3. Структура культури та її функції.

Кілька слів про походження слова "культура". В етимологічному значенні поняття культура веде початок від античності. У Стародавньому Римі - слово "cultio" означало "обробка, вирощування" (рос. - возделыва­ние, обрабатывание, обработка). У латинській мові дієслово "colere" мало спочатку значення - "обробляти, вирощувати", а пізніше - "шанувати, по­клонятися". Тобто етимологічно слово "культура" поєднує в собі і "вирощування" (в тому числі й себе) і "культ" (або ж поклоніння). В антич­ності, античній свідомості поняття "культура" ототожнюється з "пайдейєю" - тобто з освіченістю. За Платоном - це (пайдейя) - керівниц­тво до зміни всієї людини (pais = дитина, тобто виховання чоловіка з дити­ни).робимо висновок: "Культура - це друга природа, спосіб і продукт людської діяльності, тобто — матеріальні та духовні реальності життєдія­льності людини, які створені самою людиною штучно". Штучно створені людиною реальності називаються артефактом і культуру можна визна­чити як систему артефактів.

Культуру прийнято розподіляти на матеріальну і духовну, од­на з яких є проектом матеріальної, а інша - духовної творчості. До матеріальної культури, яку часто співвідносять з поняттям "цивілі зація", відносять сукупність матеріальних благ, а також різноманіт­них засобів їх виробництва. Духовна культура поступово складаєть­ся з ціннісного переосмислення всієї сукупності отриманих люди­ною знань, загальноприйнятних уподобань і пріоритетів, і викорис­товує для цього всі форми суспільної свідомості: філософію, науку, мораль, право, мистецтво. Матеріальний і духовний елементи куль­тури нерозривно пов'язані між собою. Матеріальна, виробнича дія­льність людини дуже часто визначально впливає на її діяльність в інших сферах життя. З іншого боку, результати її чуттєвої, розумо­вої та інтуїтивної діяльності матеріалізуються, перетворюються в речі, технічні засоби, твори мистецтва. Наприклад, знання про інтуї­тивно-наукове прозріння Д.І.Менделеєва відносно періодичної таб­лиці хімічних елементів "або про багато в чому подібний прорив французького винахідника Е.Ленуара, який у 1860 р. сконструював перший- практично придатний двигун внутрішнього згорання, стали надбанням духовної культури, а сучасний автомобіль, створений на основі цих та багатьох інших винаходів, відноситься до теперішньої матеріальної культури. У матеріальній культурі неминуче присутні духовні начала, оскільки вона завжди є втіленням ідей, знань і за­вдань людини, що власне і робить її культурою. Хоча самий зміст духовної культури є прихованим від ока і раціонально не може бути цілком і повністю розкритий (поняття істини, честі, мужності, гені­альності, самопожертви тощо), її продукти завжди виражені в мате­ріальній формі, бо лише таким чином вони можуть бути об'єкти­вовані і стати фактом соціального життя.

Духовну культуру поділяють на дві сфери:

1) духовні якості людини і діяльність по їх реалізації;

2) духовні цінності, які існують відносно самостійно (у вигляді наукових теорій, творів мистецтва, норм права тощо).

Особлива роль духовної культури полягає в тому, що вона про­буджує в людині особистість. До структурних елементів духовної культури традиційно відносять:

інтелектуальні (наука, освіта); естетичні (мистецтво і література); етичні (мораль); соціальні (мова, побут, звичаї, право, політика); релігійні.

Таким чином, якщо говорити про взаємозв'язки матеріальної і духовної культур, то необхідно розрізняти їх особливі ролі. Матері­альна, що є фундаментом, базою життя суспільства, відіграє основну роль. Духовна культура, що пробуджує в людині особистість, віді­грає роль головну, тобто таку, що підносить саму людину та її роль у світі до найвищих цілей і завдань. Призначення культури та роль, яку вона відіграє в людському житті, виявляються в її функціях. Одна з головних - людтотворча. Культура - це своєрідна форма самопізнання людини, оскільки вона показує їй не тільки оточуючий світ, але й її саму. Це свого роду дзер­кало, де людина бачить себе і такою, якою вона повинна стати, і та­кою, якою вона була і є. Результати пізнання і самопізнання передаються у вигляді досві­ду, життєвої мудрості за допомогою певних кодів - знаків, символів, образів тощо - від покоління до покоління, від одного народу до ін­шого. Це інформативна функція культури. У цій функції культура пов'язує покоління, збагачуючи кожне наступне досвідом попередніх. Щоб стати культурною, людині необхідно пройти, як говорив I.-В.Ґете, "через усі епохи світової культури". Культура створює і відтворює сукупність норм і правил пове­дінки. Усі вони призначені для однієї загальної мети: організації спільного життя людей. Існують норми права і моралі, норми в мис­тецтві, норми релігійної поведінки. Усі ці норми регламентують по­ведінку людини, зобов'язують її дотримуватись певних правил, які вважаються оптимальними в тому чи іншому суспільстві. В цьому виявляється регулятивна функція культури.