90.Соціальна сутність та призначення держави

Щоб розкрити поняття держави, необхідно проникнути до її сутності.

Сутність держави — це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загальносоціальні завдання («спільні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспільство. Це — засоби транспорту і зв'язку, будівництво шляхів, іригаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші.

Два аспекти сутності держави визначилися з моменту її виникнення:

•  класовий аспект — захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованого примусу;

• загальносоціальний аспект — захист інтересів усього суспільства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загальносоціальних справ. Загальносоціальний аспект сутності держави особливо яскраво проявляється в її зіставленні з громадянським суспільством.

Сучасна держава — соціальний арбітр, орган керівництва загальними справами, організатор багатьох важливих заходів, без здійснення яких неможливе функціонування суспільства. Одне з перших місць у цьому процесі належить закріпленню, забезпеченню прав і свобод людини, екологічній безпеці, технічному прогресу, здоров'ю нації, безконфліктному існуванню суспільства, забезпеченню гідного прожиткового рівня, підтримання науки, культури, освіти. Держава повинна перешкоджати різкій диференціації суспільства, щоб уникати гострих соціальних конфліктів.

Сучасна держава виступає суб'єктом легалізованого примусу, тобто вона повинна впливати на ті прошарки населення, групи, окремих людей, які є суспільно небезпечними. Її компетентні органи зобов'язані стримувати тих, хто характеризується суспільно небезпечною поведінкою, вони здійснюють певний соціальний контроль за дотриманням законів, принципів, правил людського співжиття.

Саме універсальний характер діяльності держави в сучасному світі спонукає до виконання нею нових функцій, що не характерні для минулих історичних епох. Однією з таких функцій є соціальна. Якщо її не розвивати, це призведе до соціального безправ'я, серйозних конфліктів у суспільстві.

Сучасна держава проводить активну соціальну політику, що полягає у врегулюванні і вирішенні соціальних проблем, досягаючи соціальної справедливості у відносинах між підприємцями, виробниками, споживачами, забезпечуючи інтереси малозабезпечених верств населення, що потребують соціальної підтримки.

91. Основні сім'ї правових систем сучасності

Аналіз правової системи дає можливість аналізувати і оцінювати всю правову реальність в цілому, а не її окремі елементи.

Правова система — це система всіх специфічних юридичних явищ, характерних для певної держави чи групи держав.

Правову систему складають:

1. різноманітні правові акти: нормативно-правові, акти тлумачення і застосування норм, а також діяльність відповідних суб'єктів зі створення таких актів;

2. різноманітні види та прояви правосвідомості;

3. стан законності та його деформації, тобто акти правомірної і неправомірної поведінки.

Правова система в статиці охоплює сукупність:

а) норм, принципів, інститутів (нормативний бік системи);

б) правових установ (організаційний елемент);

в) правових поглядів, ідей, уявлень, притаманних даному суспільству (ідеологічний елемент).

Кожна держава виробляє своє власне право, залежно від притаманних їй характеристик, стану розвитку, домінуючої філософії, ідеології, вірувань і прагнень. Саме тому, різним політичним системам, різним країнам і навіть різним історичним епохам притаманні різні державні правові системи зі своїми особливими базовими принципами, юридичними концепціями і категоріями, зі своєю особливою побудовою, виконанням і призначенням правових норм. Так, цілком природно, відрізняються одне від одного українське право, німецьке право, французьке право, японське право і т.д.

Національна правова система — конкретно історичний, реально існуючий комплекс взаємопов’язаних правових явищ і юридичних засобів певного суспільства.

У той же час, незважаючи на подібну багатоманітність права різних держав, простежуються ряд спільних рис і певний технічний, політичний та культурний взаємозв'язок. Аналіз цих спільних рис та взаємозв'язків дає можливість розподілити право різних країн на кілька великих груп, які і називаються правовими сім’ями (типами).

Сім’я правових систем — це сукупність національних правових систем, об’єднаних спільними умовами історичного формування, структурою, джерелами, основною культурою, понятійним апаратом юридичної науки.

Правові сім’ї:

І. Романо-германська правова сім’я (континентальна або нормативно-актна):

1. романська група правових систем (Італія, Франція, Іспанія);

2. германська група (Німеччина, Австрія);

3. скандинавська група (Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія);

4. латиноамериканська (Аргентина, Бразилія, Чилі, Парагвай, Уругвай);

5. слов’янська (Росія, Білорусія, Україна);

6. правова система Японії.

ІІ. Англо-американська правова сім’я (система загального права або судово-прецедентна):

1. правова система Англії;

2. правова система США;

3. правова система країн Британської співдружності.

ІІІ. Сім’я ідеологічно-релігійних правових систем:

1. мусульманське право (Саудівська Аравія, Іран, Лівія, Пакистан, Єгипет, Сирія, Мавританія);

2. канонічне право християнських церков (Ватикан — державоподібне утворення);

3. іудейське право (або єврейське право: Ізраїль);

4. індуське право (Індія, Бірма, Сінгапур, Малайзія).

ІV. Сім’я традиційно-общинних правових систем: звичаєве право народів Африки, Південно-східної Азії, Океанії.

V. Сім’я соціалістичних правових систем національні правові системи сучасних Китаю, Північної Кореї, Куби.