової.

6. 6.     Підшлункова залоза: топографія, будова, функції.

7. 7.     Склад і властивості соку підшлункової залози.