Специфічними рисами правового звичаю є:

1) тісний зв'язок з релігійними нормами, обрядами, родовими культами;

2) поширення чинності не за територією, а за колом осіб, тобто його чинність має персоналізований характер;

3) локальність, тобто поширеність серед невеликих соціальних груп;

4) наявність конкретних ознак правила поведінки;

5) безперервність та одноманітність дотримання;

6) давність виникнення, однак ця ознака може мати різноманітне тлумачення;

7) правова сила як визнання правила певною спільнотою чи його санкціонування державою. Останнє можливе у вигляді визначення компетенції судів вирішувати справи на підставах звичаєвого права чи закріплення законодавством.

Якщо виникає колізія між звичаями різних етнічних спільнот чи законодавством, то вирішується вона по-різному: а) формуванням спеціального колізійного законодавства; б) у ході застосування звичаєвого права судами та іншими органами юрисдикції за їх розсудом.

Через неписемну форму звичаїв, їх різноманітність і незмінність у часі вони втрачають свою роль у регулюванні найважливіших суспільних відносин, особливо

у сфері публічного права. Буває і навпаки, вони формалізуються і закріплюються у національному законодавстві як приписи законів та інших нормативних актів держави. Проте в окремих сферах суспільного життя ефективність чинності звичаїв вища, ніж формалізованого права, що обумовлюється міцністю родинних зв'язків, поширеністю традиційної свідомості.

89.Загальна характеристика романо-германської правової родини

Загальновизнаним центром розвитку романо-германского типу правової системи є континентальна Європа, тому його називають ще континентальним. Як і англо-американський, рома-но-германський тип правової системи вважається класичним.

Романо-германський тип правової системи --це сукупність національних правових систем держав, що мають загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі давньоримського права і його пристосування (разом із канонічними і місцевими нормами-звичаями) до нових національних умов. Його характерними рисами є домінування нормативно-правового акта як форми (джерела) права, поділ системи права на дві підсистеми — публічну і приватну, диференціація і кодификація галузей права.

Романо-германський тип правової системи охоплює країни континентальної Європи: Францію, Бельгію, Люксембург, Іспанію, Португалію, Нідерланди, Австрію, Ліхтенштейн, Німеччину, Швейцарію, Бельгію та ін. Вплив романської і німецької груп континентального права виходить за межі Європи: Латинська Америка, значна частина Африки, країни Близького Сходу, Японія, Індонезія.

Попри множинність визначень права, сформульованих у цих країнах, загальним для них є вказівка на нормативність права, розгляд норми права як загального правила поведінки, встановленого законодавцем або уповноваженими органами. Дефініція права ґрунтується на визнанні норми права як моделі, масштабу поведінки загального (однакового для всіх), узагальненого (абстрактного, без деталізації), певного формально-визначеного характеру. Відзначається, що норма права створюється не суддями не суддями, а є результатом вивчення практики (її узагальнення) відповідно до принципу справедливості, моральності.

Особливості романо-германської правової сім'ї

1. Органічний зв'язок з римським правом. Становлення цієї правової сім'ї відбувалося на основі римського права. Це — головна особливість романо-германського права. Романо-германські правові системи ніби продовжують римське право, вони є наслідком його розвитку. Гаслом юристів романо-германської сім'ї може бути відомий вислів Р. Ієрінга: через римське право, проте вперед, далі нього.

2.         Утворення романо-германського права на основі вивчення римського права в італійських, французьких (німецьких університетах. Саме університети створили у XII—XVJ століттях на основі Зводу законів Юстиніана загальну для багатьох європейських країн юридичну науку. Ця наука у свою чергу визначила характер романо-германського права.

3.         Яскраво виражена доктринальність і концепту- альність. Романо-германська правова сім'я активніше сприймає правові теорії і доктрини, ніж англо-амери- канська правова система, а роботи вчених-юристів мають тут більший вплив. У системі континентального права існують загальні принципи та ідеї, на основі яких формується і розвивається право.

4.         Абстрактний характер норм права. Норми права встановлюють загальні правила поведінки, виходячи з принципів і правових доктрин. Це відрізняє романо-германське право від англосаксонського, де норми права створюються переважно судами при вирішенні спірних питань щодо конкретних випадків.

5.         Домінуюча роль закону в системі джерел права. У романо-германській сім'ї закони та кодекси — це опорні стовпи права.  Тенденція визнання закону найважливішим джерелом права перемогла у країнах романо-германської правової сім'ї в XIX столітті, коли в їх переважній більшості були прийняті кодекси та писані конституції. Провідна роль закону ще більш зміцнилася в сучасну епоху: сьогодні закон розглядається як найкращий технічний засіб установлення ясних і точних правил.