Список використаної літератури

Основна:

15. 1.     Очкуренко О.М., “Анатомія людини”, К, “Вища школа”, ст.298-302.

16. 2.     Федонюк Я.І., Білик Л.С. “Анатомія та фізіологія з патологією”, Тернопіль,”Укрмедкнига”, 2001, ст.158-178.

17. 3.     Георгиева С.А.,”Физиология”, М. “Медицина”, 1982, ст.248-252.

 

Додаткова:

33. 1.     Воробьева Е.А., “Анатомия и физиология”, М. “ Медицина”, 1982, ст.272-286.

34. 2.     Косицкий Г.И., “Физиология человека”, М, “Медицина”, 1985, ст.384-391.

35. 3.     Липченко В.Я., “Атлас нормальной анатомии человека”, М, “ Медицина”, 1988, ст.386-398.

36. 4.     Привес М.Г., ”Анатомия человека”, Лен. “Медицина”, 1985,ст.415-440.

 

Тема лекції: Залози внутрішньої секреції

План

1. 1.     Загальна характеристика залоз внутрішньої секреції. Поняття про гормони. Поняття про гіпо- та гіперфункції ендокринних залоз.

2. 2.     Будова та функції:

•       Гіпофіза, епіфіза (шишковидного тіла);

•       Щитоподібної та прищитоподібних залоз;

•       Тимусу (вилочкової, загрудинної залози);

•       Наднирникових залоз. Параганглії.

3. 3.     Внутрішньосекреторна функція підшлункової та статевих залоз.

4. 4.     Поняття про тканинні гормони.

5. 5.     Регуляція утворення і виділення гормонів.

Загальна характеристика залоз внутрішньої секреції. Поняття про гормони. Поняття про гіпо- та гіперфункції ендокринних залоз.

Залозами внутрішньої секреції, або ендокринними, називаються такі залози, які не мають вивідних проток і секрет (інкрет, гормон) яких надходить безпосередньо у кров або лімфу.

Процес синтезу і виділення у внутрішнє середовище фізіологічно активних речовин ендокринними залозами називають внутрішньою секрецією, а ці речовини – гормонами.

До ендокринних залоз відносяться:

• -         гіпофіз

• -         епіфіз

• -         прищитоподібні залози

• -         щитоподібна залоза

• -         загруднинна залоза

• -         надниркові залози.

Підшлункова та статеві залози є змішаними, в них виробляються і гормони, і продукти зовнішньої секреції.

Крім ендокринних залоз, існують паракринні залози і клітини, які розмі­щені в органах (шлунок, сечівник, нирки) серед інших тканин і секретують тканинні гормони.

Гормони - це фізіологічно активні речовини, які синтезуються спеціалізова­ними клітинами ендокринних залоз і в малих кількостях дають значний фізіологічний ефект. Вони надходять безпосередньо в кров і проявляють свою дію на клітинні мембрани, ферментні системи.

Гормони виробляються в ендокринних залозах двох типів:

• -         залозах із змішаною функцією, які здійснюють поряд із внутрішньою секрецією зовнішню;

• -         залозах, які виконюють лише функцію органів внутрішньої секреціі.

Властивості гормонів:

• -         дистантний характер дії – органи і системи, на які діють гормони, звичайно розташовані далеко від місця їх утворення в ендокринних залозах;

• -         строга специфічність дії – реакції органів та тканин на гормони строго специфічні і не можуть бути викликані іншими біологічно активними речовинами;

• -         висока біологічна а ктивність.

Фізіологічна роль гормонів:

• -         беруть участь в регуляції та інтеграції функцій організму;

• -         адаптують організм до змінних умов зовнішнього та внутрішнього середовища;

• -         відновлюють змінену рівновагу внутрішнього середовища організму.

Впливаючи на синтез білка в клітинах, гормони регулюють фізичний, стате­вий і розумовий розвиток, обмін речовин і енергії, сприяють підтриманню гомеостазу організму (рівня глюкози, електролітів, осмотичного тиску, артеріального тиску), забезпечують адаптацію активності фізіологічних систем. Вони впливають на поведінку і психіку людини. Під дією гормонів проходять зміни не тільки фізіологічних процесів, а й морфологічних.

Серед численних етіологічних факторів ендокринних порушень можна виді­лити основні: психічну травму, некроз, пухлину, запальний процес, бактеріальні та вірусні інфекції, інтоксикації, місцеві розлади кровообігу (крововилив, тром­боз), аліментарні порушення (дефіцит йоду й кобальту в їжі та питній воді, надлишкове вживання вуглеводів), іонізуюче випромінювання, уроджені хромо­сомні та генні аномалії.

Провідне значення у патогенезі більшості ендокринних розладів має недос­татня (гіпофункція) або підвищена (гіперфункція) активність ендокринних залоз.

Будова та функції: гіпофіза, епіфіза (шишковидного тіла)

Гіпофіз лежить на дні гіпофізарної ямки турецького сідла клиноподібної кістки і відокремлений від порожнини черепа відростком твердої мозкової оболонки, який утворює діафрагму сідла. Через отвір в цій діафрагмі гіпофіз з'єднаний з гіпоталамусом проміжного мозку. Зовні гіпофіз покритий капсулою Його маса становить не більше 0,6 г. Гіпофіз складається із передньої, середньої та задньої часток. Паренхіма передньої частки складається із залозистих клітин, а задньої - із нейрогліальних клітин (пітуїцитів) та нервових волокон.

Пе­редня частка - аденогіпофіз - виробляє тропні гормони, які регулюють активність ендокринних залоз. Задня частка має назву нейрогіпофіза.

Гіпофіз виробляє гормони, які регулюють діяльність інших ендокринних залоз.

Аденогіпофіз продукує дві групи гормонів.

До першої групи належать гормони, які впливають на процеси обміну, регулюють ріст та розвиток організму. Це соматотропін, або гормон росту, ліпопротеїни і пролактин.

Друга група включає тропні гормони. Їх основна роль полягає у регуляції функції периферичних залоз. До них належать: адренокортикотропін, тиреотропін, гонадотропні (лютеїнізуючий і фолікулостимулюючий) гормони.

Ефекти гормонів.

Соматотропний гормон, чи гормон росту, сприяє синтезу білка, зумовлюючи ріст, загальні розміри тіла, його масу, розміри окремих органів.

Пролактин стимулює ріст молочних залоз і секрецію молока. Після пологів посилюється секреція гіпофізом пролактину, внаслідок чого настає лактація - утворення і виділення молока. У чоловіків також є пролактин. У них він стимулює ріст і розвиток передміхурової залози та сім'яних міхурців.

Ліпопротеїни стимулюють мобілізацію жиру із жирових депо

Адренокортикотропний гормон (АКТГ) сприяє синтезу і секреції кортикостероїдів - гормонів надниркових залоз

Тиреотропний гормон стимулює синтез і виділення гормонів щитоподібної залози.

До гонадотропних гормонів відносять фолікулостимулюючий і лютеїнізуючий. Ці гормони є і у чоловіків, і у жінок.

У чоловіків фолікулостимулюючий гормон впливає на утворення чоловічих статевих клітин.

У жінок цей гормон сприяє росту везикулярного фолікула і секреції фолікулярної рідини.

Лютеотропний гормон стимулює синтез жіночих статевих гормонів естрогенів і чоловічих – андрогенів. Крім цього, у жінок завдяки цьому гормону яйцеклітини виходять з фолікула яєчника і утворюється жовте тіло на місці фолікула, що розірвався.

 

Меланоцитостимулюючий гормон (гормон середньої частки гіпофізу) регулює пігментний обмін і сприяє перерозподілу пігменту меланіну у шкірі, сітківці ока, волоссі, райдужці.

 

Інкреторні клітини ядер гіпоталамуса продукують антидіуретичний гормон (вазопресин) і окситоцин. Ці гормони транспортуються по аксонах, що становлять гіпоталамо-гіпофізарний тракт, до задньої частки гіпофіза (нейрогіпофіза). Звідси ці гормони потрапляють у кров.

Антидіуретичний гормон:

• -         сприяє зворотному всмоктуванню води в дистальних канальцях нирок, у зв'язку з чим зменшується виділення сечі і вона стає більш концентрованою;

• -         має пресорну дію - звужує артеріоли, що призводить до підвищення артеріального тиску

Окситоцин посилює скорочення матки і під час пологів забезпечує нормаль­ний їх перебіг, а після пологів сприяє виділенню молока.