7.3 Стійкість, пружність, опір

Стійкими називаються співтовариства, що зберігають свої особливості в часі.

При розгляді стійкості необхідно розділити пружність і опір.

Пружність (resilience) – міра швидкості повернення в початковий стан після якогось порушення.

Опір (resistance) – показник здатності уникати змін.

Стійкість завжди залежить від середовища, в якому існують види, а також від їх густини і особливостей. Якщо вона зберігається при дуже обмеженому наборі видових характеристик, співтовариство називається динамічно крихким, а якщо співтовариство залишається стійким при істотних змінах умов середовища і видових характеристик, то воно вважається динамічно міцним.

Лекція 8 теорія екосистем у традиційній екології

8.1 Визначення і структура екосистеми

8.2 Екологія тундри

8.3 Лісові екосистеми

8.4 Екологія степу

8.5 Екологія пустелі

8.6 Екологія лук

8.7 Болотні екосистеми

8.8 Екологія прісних водойм.

8.1 Визначення і структура екосистеми

Біогеоценоз – це історично сформований, взаємообумовлений комплекс живих і неживих компонентів певної ділянки земної поверхні чи акваторії, пов’язаних між собою обміном речовин та енергії. Біогеоценоз є елементарною одиницею біосфери. Кожному біогеоценозу властиві однорідність складу компонентів і певний характер матеріально-енергетичного обміну між ними.

Компоненти біогеоценозу – біотоп і біо­ценоз.

Біотоп – однорідний за абіотичними факторами середови­ща простір, зайнятий біоценозом (тобто місце життя виду орга­нізму).

Біоценоз – спільнота організмів (продуцентів, консументів і редуцентів), що мешкають у межах одного біотопу. Наприклад тварин, рослин, мікроорганізмів того чи іншого озера, берегової смуги, ділянки лісу.

Основною одиницею біоекології є екосистема.

Екосистема – єдиний природний комплекс, ут­ворений за довгий період живими організмами й середовищем, в якому вони існують, і де всі компоненти тісно пов'язані обміном речовин і енергії.

Простіше, кажучи, екосистема (екологічна система) – це будь-яке суспільство живих істот і його середовище проживання. В сучасній науковій літературі найбільш вживаним терміном є екосистема, а не біогеоценоз, тому надалі для характеристики природних компонентів будемо використовувати термін «екосистема». Термін «екосистема» вперше вжив А.Тенслі (1935р.).

«Екосистема» – поняття більш загальне (в екосистему входить людина, техносфера і т.п.). Одним з важливих екологічних понять при вивченні екосистеми є гомеостаз.

Гомеостаз – стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи (еко­системи), що підтримується регулярним відновленням її основних компонентів.

Залежно від об'єму створюваної біомаси екосистеми поділяються на чотири групи:

● Екосистеми найвищої продуктивності – 2000-3000 г/м² на рік (тропічні вологі ліси).

● Екосистеми високої продуктивності – 1000-2000 г/м² на рік (листяні ліси помірної зони та луки).

● Екосистеми помірної продуктивності – 250-1000 г/м² на рік (степи і чагарники).

● Екосистеми низької продуктивності – менше 250 г/м² на рік (пустелі і напівпустелі).

Розрізняють:

• Природні екосистеми – це ті, які формуються під впливом природних факторів.

• Антропогенно-природні (лісові насадження, ниви тощо).

• Антропогенні (штучні) екосистеми – це ті, які створюються людиною в процесі господарської діяльності (територія ферми, заводу, промислові центри, кабіна космічного корабля).

Природні екосистеми поділяють на групи:

• наземні (тундра, тайга, ліси мішані, широколистяні, степи, савани, пустелі),

• прісноводні (річки, канали, озера, ставки, водосховища, болота),

• морські прибережні зони шельфу, відкритий океан, глибоководні зони).

Все розмаїття екосистем світу можна звести до 15 основних типів. Ці типи часто називають біомами.

Біоми – це великі регіональні одиниці розчленування біосфери, що мають специфічну фауну і флору, які пристосувалися до певних умов середовища та сумісного життя.