3. Порядок вирішення житлових спорів.

Звичайно, що у житлових правовідносинах, як і в будь-якій іншій сфері суспільних відносин, можливі ситуації, коли суб’єкти цих правовідносин не можуть дійти згоди з тих чи інших житлово-правових питань і потребують з цього приводу допомоги від органів, уповноважених вирішувати ці питання.

Таким чином можна зробити висновок, що житловий спір – це конфліктна ситуація, за якої має місце непорозуміння між суб’єктами житлових правовідносин щодо реалізації суб’єктивних житлових і пов’язаних з ними прав та законних інтересів стосовно володіння, користування та розпорядження жилими приміщеннями.

Житлові спори можна диференціювати на такі окремі види:

I. Спори, пов’язані з договором найму жилого приміщення (стаття 24 Цивільного процесуального кодексу України):

1. про надання наймачеві звільненого жилого приміщення у квартирі, де мешкає 2 чи більше наймачів, в якій він проживає, якщо йому відмовлено в наданні цього приміщення або на це приміщення видано ордер іншій особі чи воно передано іншому наймачеві, який проживає в цій же квартирі;

2. про відмову у видачі охоронного свідоцтва;

3. про примусовий обмін займаного жилого приміщення;

4. про відмову підприємства, установи чи організації у згоді на обмін або виконкому – у видачі обмінного ордера;

5. про переселення на час капітального ремонту жилого будинку;

6. про відмову в наданні жилого приміщення, що збереглося після капітального ремонту;

7. про визнання або втрату права на жиле приміщення;

8. про видачу ордера на жиле приміщення, що надається згідно зі статтями 52, 53 ЖК у будинку відомчого житлового фонду за спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету або в будинку громадського житлового фонду за спільним рішенням органу громадської організації та профспілкового комітету з наступним повідомленням виконкому місцевої ради про надання жилого приміщення для заселення у випадку відмови виконкому у видачі ордера;

9. про надання жилого приміщення за вимогами громадян, які мають право на позачергове одержання жилих приміщень, у тому числі у випадках порушення встановленого законодавством строку надання житла тощо.

ІІ. Спори, пов’язані із самовільним будівництвом будинків (Постанова Пленуму ВСУ “Про практику застосування судами України статті 105 Цивільного кодексу України від 19 вересня 1975 р.).

ІІІ. Спори, пов’язані з правом приватної власності громадян на жилі будинки (Постанова Пленуму Верховного суду України “Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок від 4 жовтня 1991 р.). Зокрема, до такої категорії належать спори:

1. про визнання права власності на будинок або його частину (частку), витребування цього майна з чужого незаконного володіння, усунення будь-яких порушень зазначеного права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння і відшкодуванням заподіяних цим збитків;

2. про виділ частки з будинку (поділ будинку), що є спільною власністю (частковою чи сумісною);

3. про надбудову, прибудову або перебудову будинку та підсобних будівель, якщо є дозвіл виконкому місцевої ради, але проти цього заперечують інші учасники спільної часткової власності;

4. про визначення порядку користування жилим будинком;

5. про зміну розміру часток будинку, що знаходиться у спільній частковій власності;

6. про право привілеєвої купівлі частки у спільній частковій власності на будинок;

7. про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, міни, дарування будинку тощо;

8. про компенсацію, пов’язану зі зниженням цінності будинку, викликану діяльністю підприємств, організацій.

ІV. Спори, пов’язані із застосуванням законодавства про житлово-будівельні кооперативи (Постанова Пленум Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи від 18 вересня 1987 р.):

1. спори за позовами кооперативів:

2. про стягнення з членів ЖБК заборгованості по платежах у погашення банківського кредиту, платежах у рахунок покриття витрат на експлуатацію та капітальний ремонт жилого будинку та утримання прибудинкової території, по сплаті комунальних послуг, коли втрачено можливість стягнення її за виконавчим написом, а також по внесках у спеціальні фонди;

3. про стягнення з членів кооперативу додаткових сум пайових внесків у зв’язку зі збільшенням загальними зборами членів ЖБК їх розміру при збільшенні будівельної вартості квартири;

4. про переселення членів кооперативу та членів їх сімей в інше жиле приміщення на час капітального ремонту жилого будинку;

5. про виселення члена кооперативу та членів його сім’ї з жилого приміщення у будинку ЖБК, наданого на час капітального ремонту жилого будинку (п. 44 Примірного статуту ЖБК); із займаного приміщення при одержанні на всю сім’ю у порядку поліпшення житлових умов жилого приміщення, що звільнилось у будинку ЖБК (підпункт 8 п. 46 Примірного статуту ЖБК); у випадках, передбачених ст. 148 ЖК пунктами 48, 52, 59 Примірного статуту ЖБК, якщо член ЖБК не є власником квартири; осіб, які самовільно зайняли жиле приміщення (ст. 150 ЦК);

6. про стягнення з члена ЖБК, який вибув до повної сплати пайового внеску, сум на проведення поточного ремонту для приведення квартири у належний стан.

7. спори за позовами членів ЖБК:

8. про надання у користування визначеної відповідно до п. 4 Примірного статуту ЖБК квартири (і в разі скасування рішення про це); про відмову виконкому місцевої Ради видати ордер на цю квартиру;

9. про відмову у наданні звільненої у будинку ЖБК квартири членові цього кооперативу, який потребує поліпшення житлових умов і користується переважним правом на її одержання відповідно до ст. 142 ЖК;

10. про відмову у переважному праві на надання членові кооперативу кімнати, що звільнилася у квартирі, в якій він проживає (ст. 142 ЖК, пункти 33, 35 Примірного статуту ЖБК);

11. про виключення з ЖБК (ст. 147 ЖК, п. 50 Примірного статуту ЖБК);

12. про відмову (при неповній сплаті пайового внеску) правління ЖБК у згоді на здачу жилого приміщення в найом; загальних зборів членів ЖБК – у передачі паю членові сім’ї, в обміні жилими приміщеннями між членами того самого ЖБК; виконкому місцевої Ради – у видачі ордерів на обмін жилих приміщень, а також про примусовий обмін жилого приміщення, якщо між членом кооперативу, який не повністю сплатив пайовий внесок, і членами його сім’ї не досягнуто згоди про обмін (статті 143, 144 ЖК, пункти 31, 36, 38, 39, 41 Примірного статуту ЖБК);

13. про стягнення з кооперативу вартості проведеного ремонту у випадках, передбачених підпунктом 4 п. 30 Примірного статуту ЖБК; стягнення сум, що виплачені зайво у рахунок паєнагромадження; оспорювання виконавчого напису нотаріального органу за простроченими платежами (ч. 5 ст. 285 ЦПК України;

14. про виділ членові кооперативу, який повністю сплатив пайовий внесок (членові його сім’ї, за яким визнано право на частину паєнагромадження), частки із спільної власності у вигляді ізольованих приміщень.

15. за позовами до кооперативу про відмову у прийомі до ЖБК особам, які користуються згідно з чинним законодавством переважним правом на вступ до кооперативу (ст. 145 ЖК, пункти 31, 37, 43, 51, 56 Примірного статуту ЖБК), а також особі, якій член кооперативу провів відчуження квартири в ЖБК;

16. спори між членами кооперативу і членами їх сімей (в тому числі колишніми) про порядок користування жилими приміщеннями;

17. спори між кількома спадкоємцями, що проживають в одній квартирі, з питань про право на членство у кооперативі і право на жиле приміщення, яким користувався померлий.

Основними органами, які здійснюють вирішення житлових спорів, відповідно до статті 191 Житлового кодексу, є:

1. суд;

2. господарський (арбітражний) суд;

3. третейський суд

4. товариський суд;

5. інші уповноважені органи (наприклад, адміністративні комісії, відповідні посадові особи).

Необхідно зазначити, що більшість житлових спорів мають цивільно-правовий або адміністративно-правовий характер і вирішуються судами загальної юрисдикції та адміністративними комісіями, правоохоронна діяльність яких виступає гарантією реального здійснення конституційного права громадян на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і схоронності.

Конституцією України кожній людині гарантовано право звернутись до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод. Оскільки Конституція України, як зазначено у ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції та в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке їй не суперечить.

З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі у прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Статтею 55 Конституції кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі у прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

Як вже було зазначено, глава 11 Кодексу про адміністративні правопорушення встановлює види проступків, за які настає адміністративна відповідальність.

Відповідно до статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються:

1. адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад;

2. виконавчими комітетами селищних, сільських рад;

3. районними (міськими) судами (суддями);

4. органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами).

Аналіз адміністративного та житлового законодавства дозволяє зробити висновок, що справи про адміністративні правопорушення у галузі житлового права, як правило, розглядаються:

1. адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад (за правопорушення, передбачені ст. ст. 149-152 КУпАП);

2. виконавчими комітетами селищних, сільських рад (за правопорушення, передбачене ст. 152 КУпАП).

Щоб бути підставою адміністративної відповідальності житлове правопорушення повинно бути належним чином виявлено і зафіксовано. Дану функцію здійснюють уповноважені органи та посадові особи. Відповідно до статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації (відповідно до статті 258 КУпАП протокол не складається лише у випадку вчинення правопорушення, передбаченого статтею 153 КУпАП). Так, відповідно до п. 1 ст. 255 протокол про правопорушення, передбачене статтею 154 КУпАП, складається уповноваженими посадовими особами органів внутрішніх справ; за правопорушення, передбачені статтями 149-154 – посадовими особами Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України (п. 21 ст. 255 КУпАП).

Лекція 15. Юридична відповідальність у галузі житлового права.

1. Поняття та види юридичної відповідальності в галузі житлового права.

2.Адміністративна відповідальність у галузі житлового права.

3.Цивільна відповідальність у галузі житлового права.

4.Дисціплінарна відповідальність у галузі житлового права.

5. Поняття та види житлових правопорушень.

1. Поняття та види юридичної відповідальності в галузі житлового права.

Побудова правової держави в українському суспільстві передбачає необхідність чіткого дотримання всіма юридичними та фізичними особами норм національного та міжнародного законодавства.

Суворе та неухильне дотримання житлового законодавства, що регламентує порядок взяття на квартирний облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, справедливий розподіл збудованих і прийнятих в експлуатацію або вивільнених жилих приміщень, реальне забезпечення гарантованих законом прав та обов’язків наймачів і власників жилих приміщень усувають виникнення конфліктних ситуацій та житлових спорів у даній галузі правовідносин.

Важливим складовим елементом правового забезпечення суворого та неухильного дотримання житлового законодавства є інститут юридичної відповідальності в житловому праві.

Оскільки житлове право є комплексною галуззю права, то і юридична відповідальність у житловому праві об’єднує сукупність правових норм багатьох галузей права, які виконують ті чи інші регулятивні функції в системі житлових правовідносин і спрямовані на забезпечення добровільного або примусового виконання всіма юридичними та фізичними особами передбачених законом норм і правил.

Юридична відповідальність у житловому праві – це передбачений законом особливий стан суспільних правовідносин, які складаються в процесі будівництва, розподілу, користування та експлуатації жилих приміщень, при якому правовими засобами забезпечується виконання відповідними суб’єктами вимог житлового законодавства шляхом застосування до винних осіб заходів державно-правового примусу, внаслідок якого винна у вчиненні правопорушення особа зазнає позбавлення благ особистого, організаційного та майнового характеру.

Метою юридичної відповідальності в галузі житлового права є:

1. припинення порушень законодавства в галузі житлового права;

2. покарання винних осіб;

3. запобігання новим правопорушенням у галузі житлових правовідносин;

4. поновлення порушених прав суб’єктів житлових правовідносин;

5. збереження, відновлення та використання житлового фонду за цільовим призначенням.

Функціями юридичної відповідальності в галузі житлових правовідносин є:

1. превентивна (юридична відповідальність виступає засобом стримування суб’єктів житлових правовідносин від неправомірної поведінки);

2. компенсаційна (за допомогою юридичної відповідальності на осіб, які в установленому порядку визнані винними у вчиненні житлового правопорушення, покладається обов’язок здійснити дії, спрямовані на відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів інших суб’єктів житлових правовідносин);

3. каральна (за допомогою юридичної відповідальності до правопорушників застосовуються певні несприятливі заходи державно-правового примусу).

Житловий кодекс лише в загальному вигляді передбачає відповідальність за порушення житлового законодавства. Перелік таких порушень, за вчинення яких настає кримінальна, адміністративна або інша відповідальність, наведено у статті 189 Житлового кодексу:

1. порушення порядку взяття на облік громадян, потребуючих поліпшення житлових умов, зняття з обліку та надання громадянам жилих приміщень;

2. недодержання встановлених строків заселення жилих будинків і жилих приміщень;

3. порушення правил користування жилими приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходів, ліфтів, під’їздів, прибудинкових територій;

4. самовільне переобладнання та перепланування жилих будинків і жилих приміщень та використання їх не за призначенням;

5. порушення правил експлуатації жилих будинків, жилих приміщень та інженерного обладнання, безгосподарне їх утримання;

6. псування жилих будинків, жилих приміщень, їх обладнання та об’єктів благоустрою.

Наведений перелік не є вичерпним. Законодавством може бути встановлена відповідальність і за інші правопорушення в галузі житлових правовідносин.

Отже, відповідно до статті 189 Житлового кодексу, особи, винні у порушенні житлового законодавства, можуть бути притягнуті до адміністративної, цивільно-правової (майнової), дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Цей факт ще раз свідчить на користь твердження про те, що юридична відповідальність за порушення житлового законодавства є міжгалузевим інститутом, оскільки вона реалізується через застосування усіх видів відповідальності. Особливість даної відповідальності полягає в тому, що вона настає з моменту посягання на житлові правовідносини.

Неодмінною умовою притягнення винної особи до юридичної відповідальності є наявність у законі прямої вказівки про застосування відповідних заходів впливу на правопорушника, тобто правовою підставою відповідальності є правові норми, які закріплюють у галузі житлового права санкції за недотримання або невиконання тих чи інших обов’язків.

В основі класифікації юридичної відповідальності за порушення житлового законодавства лежить характер відповідної санкції, яка застосовується за вчинення конкретного правопорушення. Відповідно до цього критерію вона поділяється на кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну.