17.4 Прогноз та моделювання екологічних змін

Із розгляду структури природно-антропогенної геоекосистеми витікає, що в кожному її компоненті можуть відбуватись як природні так і техногенні екологічні зміни. Отже ми повинні запропонувати послідовність (алгоритм) прогнозу розвитку геоекосистем. Така послідовність передбачає вибірку із кожного компонента кількох екологічних змін, які відбуваються природним шляхом та під впливом техногенного навантаження. Ці зміни інтегруються для створення сумарного екологічного результату, який і буде впливати на здоров'я населення та стан природних екосистем. В кожному конкретному випадку таких змін буде різна кількість, у залежності від детальності і глибини досліджень.

17.5 Екологічний менеджемент

Екологічний менеджемент – підсистема загальної системи управління в будь-якій галузі виробництва, яка гармонізує діяльність і розвиток кожного підприємства та всієї галузі в довкіллі. Він забезпечує екологізацію загальних функцій управління, планомірну діяльність з охорони довкілля й забезпечення екологічної безпеки.

Основою такого управління є усі попередні чотири блоки, на базі яких розробляються довгострокові екологічні програми, стабілізаційні заходи або оперативні акції, якщо ситуація зайшла в катастрофічний екологічний стан.

Отже, для створення системи екологічної безпеки певної території необхідно розробити систему спостереження профілів і геоекологічних полігонів, яка повністю її охоплює. Одноразове обстеження району – екологічний аудит, є початковим етапом періодичного моніторингу, який необхідно повторювати через певний час, у залежності від ступеня трансформації окремих компонентів довкілля, щоб мати можливість здійснити прогноз розвитку екологічної ситуації.

Лекція 18 стихійні природні екологічні катастрофи

18.1 Еволюція чи катастрофа!

18.2 Зміни магнітного поля Землі

18.3 Спалахи наднових зірок

18.4 Метеоритні вибухи

18.5 Геологічні небезпечні явища

18.6 Стихійні явища екзогенного походження

18.7 Метеорологічні небезпечні явища.

18.1 Еволюція чи катастрофа!

Думка про глобальні катастрофи та їх вплив на розвиток жи­вих організмів належить видатному французькому вченому XVIII ст. Ж. Кюв'є. Він вважав, що спокійний розвиток життя на Землі багато разів переривався швидкими змінами катастрофічного характеру, внаслідок яких кардинально мінявся склад тварин і рослин, які населяли Землю. Кюв'е вважав, що такими катастрофами були всесвітні потопи. Про причини таких потопів Кюв'є в своїх творах не пише, але з його книг випливає, що він мав на увазі затоплення континентів внаслідок їх опус­кання нижче рівня океану.

Наприкінці XVIII ст. Н. Палас повідомив про знахідки в Сибіру кістяків і навіть туш мамонтів у мерзлому сибірському ґрунті. Це було сприйнято як доказ потопу, води якого принесли до Сибіру слонів з далекої Індії.

З появою еволюційного вчення Ч. Дарвіна теорію катастроф, як рушійних сил розвитку життя на Землі, відкинули. Відкинули, як сьогодні виявляється, не зовсім обґрунтовано. Справа в тому, що фактичний матеріал, зібраний палеонтологами, кліматолога­ми, астрономами, свідчить, що в історії Землі багато процесів має циклічний характер, причому одні з відрізків цих циклів можна розглядати як повільну еволюцію, інші ж — як швидкі, револю­ційні зміни. Особливо переконливо про це свідчить історія орга­нічного світу. Палеонтологам нині відомі «критичні епохи» в роз­витку біосфери, протягом яких вимирали великі систематичні гру­пи рослин і тварин, які до цього існували десятки мільйонів років, а також епохи швидкого розвитку окремих систематичних груп.

Так, на початку палеозойської ери в морях різко зменшилася кіль­кість безскелетних організмів, натомість бурхливо почали розви­ватися скелетні, вкриті панцирами,— трилобіти, молюски. Напри­кінці палеозою вимерли великі земноводні та більшість папоро­тевих рослин.

У середині крейдяного періоду швидко з'явилися покритонасінні рослини, а наприкінці — раптово вимерли динозав­ри, натомість бурхливо почали розвиватися ссавці.

Перелік таких прикладів можна було б продовжити. Причому багато які переломні моменти в розвитку біосфери мають ката­строфічний характер.

Розглянемо, наприклад, вимирання динозав­рів. Ця група тварин панувала на Землі протягом майже 150 млн. років. Мільйони, якщо не мільярди цих рептилій, травоїдних і хи­жих, населяли всю Землю. Це була справжня ера ящерів. І ось завер­шується крейдяний період, а з ним і вся мезозойська ера. І трап­ляється неймовірне: динозаври щезають! Гіганти й пігмеї, сухопут­ні, морські й літаючі — всі до одного, на всій Землі не залишивши нащадків. Як писав американський палеонтологД. Сімпсон, «най­більш загадкова подія в історії Землі – це перехід від мезозою, віку рептилій, до кайнозою, віку ссавців. Враження таке, ніби під час спектаклю, в якому всі головні ролі виконували рептилії, й зокрема натовпи найрізноманітніших динозаврів, завіса на мить упала і тут же піднялася знову, відкривши ті ж декорації, але зов­сім інших акторів: жодного динозавра, інші рептилії на задньому плані в ролі статистів, а в головних ролях – ссавці, про яких у попередніх діях і не було й мови».

Ідею про катастрофічні події в історії Землі, зокрема про еко­логічні катастрофи, нині поділяє багато вчених. Обговорюються причини й масштаби таких катастроф, їх імовірність у майбутньо­му та вплив на біосферу.

Серед причин катастрофічних швидких змін називають:

• Внутрішні, зумовлені властивостями самої Землі як планети.

• Зовнішні, космічні.

Проте слід наголосити, що чіткої межі між цими двома групами причин про­вести неможливо, бо всі внутрішні, земні причини при більш де­тальному розгляді виявляються так чи інакше пов’язаними з зов­нішніми, космічними.