54. Загальна характеристика Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року.

Основне джерело норм права міжнародних договорів. Укладена 23 травня 1969 р. у Відні (Австрія). Набула чинності 27 січня в 1980 р. Містить 8 частин, 4 розділи і 85 статей. Стосується угод між державами, які укладені в письмовій формі. Нині нараховує 114 держав-учасниць. Україна приєдналася до цієї Конвенції відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1986 р. Віденська конвенція була підготовлена Комісією міжнародного права (КМП) ООН, яка розпочала роботу над Конвенцією в 1949 році. Протягом двадцяти років підготовки кількох версій проекту Конвенції та коментарі до них були підготовлені спеціальними доповідачами КМП. Такими як: Джеймс Браєрлі, Херш Лаутерпахт, Джеральда Фіцморіс і Хемфрі Уолдок. В 1966 році, 75 КМП прийняла проект статей, які лягли в основу підсумкової роботи. Протягом двох сесій: в 1968 і 1969 роках, Віденська конференція була завершена Конвенцією, яка була прийнята 23 травня 1969 року і відкрита для підписання на наступний день.

Віденська Конвенція про право міжнародних договорів регламентує питання, які пов'язані із застосуванням міжнародних договорів, їх укладання та набрання чинності. Важливим моментом у Конвенції є те, що стаття 1 обмежує застосування Конвенції договорами в письмовій формі тільки між державами. Більшість націй визнають його як видатний «договір договорів», як авторитетне керівництво з питань формування та наслідків. Наприклад, Сполучені Штати визнають, що частини цієї Конвенції становлять норми звичаєвого права, які є обов'язковими для всіх націй. В Індії Верховний суд визнав звичаєвий статус Конвенції. Конвенція закріплює ряд фундаментальних принципів сучасного міжнародного права . Визначає «міжнародний договір» як угоду, яку укладають між собою держави в письмовій формі, що регулюється міжнародним правом. А також, проголошує, що «кожна держава має право укладати договори». Документ закріплює принцип pacta sunt servanda, встановлюючи, що кожний чинний договір є обов'язковим для його учасників і має сумлінно ними виконуватися. Учасники договорів не можуть посилатися на положення свого внутр. права для виправдання невиконання договору

Дія Конвеції обмежена. Вона застосовується тільки до договорів, які укладені між державами, тому вона не поширюється на договори між державами та міжнародними організаціями або тільки між міжнародними організаціями. Однак, вона не застосовується до договорів між державами в рамках міжурядової організації. Зазвичай, угоди між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями будуть регулюватися Віденською Конвенцією 1986 р. про право договорів між державами та міжнародними організаціями, або між міжнародними організаціями. Конвенції містить положення про те, що в договорах між державами і міжнародними організаціями, положення Конвенції, як і раніше, застосовується між державами-членами. Конвенція не застосовується до угод не в писемній формі.

Конвенція складається з 8 частин,4 розділів, які включають в себе 85 статей.

• 1 частина «Вступ» визначає сферу застосування Конвенції, а також розкриває значення різних термінів. Вона застосовується до договорів, що укладаються між державами. Договір — міжнародна угода, яку укладають між собою держави у письмовій формі, регулюється міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному чи кількох взаємопов'язаних між собою документах і незалежно від її назви.

• 2 частина «Укладання і набрання чинності» містить інформацію про те, що усі держави можуть укладати договори. Лише уповноважені особи мають право укладати договори від імені держави. Без наявності повноважень, глави держав можуть укладати такі договори. Це міністри закордонних справ, урядів, глави дипломатичних представництв, які повинні представляти державу у міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях. Текст договору приймається лише за згодою всіх держав, які беруть участь у його складанні. Договір, який приймають на міжнародній конференції повинен отримати дві третини голосів держав. Згода держав може бути виражена ратифікацією, підписанням, затвердженням, приєднанням.

• 3 частина «Дотримання, застосування та тлумачення договорів» зазначає, що обов'язковим є діючий договір і учасники повинні належним чином виконувати його. Договори не мають зворотної сили, повинні тлумачитись зрозуміло, мати конкретно поставлені цілі.

• 4 частина «Поправки до договорів і зміни договорів» містить правило про те, що договір може бути змінений між учасниками, але тільки за їх згодою.

• 5 частина «Недійсність, припинення і призупинення дії договорів» розкриває питання щодо збереження чинності договору, його недійсності (унаслідок помилки, підкупу або примусу представників держави).У цій же частині закріплені норми, які стосуються таких питань, як призупинення договору також вихід із нього учасників відповідно до положень договору; скорочення числа учасників багатостороннього договору; призупинення дії договору відповідно до положення договору або за згодою учасників; денонсація або вихід із договору; призупинення його дії за згодою деяких учасників багатостороннього договору. Конвенція передбачає, що припинення дії договору може бути внаслідок виникнення нової імперативної норми загального міжнародного права, неможливості його виконання, розриву дипломатичних або консульських відносин. У цьому розділі закріплені норми, що регулюють процедуру, якої треба дотримуватись щодо визнання недійсності договору, арбітражу та примирення, судового розгляду, а також визначають наслідки припинення, призупинення та недійсності договору.

• 6 частина «Інші постанови» У розділі шостому Конвенції ідеться про випадки правонаступності держав, відповідальності держав, про початок військових дій, дипломатичні та консульські відносини.

• 7 частина «Депозитарій, повідомлення, виправлення і реєстрація» містить норми, які регулюють питання депозитаріїв договору, їх функції, порядок виправлення помилок у текстах договору, опублікування та реєстрації договорів.

• 8 частина «Заключні положення» регулює питання, які пов'язані з ратифікацією договору, його підписанням, приєднанням до нього та питання про набрання чинності договором.