3. Мета перекладу

Здійснюючи міжмовну комунікацію, перекладач може ставити перед собою різні цілі, прагнути досягти певних результатів. В основному, ці результати можна звести до чотирьох груп. По-перше, задача перекладача може полягати в забезпеченні адекватного розуміння рецептором інформації, яка передається. По-друге, перекладач може прагнути добитися певного комунікативного ефекту, створити у рецепієнта бажане емоційне ставлення до інформації, яка передається, викликати у нього відповідні асоціації. По-третє, перекладач може поставити перед собою мету спонукати рецепієнта до конкретних дій, викликати у нього певну практичну реакцію. І, нарешті, перекладач може використовувати свій переклад з метою досягнення якогось «екстраперекладацького» результату, рішення певних ідеологічних, політичних або побутових задач, що не мають нічого спільного з адекватним відтворенням оригіналу. І в кожному перекладі перекладач може переслідувати одну або декілька подібних цілей. І кожна з них може вимагати особливої прагматичної адаптації тексту перекладу, можливої відмови від максимальної еквівалентності.

4. Тип тексту перекладу.

Безперечно переклад художнього тексту і переклад технічної інструкції вимагають різного підходу, різного рівня еквівалентності і різної кваліфікації перекладача. Вибір стратегії грунтується на класифікації видів перекладу, і перекладач нерідко спеціалізується на перекладах певного виду.

Перш за все виділяються два основні функціональні види перекладу: художній (літературний) переклад і інформативний (нелітературний) переклад. Художній переклад - це переклад творів художньої літератури. Основна задача перекладача під час виконання такого перекладу - передати художньо-естетичні переваги оригіналу, створити повноцінний художній текст на мові перекладу. Заради досягнення цієї головної мети перекладач вільніший у виборі засобів, може жертвувати окремими деталями тексту, що перекладається. Інформативним перекладом називається переклад текстів, основна функція яких полягає в повідомленні інформації різного типу, а не в художньо-естетичній дії на читача. До таких текстів належать всі матеріали наукового, ділового, суспільно-політичного, побутового характеру. Основна задача перекладача таких текстів -- якнайповніша передача інформації, що міститься в них, досягнення максимально можливої еквівалентності. Розподіл на художній і інформативний переклад вказує лише на основну функцію оригіналу, яка повинна бути відтворена в перекладі, фактично ж в оригіналі, що вимагає, в цілому, художнього перекладу, можуть бути окремі частини, які виконують виключно інформаційні функції, і, навпроти в перекладі інформативного тексту можуть бути елементи художнього перекладу. В кожному з цих основних видів перекладу виділяються більш дрібні підвиди з своїми особливостями, що впливають на вибір перекладацькій стратегії.

5. Характер передбачуваного реципієнта

Міжмовна комунікація може бути ефективною лише за умови, що переклад буде зрозумілим тими, для кого він призначений. Перекладач вибирає варіанти перекладу з урахуванням знань і вимог передбачуваних рецепієнті. Як правило, у перекладача є вибір між двома можливостями. Переклад може бути призначений для певної групи людей або навіть для конкретного рецептора, і перекладач орієнтується на їх досвід, знання, вік, соціальний або професійний статус. Так, переклад може здійснюватися для певної групи технічних фахівців, для дитячої аудиторії або для керівника політичної організації чи комерційної фірми. При цьому перекладач повинен добре знати особливості майбутніх читачів. В інших випадках переклад не має точного адресата, і перекладач орієнтується на так званого «усередненого рецепієнта» - типового представника культури мови перекладу, який володіє знаннями, які характерні для більшості членів мовного колективу.

6. Ступінь перекладацької компетенції –Уміння перекладача правильно вибрати і послідовно здійснити перекладацьку стратегію з урахуванням численних факторів, що впливають на цей складний вид людської діяльності.

Лекція № 3 Еквівалентність перекладу під час передачі змісту оригіналу

План

1. Поняття перекладацької еквівалентності.

2. Особливості першого рівня еквівалентності.

3. Характерні риси другого рівня еквівалентності.

4. Особливості третього та четвертого рівнів еквівалентності.

5. Максимальний ступінь відповідності змісту оригіналу та перекладу на п’ятому рівні.

1. Поняття перекладацької еквівалентності.

Еквівалентність перекладу – відносна спільність перекладу та оригіналу за відсутності їхньої тотожності. Ступінь еквівалентності можна визначити шляхом зіставлення тексту перекладу з оригіналом, і він служить одним з критеріїв при оцінці результатів перекладацького процесу. Проте, в цілому, така оцінка виводиться на основі цілого ряду чинників. У деяких випадків для успіху міжмовної комунікації досягнення максимальної еквівалентності виявляється необов'язковим, а іноді навіть небажаним. У звязку з цим виникла необхідність використовувати в теорії перекладу такий термін як «адекватність перекладу», що позначає відповідність перекладу вимогам і умовам конкретного акту міжмовної комунікації. Відповідно до значень термінів «еквівалентність» і «адекватність» адекватний переклад включає певний ступінь еквівалентності, але еквівалентний переклад може і не бути адекватним.

Одне з головних завдань перекладача полягає в максимально повному відтворені змісту оригіналу тому, як правило, єдність змісту оригіналу та перекладу досить значна. Еквівалентність перекладу – це відповідність (близькість) змісту оригіналу та перекладу. Еквівалентність при перекладі може бути потенційною та перекладацькою. Потенційна еквівалентність - максимальна спільність змісту двох текстів різними мовами, перекладацька еквівалентність - реальна змістовна єдність текстів оригіналу та перекладу, що досягається перекладачем в процесі перекладу. Відмінності в системі МО та МП можуть обмежувати можливість повного збереження при перекладі змісту оригіналу, тому перекладацька еквівалентність може ґрунтуватися на збереженні різних елементів змісту. В залежності від того, яка частина змісту відтворюється під час перекладу для забезпечення його еквівалентності, розрізняють різні рівні (типи) еквівалентності.

Будь який текст виконує певну комунікативну функцію: повідомляє певні факти, виражає емоції, встановлює контакт між учасниками процесу комунікації. Наявність в процесі комунікації подібної мети визначає загальний характер повідомлень та їх мовне оформлення. Мовець, який сприймає певне повідомлення, має не тільки зрозуміти значення мовних одиниць та їх зв'язок з іншими одиницями, а й зробити необхідні висновки з усього змісту, відібрати додаткову інформацію.

Залежно від мети комунікації розрізняють п’ять рівні еквівалентності.

2. Особливості першого рівня еквівалентності

Еквівалентність першого рівня полягає в збереженні тієї частини змісту оригіналу, яка становить мету комунікації. Наприклад: Viele Köche verderben den Brei. – У семи няньок дитя без ока. Де багато кухарок, там борщ пересолений. He always keeps his mouth shut. Він завжди тримає язик за зубами. Мета комунікації полягає в передачі переносного значення. Дослівний опис даної ситуації вважає нееквівалентним та замінює цей опис іншим висловом, який забезпечує комунікативний ефект.

Таким чином, перший рівень еквівалентності характеризується наступними особливостями:

1. нееквівалентністю лексичного складу та синтаксичної організації;

2. наявністю лексичної трансформації та перефразування;

3. відсутністю реальних або прямих логічних зв’язків між реченнями оригіналу та перекладу.

Переклади на такому рівні виконуються як в тих випадках, коли більш детальне відтворення оригіналу неможливе, як в тих випадках, коли таке відтворення буде створювати у того, хто сприймає текст неправильне уявлення та викликає неправильні асоціації і тим зашкодить правильному відтворенню мети комунікації.

3. Характерні риси другого рівня еквівалентності.

Еквівалентність другого рівня полягає не тільки в збереженні тієї частини змісту оригіналу, яка становить мету комунікації, а і у відтворенні тієї ж позамовної ситуації. Ситуацією називається сукупність об’єктів та зв’язків між об’єктами, яка описується у повідомленні. Будь який текст містить певну інформацію, співвідноситься з реальною або уявною ситуацією. Комунікативна функція тексту здійснюється лише за допомогою ситуативно-орієнтованого повідомлення.

Другий рівень еквівалентності характеризується більш повним відтворенням тексту оригіналу, але не обов’язково передає усі елементи змісту оригіналу.

Er hat ihn nicht erreicht. – Він йому не додзвонився.

Jetzt sehe ich alles nur noch ganz verschwommen. – Зараз у мене все пливе перед очима.

There is money in it – Ви можете на цьому непогано заробити.

We are roomates – Ми тільки живемо разом.

Give me a break! – Відчепись! Дай мені спокій!

Різні мовні одиниці описують одну й ту ж ситуацію , але змінюється спосіб її опису.

Для другого рівня еквівалентності характерні такі риси:

1. нееквівалентність лексичного складу і синтаксичної організації;

2. наявність лексичної трансформації;

3. збереження мети комунікації;

4. збереження вказівки на одну й ту ж ситуацію (існування між оригіналом і перекладом реальних та логічних зв’язків)

Широке розповсюдження в перекладах еквівалентності другого рівня пояснюється тим, що в кожній мові існують свої способи опису певних ситуацій, які можуть здаватися неприродними для інших мов.

4.Особливості третього та четвертого рівнів еквівалентності.

На відміну від двох попередніх рівнів, еквівалентність третього рівня передбачає, перш за все, збереження при перекладі загальних понять, за допомогою яких відбувається опис ситуації

Nehmem Sie bitte Platz! – Сідайте, будь ласка..

Wohin geht die Reise diesmal. – Куди ти поїдеш цього разу?

I don’t have any plans – Я вільна.

Take you place,please! – Сідайте, будь ласка.

Структури або повністю зберігаються, або перекладаються синонімічною структурою.

Отже, третій рівень еквівалентності має такі характерні риси:

1. часткова відсутність схожого лексичного складу;

2. неможливість синтаксичної трансформації;

3. збереження мети комунікації;

4. ідентифікація ситуації оригіналу та перекладу;

5. збереження при перекладі загальних понять, за допомогою яких відбувається відтворення ситуації.

В попередніх рівнях еквівалентності спільність змісту оригіналу та перекладу полягала в збережені основних елементів змісту. Як одиниця мовної комунікації, текст завжди характеризується комунікативною функціональністю, ситуативною спрямованістю та певним способом зображення ситуації. Ці ознаки зберігаються також у мінімальної одиниці тексту – повідомлення. На першому рівні еквівалентності зберігається тільки перший компонент змісту (мета комунікації), на другому рівні – перший та другий компоненти (мета комунікації, зображення ситуації), на третьому – усі три частини (мета комунікації, зображення ситуації та спосіб її зображення).

На четвертому рівні еквівалентності, поряд з трьома компонентами змісту, при перекладі зберігається значна частина синтаксичних структур оригіналу. Максимально можливе збереження синтаксичної організації оригіналу при перекладі сприяє більш повному відтворенню змісту оригіналу.

Для четвертого рівня еквівалентності характерні такі риси:

1. значний, хоча не повний паралелізм лексичного складу – для більшості слів оригіналу можна знайти відповідні слова в мові перекладу з близьким значенням;

2. використання в перекладі синтаксичних структур, які аналогічні структурам оригіналу, що забезпечує максимально можливу передачу в перекладі значення синтаксичних структур оригіналу;

3. збереження при перекладі трьох складових змісту оригіналу, які характеризують попередній тип еквівалентності: мета комунікації, ідентифікація ситуації та її опис..

5.Максимальний ступінь відповідності змісту оригіналу та перекладу на п’ятому рівні.

На п’ятому рівні еквівалентності досягається максимальний ступінь близькості змісту оригіналу та перекладу.

Ich habe ihn gestern in der Uni gesehen. – Я бачив його вчора в університеті.

There is plenty of room here. – Тут достатньо місця.

Для п’ятого рівня характерні наступні риси:

1.високий ступінь відповідності в структурній організації;

2. максимальна відповідність лексичного складу;

3. збереження в перекладі усіх основних частин змісту оригіналу.